Все, що ми знаємо, знає хтось ще. Причому знає краще за нас. Таємниці, які нам відкриті, відкриті через когось.
Про те, що Матір Божа молиться за весь світ і найбільш за тих, хто любить Її Сина, знає багато хто. Це молитовне клопотання та жалісливе втручання в долі світу називається Покровом. Ми відводимо йому окреме свято, хоча Покров здійснюється і відбувається, а значить і гідний святкування, щодня.
Потрібно було Церкві вибрати якийсь одиничний випадок, який би став символом всіх взагалі чудес, здійснених заради нашого блага Богородицею. Цей випадок є, і пов’язаний він з людиною, якій відкрито більше і яка бачить глибше. Без розмови про неї неможливо говорити про походження свята.
Звати цю людину Андрій. Андрій Христа ради юродивий.
«Божевільний» – так переводиться слово «юродивий». Зовнішній вигляд, поведінка і ставлення до таких з боку суспільства були відповідними, оскільки найважливіша добавка – «ради Христа» – не вимовлялася вголос і на бейджику до одягу не прикріплялася.
Божевільний він і є божевільний, і слина тече по бороді, і погляд божевільний, і розмови дивні. Від таких людей прагнуть триматися віддалік, у разі буйства їх примусово лікують.
Зовні Андрій був саме таким, але за фасадом добровільного безумства здійснював розумну і безперестанну працю – молитву. Складена розмова про святих. Завжди є загроза взяти високу ноту і зірватися на фальцет. Сидіти в грязюці і хвалити орла – хіба це подвиг?
Та й говорити можна лише в тому випадку, якщо щось розумієш. А зрозуміти звичайному грішникові святих так само важко, як важко рибі зрозуміти птаха. Аж надто вони різні, хоч і створені в один день (Бут. 1:20).
Безногий в очах суспільства поважніший, ніж божевільний. Потрібні особливі причини для того, щоб зображати божевілля. Ось Давид прикидався божевільним при дворі царя Гефського, щоб врятувати своє життя (1 Царст. 21:13-15).
Андрій ж юродствував, щоб приховати близькість до горнього світу, щоб зручно здійснювати молитву, щоб його не хвалили за святість і щоб не обтяжували проханнями з боку віруючих.
З усіх стосунків зі світом юродивому залишається тільки презирство і ганьба. Цього він і шукає. У своєму бажанні насититися приниженням і насмішками він вищий за мучеників. Мученик може викривати мучителів, кажучи: ви божевільні і вірите помилково, а я, подібно до Павла, кажу вам «слова правди та щирого розуму» (Дія. 26:25).
Юродивий же цього сказати не може. Навпаки, йому може сказати будь-хто: «Ти божевільний», а він тільки безглуздо розпливеться в усмішці, або викине якийсь фортель.
Безумство добровільне, вдаване, але настільки майстерне, що від справжнього божевілля його неможливо відрізнити, є особливий вид захисту скарбів. Під скарбом розуміємо молитву. Захищати ж її доводиться від похвали, від метушні, від неминучого зв’язку зі світом і суспільством, нехай навіть і християнським, але все одно одержимим пристрастями.
Очевидно, що жар молитви, котрий потребує такого захисту, має бути надзвичайним. Тобто скарб має бути справжнім, без домішок.
Юродство не шлях здобуття молитви, а швидше, спосіб збереження молитви. І ще – спосіб служіння.
Адже можна подумати і сказати: «Раз ти такий святий і так вогненно молишся всередині свого серця, то йди собі в пустелю або на гору і там здійснюй своє незвичайне життя. Навіщо ж ти товчешся на базарі або спиш на паперті храму?»
Річ у тому, що юродивий живе в світі заради цього ж світу. Він вже не біжить зі світу, боячись спокуситися чимось, а навмисно перебуває посеред нього, щоб молитва, яка живе в юродивому, гріла світ, та була сліпою у ставленні до подій духовних.
