Нерідко розмови про піст зводяться до харчових питань, що цілком можливо пояснити. Тому що це – перша сходинка. Ми знаємо, що без посту тілесного дійсно не вийде ніякого руху душі, і це самообмеження потрібне.
Тілесна стриманість необхідна, вона є великою підмогою, щоб вирішити істотніші питання духовного життя. Але відповідаючи на питання щодо обмежень в їжі, по можливості коротко, ми повинні відкрити більш глибше ставлення до посту.
Говорити весь час про їжу стосовно посту – це відходити від головного. А головне під час посту – зміна душі людини. І чим більше ми говоримо, пишемо, друкуємо про те, як готувати пісну їжу, тим катастрофічніше ми відходимо від цього головного.
Взагалі в будь-якому церковному явищі основою є не заперечення чогось. Суть посту не в запереченні тих типів їжі, від яких ми утримуємося, а в створенні душі, яка має бути схожа на Христа. «Бо у вас мають бути ті ж відчуття, які і в Христі Іісусі» (Фил. 2: 5).
Час Великого посту – час найбільшої напруги для роботи в цьому напрямі. І ставити завдання перед собою потрібно абсолютно інші, не про їжу. Потрібно зануритися в молитву, спробувати довести її до самого дна душі, досягати того, щоб молитва захоплювала усе твоє єство, розум і серце.
Бути сонечком
У ставленні до ближнього під час посту потрібно поставити собі таке завдання: я маю бути сонечком, радістю і щастям для всіх, хто зі мною живе. Близькі мають бути не мучениками та страждальниками від того, що знаходяться поряд зі мною, коли я постую, а постійно радіти, що у мене – піст.
І тоді це дійсно буде піст у ставленні до ближніх людей. Щоб вони сказали: «Людина постила, і як нам було добре! Вона жодного разу на нас не кричала, в усьому поступалася, допомагала і йшла назустріч».
Якщо говорити саме про тілесну стриманість, то, в якійсь мірі сьогодні вона стала нескладною: смачні морепродукти, в будь-якому кафе та ресторані – вишукане пісне меню.
І в цьому контексті сенс стриманості частково втрачається. Тут варто заглянути в себе і зрозуміти, як невиправдано багато для мене означає їжа, скільки я думаю про неї, скільки часу на неї витрачаю.
Як тільки я зможу побачити цю проблему в повному сенсі, почну розуміти, в якому полоні у їжі я знаходжуся. І ось коли я ставитиму перед собою завдання звільнення від цього полону, від цієї пристрасті чревоугодія, тоді я зрозумію, що смачно приготована пісна їжа так само мені заважає, як і не пісна.
За час посту я повинен стати майже байдужий до проблеми їжі. Це і означає – подолати пристрасть чревоугодія як перший ступінь і вирушити до подолання інших пристрастей.
Якщо я протягом Великого посту роблю собі всілякі вишукування кулінарні, то, зрозуміло, абсолютно не долаю дану пристрасть. Насправді подолати її не так складно.
Просто ми зазвичай так підходимо до цієї проблеми, ніби вона взагалі не вирішувана і стоїмо перед нею, не намагаючись розпочати вирішувати.
Протоієрей Федір Бородін
Переклад українською – газета “Волинь Православна”, 2014, №3
