В січні 2010 року найсильніший землетрус менше ніж за хвилину забрав тисячі життів та перетворив маленьку острівну країну Гаїті в хаос. Але непохитною залишилася віра православних гаїтян.
Наперекір прибічникам вуду
Сьогодні, через 18 років після заснування, православна місія на Гаїті налічує сім приходів, п’ять шкіл та близько 3 тисяч охрещених вірян. На території усієї країни служать два священики – отець Грегуар Легутє та отець Жан Шаньє-Дюме, яким допомагають 14 посвячених чтеців.
Богослужіння в усіх приходах здійснюються регулярно, у відсутність священика служба повністю читається причетникoм. При церкві святого Мойсея Мурина під керівництвом матінки Рози Легутє працює школа «Обитель любові» для дітей із затримками в розвитку.
У Гаїті такі школи – велика рідкість. Держава не вважає за потрібне піклуватися про цих дітей – вони на Гаїті нікому не потрібні. Школа матінки Рози – їх єдина надія на майбутнє.
Як же з’явилося Православ’я у франкомовній країні, де католицизм протягом декількох століть був головною релігією, а близько половини населення практикує культ вуду? Місіонерську діяльність тут розпочав отець Авраам, у минулому англіканський священик, хрещений в Православній Антиохійській Церкві.
Гарячі та чисті креольські серця місцевого населення з радістю прийняли нову віру, але через декілька років священик Авраам залишив і Гаїті, і лоно Православної Церкви через відсутність фінансування. Залишена ним паства виявилася у вірі міцнішою за свого наставника і до цього дня продовжує зростати, незважаючи на голод, розруху, політичні та кліматичні катастрофи.
Випробування віри
Богослужбове життя православних гаїтян проходить у рамках православної місії – це структурний підрозділ РПЦЗ. Декілька років місія існувала сама по собі, поки її не виявила Руська Зарубіжна Церква. У 1998 році Священний Синод призначив адміністратором місії священика Григорія Уільяма.
З його допомогою життя приходів змінилося в кращу сторону. Це відносне благоденствування практично зруйнувалося в 2007 році, коли отець Григорій виступив проти об’єднання Руської Зарубіжної Церкви з Московським Патріархатом та залишив місію, при цьому прихопивши з собою майже усі її заощадження, документи, що підтверджують право власності на ділянки землі з будівлями, усі ікони, бібліотеку та богослужбові книги.
На щастя, вдалося зберегти найважливіше – паству. Отець Грегуар, один з двох гаїтянських священиків, пояснив, чому приходи не пішли в розкол, хоча у фінансовому відношенні це було б вигідніше: «Ми розуміємо, що розкол гірший, ніж єресь, і ми не хотіли наносити рану тілу Христовому».
Ледве богослужбове життя налагодилося, Гаїті охопила страшна трагедія – землетрус, що забрав життя тисяч людей. Гаїтяни досі так і не отямилися від наслідків цієї катастрофи. Три роки поспіль багато сімей як і раніше туляться в наметах, в містах панує розруха, а більша частина населення живе напівголодним.
Життя після катастрофи
Безмірними були і втрати православної місії. Церква святих апостолів Петра і Павла, що опинилася в епіцентрі землетрусу, була зруйнована до фундаменту. Потребують капітального ремонту храм Різдва Пресвятої Богородиці в Порт-о-Пренсе та церква святого Мойсея Мурина у Фонтамара.
Школа матінки Рози Легутє для дітей-інвалідів через сильні ушкодження відновленню не підлягає. Зруйнована приходська школа в Порт-о-Пренсе, якою завідував отець Жан Шаньє-Дюме, він під час землетрусу втратив і свій будинок.
Прихід блаженного Августина в Жакмеле, що складається з 600 чоловік, тулиться в крихітній подібності храму. Священики служать всередині, а народ стоїть навкруги на вулиці.
Церковні приміщення або знаходяться в аварійному стані, або є поспішно збитими сараями. У буденні дні церкви в багатьох приходах використовуються для проведення шкільних занять. Але щосуботи зсовують парти, ховається шкільна дошка і храм преображається.