Все це ми говоримо і про все це міркуємо, пам’ятаючи сказане вище: риба птаха не зрозуміє. Хіба може риба з холодною кров’ю і холодним серцем зрозуміти, як б’ється гаряче серце в грудях у чайки, яка ширяє у повітрі? Цю чайку риба, в кращому разі, бачить крізь товщу води, знизу доверху, «ніби крізь тьмяне скло, у загадці» (1 Кор. 13:12).
Отже, Андрій – птах. Він «не сіє, не жне, не збирає в житниці» (Мф. 6:26). Його живить Бог, причому такою манною, яка примушує пригадати Апокаліпсис: «Переможцеві дам їсти приховану манну, і дам йому білого каменя, а на камені написане ім’я нове» (Откр. 2:17).
Андрій бачить те, чого всі інші не бачать. Він бачить бісів, яким неабияк докучає своїм способом життя. Бачить Ангелів, що захищають його. Бачить святих і спілкується з ними. Нарешті, він бачить Матір Господа Іісуса Христа. Це видіння і дало підставу для виникнення свята.
Далі все більш-менш відомо широкому колу читачів. Видіння відбулося в храмі під час молитви. Як згодом Серафим Саровський бачив від час Літургії Христа в оточенні ангельських сил, так і Андрій побачив Божу Матір, що йде по повітрю в оточенні святих. Андрій чув молитву Богородиці, що просить Сина, щоб Той прийняв благання та прохання кожної людини, що приходить по допомогу через Неї, – Богородицю.
Ніхто, окрім Андрія, не бачив цього. Всі молилися і дивилися в бік вівтаря. Один юродивий задирав голову і розглядав щось на куполі чи на стінах. Так тоді здавалося.
Потім же про видіння своє він розповів. Адже воно стосувалося не його одного, а всього народу! Народ вислухав і не посміявся, а, подібно до Богородиці, запам’ятав все, «складаючи в серці своєму» (Лук. 2:19).
Не кожне явлення або видіння перетворюється на свято. Хіба мало кому з’явилися небожителі і когось від чогось врятували?! Для того, щоб це святкувалося і не забувалося сторіччями, потрібно щоб церковна свідомість угледіла в приватному – загальне, і в одиничному випадку – прояв правила.
Правило нинішнього свята звучить так: Матір Божа, будучи взятою в славу Сина Свого, не насолоджується Небесним Раєм, а невпинно молиться за світ, відвідуючи цей світ.
Плоди цієї молитви відомі мільйонам людей, оскільки мільйони в різний час заступництвом Богородиці були захищені та врятовані. Ось ці мільйони окремих випадків і зібрані воєдино під назвою «Покров», щоб одним святом пошанувати незасинаючу і незамовкаючу молитву Преблагословенної Діви Марії.
Так само і чудо Архістратига Михаїла в Хонах цінне не тільки як поодинокий факт, але і як прояв тієї благої участі в історії людства, яке здійснюють чисті духом, вірні Господу.
Андрій бачив і іншим розповів. А інші, в числі яких і ми, серцем відгукнулися на почуте слово. Ми і раніше знали, що «любов не перестає» (1 Кор. 13:8), а раз Богородиця і Матір дійсної Любові, то і Її любов нескінченна. Ми знали, як багато і часто Вона допомагає Церкві і взагалі всім, що просить у Неї допомоги. А завдяки Андрію, ми немов би його очима, побачили цей втілений Покров. Побачили і зраділи. Побачили і зігрілися. Побачили і отримали надію.
Те, що було тоді, продовжується і понині. Молиться Синові за людей благодатна Марія. Беруть участь з Нею в молитві Ангели, пророки, апостоли та мученики. Бачать цю молитовну службу вибрані раби Божі, що продовжують земний шлях.
А всі інші, у яких духовного зору немає, але серце обрізане, тобто до істини сприйнятливе, в день свята співають: «Величаємо Тебе, Пресвятая Діво, і шануємо покров Твій святий, бо Тебе бачив святий Андрій у церкві, як за нас Ти Христу молилася».
Протоієрей Андрій Ткачев
Переклад українською – газета “Волинь Православна”, 2013, №10
