Людину формує багато що – сім’я, суспільне середовище, рід занять. Вже в ніч зачаття майбутній людині, можливо, відвантажують велику частину особистих рис та якостей.
Адже сказано: «Ще поки тебе виформував в утробі матерній, Я пізнав тебе, і ще поки ти вийшов із нутра, тебе посвятив» (Ієр. 1:4) Ці слова Ієремії, і їх по сенсу продовжують Павлові слова: «Бог, що вибрав мене від утроби матері моєї і покликав благодаттю Своєю…» (Гал. 1:15)
Багато що веде свою спорідненість від утробної темноти та таємниці народження. Але ми сьогодні, кажучи про Петра і Павла, пригадаємо про рід занять, що супроводжували їх, про ті види праці, які теж їх формували.
Петро – рибалка. На честь його імені можна називати всі рибальські баркаси і всі риболовецькі флотилії; рядки його послань можна твердити в думці всім, хто дивиться на поплавець або тягне сіті (не браконьєрські).
Яка психологія рибалки? Не того, хто відпочиває «поряд тихої річки», а того, який залежить від улову і працює щодня? Він вже давно не романтик. Якщо він і захоплюється красою заходу і м’яким хлюпанням штиля по борту, то – зрідка.
Він працює, і в свідомості його міцне місце займають такі поняття, як «улов», «виручені гроші», «домашні потреби», «лагодження сітей» і інше. Тому деяка діловитість, уперта серйозність, така чужа любителям вічних романтичних поривів, з потреби присутня в тому, кому з часом сказано: «Віднині будеш людей ловити»
Крім того він досить схожий із землеробом. Той кидає насіння в землю, «І чи спить, чи встає він удень та вночі, а насіння пускає паростки та росте, хоч не знає він, як» (Мк. 4:27). Тобто він свою роботу зробив, а зараз справа продовжується в темноті, глибині та таємниці. Йому самому належить чекати.
Так само і рибалка закидає – чи сіть, чи вудилище – в невідому глибину, де від нього самого вже мало що залежить. Як землеробові не видно зростання зерна під землею, так і рибалці не видно рухи морських мешканців. Він довго чекає і потім швидко діє, коли бачить, що улов є.
Це дуже важливі речі. Їх можна назвати так: 1) не все залежить від тебе і багато що від твоїх очей приховано, і 2) коли прийшла пора (дозрів колос, сіпнувся поплавець) – дій без зволікання. Ось два керівні принципи, які пастиреві Апостольської Церкви варто «зарубати собі на носі». Кожен раз, підходячи до дзеркала причесатися, побачиш «зарубку», пригадаєш правила, і постараєшся діяти на їх підставі.
А що Павел? Він має в руках ремесло «виробляти намети» (Дія. 18:3). Не маючи під опікою сім’ї, тобто необтяжений турботами про годування ще когось, він годує сам себе, що може навіть привести в приклад або у виправдання (1 Кор. 4: 12).
Це не Павлова окрема і приватна чеснота. Це – закон тодішнього життя для усіх тих, що присвятили себе вивченню і строгому виконанню Закону. Кращі вчителі Ізраїлю говорили: «Не роби із слів Тори для себе ні лопати, ні золотого вінця». Тобто, вивчаючи і викладаючи Закон, не перетворюй Слово ні на спосіб заробітку, ні на причину гордитися».
У кращі часи ці слова не тільки промовлялися, але і виконувалися, чому і була можлива поява Павла. Він міг би плести корзини або шити взуття, а не обов’язково – намети. Але і при цьому він співав би псалми і займав розум роздумом про прочитане. Роботу б на базар сам не носив, а віддавав продавцям. Такому способу життя навчав би і тих, хто виявив би бажання у нього навчатися.
Задовольнятися тільки необхідним, не їсти хліб дарма, усюди уміти забезпечити себе прожитком – що може бути краще? І чи не це називається свободою, або одним з її різновидів?
Отже, Павел, звичайно, унікальний. Другого такого немає. Але він сам говорить: «Наслідуйте мене, як я – Христа!», якщо в подорожах до третього неба – в тілі або окрім тіла – ми наслідувати його не зможемо, то чи не розпочати наслідування із звичайної працьовитості?
Апостоли навчають догматам, навчають спасительній вірі. Але вони навчають не тільки тому, що говорять, але і про те, як живуть.
Спосіб життя апостолів – теж предмет повчання. Донести до смерті факел проповіді, що яскраво горить, і в самій смерті показати вірність і безстрашність неможливо, якщо життя усе прожите неправильно. А життя, воно з дрібниць складається, з щоденних маленьких і великих зусиль, з щоденних виграшів та програшів, нікому, окрім Бога, не знаних.
Нам потрібно не готуватися до життя, а жити вже, жити щодня і жити старатися правильно. З дрібних ланок потрібно сплітати кольчугу, із слабких поодинці ниток, потрібно сплітати міцні сіті. Трудитися потрібно, одним словом, або як покірливий рибалка, або як невтомний книжник – як Петро і Павел.
Протоієрей Андрій Ткачев
Переклад українською – газета “Волинь Православна”, 2013, №