На аналой в центрі встановлюється головна ікона. І запалюються свічки… Свічки для православних гаїтян розкіш, яку багато хто не може собі дозволити, тому священики роздають їх безкоштовно. Оскільки рівень безробіття на Гаїті складає 70%, прихожани не можуть підтримувати своїх священиків.
Їм самим частенько доводиться допомагати прихожанам, що потребують допомоги та терплять голод. Незважаючи на складнощі і невлаштованість, в православних приходах Гаїті кипить життя.
Допомога та підтримка
Останні роки адміністратором православної місії на Гаїті є священик Даниїл Маккензі, настоятель храму святого князя Володимира в Майамі. Він регулярно приїжджає на Гаїті і проводить там богослужіння. Разом з матінкою Софією вони займаються збором пожертвувань для приходів місії – нині це є єдиним джерелом їх фінансування.
Особливо цінна організована ними програма допомоги православним сім’ям в Гаїті, що мають особливу потребу, по якій місія надає кожній сім’ї 100$ в місяць.
Наскільки важлива ця невелика сума, свідчать самі гаїтяни. Ось один з багатьох листів – він присланий Анною, прихожанкою храму святого Августина в Жакмеле: «Після землетрусу 2010 року мій будинок був повністю зруйнований. Завдяки пожертвуванням я починаю придбавати цеглу для будівництва нового будинку, тепер я в змозі прогодувати моїх шістьох дітей та відправити їх до школи».
Після об’єднання двох гілок Руської Православної Церкви з’явилася можливість відправити п’ятеро кращих чтеців в семінарію Московської Патріархії в Парижі для підготовки до прийняття священства. Для них була розроблена трирічна безкоштовна програма, так що незабаром богослужбове життя гаїтянських приходів знайде друге дихання.
Очима волонтера
Нинішнього літа на Гаїті відправився в якості волонтера прихожанин Володимирського храму в Майамі Олександр Герцович, реставратор за фахом.
– На сьогодні, на жаль, ситуація тут дуже плачевна, – розповідає волонтер. – В багатьох храмах немає вівтарної частини, вологий гаїтянський клімат руйнує ікони, яких і так дуже мало.
Олександр привіз в дар гаїтянським приходам ікони, богослужбове начиння, а також зібрані в Майамі пожертвування. На ці кошти вдалося облаштувати іконостас в храмі святого Мойсея Мурина. Руками волонтера були зроблені два аналоя і відреставровано декілька ікон.
Окрім конкретних ремонтно-реставраційних робіт Олександр зробив, напевно, ще важливішу справу: після повернення в Америку він придбав відмінні інструменти для робіт по дереву і посилкою відправив їх на Гаїті. Сенс цього кроку в тому, що Олександр в наступний свій приїзд навчить прихожан з ними поводитися, і вони опанують спеціальність, яку можна застосувати не лише для облаштування церкви, але і зробити джерелом заробітку.
Враховуючи тотальне безробіття в країні, це щедрий та життєво необхідний подарунок.
Тут руський дух…
Православ’я в руській традиції виявилося дуже близьким серцям простих гаїтян. Вони розуміють і цінують красу православного богослужіння.
Їм дуже подобаються церковні піснеспіви, вони познайомилися з житіями таких святих, як Серафим Саровський, оптинські старці. Гаїтяни гордяться приналежністю до Православної Церкви і всіляко підкреслюють свою православність.
Православні гаїтяни покірливо несуть свій хрест. Незважаючи на випробування, що випали на їх долю, одного дня прийнявши хрещення в лоні Православної Церкви, вони зберігають їй вірність, благоговійно молячись перед святими ликами Господа нашого Іісуса Христа, Пресвятої Богородиці та Іоанна Хрестителя.
А ще вони мріють про те, що коли-небудь на їх землі заблищить золотими куполами білокам’яний храм і над гористим островом Карибського моря розіллються благозвучні дзвони. «Ми щасливі бути частиною Православної Церкви! Хоча ми і бідний народ Західного світу, ми почуваємо себе багатими, знаходячись під омофором Пресвятої Богородиці та Святої Правосланої Церкви» – ці слова ієрея Грегуара повною мірою віддзеркалюють дух православних креольців.
Олена Прокофьєва
Переклад українською – газета “Волинь Православна”, 2014, №3
