На п’ятому тижні Великого посту, в середу ввечері, в православних храмах звершується богослужіння, яке називають Стояння Марії Єгипетської, або Маріїне стояння.
Це тривала служба, яка буває тільки раз на рік. Священиком читається весь Великий покаянний канон Андрія Критського, який з’єднується з каноном Марії Єгипетської.
Також в храмі цього вечора ми чуємо житіє святої Марії Єгипетської. На думку святих отців VI Вселенського собору (692 рік), а саме тоді була затверджена служба з Великого покаянного канону преподобного Андрія Критського, текст житія Марії Єгипетської, здатний дати надію і тим, хто побачив себе в жахливому стані гріха і тим, хто не вірить, що зможе гідно завершити піст і зустріти Воскресіння Христове.
Маріїне стояння – це служба, яка втішає кожного віруючого і спонукає нас продовжувати подвиг посту і покаяння.
Житіє Марії Єгипетської
Марія народилася в невеликому єгипетської селі. Коли їй виповнилося дванадцять років, вона покинула рідну домівку. Одержима плотською пристрастю, дівчина вирушила в столичне місто Олександрію і там жила блудом. Марія віддавалася розпусті нестримно і ненаситно. Більше 17 років вона не знала меж у своїй розпусті. Одного разу, побачивши натовп чоловіків-паломників, які морем відправлялися в Єрусалим, щоб поклонитися Хресту Господньому, Марія вирішила приєднатися до них.
Ніяких благочестивих намірів жінка не мала. Навпаки, розраховувала, що в клієнтах не буде нестачі, та й в Єрусалимі завжди знайдеться з ким «весело» провести час.
За подорож на кораблі, Марія розплачувалися своїм тілом. Коли ж в день свята Воздвиження Хреста Господнього, цій жінці раптом захотілося разом з паломниками увійти в храм Воскресіння Христового, вона не змогла цього зробити. Якась незрозуміла для неї сила не пускала, не дозволяла переступити поріг храму. Марія спробувала увійти один, другий, третій раз, але коли і четвертого разу зустріла невидиму перешкоду – відступила.
Знесилена, Марія розгублено стояла біля входу в храм і задавалася питанням: «Чому так? Я ж хочу бути там, всередині.» Відповідь прийшла сама собою. Усвідомивши, хто вона є, чим живе, чого прагне, зрозумівши, що власний гріх не дозволяє їй приложитися до Животворящого Хреста Господнього, жінка несподівано розплакалася. Тут, в притворі храму, омиваючи слізьми свої гріхи, вона побачила перед собою ікону Богоматері. Марія звернулася до Богородиці, благаючи заступитися перед Христом, який ніколи не нехтував грішниками. У своїй молитві вона обіцяла «не оскверняти себе більше плотською скверною і зректися світу». І ось жінка-грішниця відчуває, що молитва почута – ніщо вже не заважає її увійти до храму. Біля Хреста Господнього Марія повністю преображається. Обличчя заливають сльози, а думка страждає від запитання: «Як жити далі? Як вимолити прощення?» І знову несподівано Марія почула голос: «Іди за Йордан, там знайдеш блаженний спокій».
За річкою Йорданом, в пустелі, в повній самітності, сорок сім років відчуваючи страшні спокуси, Марія благала про прощення. Сорок сім років під палючим сонцем свята плакала над своїми гріхами, практично не згадуючи про воду та їжу.
Тому, коли чернець Зосима – очевидець життя Марії Єгипетської, бажаючи побачити святу людину, що перевершила його в духовному досвіді, прийшов в Йорданську пустелю, то в чорній тіні він не впізнав не те що жінку, а й навіть людину.
Коли ж «тінь» стала стрімко від нього віддалятися, він кинувся її переслідувати. Лише після того, як немічний старець почав благати пустельника не тікати, почорніла від сонця людина сама звернулася до старця за допомогою. Марія не підозрювала про святість, котрої досягнула. Вона звернулася до ченця по імені, назвала його пресвітером і попросила у Зосими плащ, щоб прикрити наготу і підійти під благословення.
Довго вони стояли на колінах один перед одним і повторювали: «Благослови». А потім Зосима попросив у Марії помолитися за весь світ і за нього. Повернувшись на схід, піднявши руки до неба, Марія шепотіла молитву. Під час молитви подвижниця піднялася тілом над землею майже на півметра.
Ще більше був вражений старець Зосима, коли Марія розповідала йому про своє життя. Неосвічена жінка, котра ніколи не тримала в руках книги і на самоті провела в пустелі півстоліття, з легкістю цитувала Святе Письмо і псалми. А головне, гірко оплакувала свій гріх.
Через рік, у четвер Страсної Седмиці, коли Церква згадує Таємну Вечерю, свята прийшла до Йордану. На очах старця перехрестила воду і перейшла річку, немов суходолом, щоб причаститися. Згодом Зосима сумував про те, що не запитав імені подвижниці.
Минув рік. Зосима знову в пустелі. Він стоїть біля висохлого струмка, де вперше зустрів самітницю. Перед ним її мертве тіло зі складеними хрестоподібно на грудях руками. А над головою на піску послання: «Погреби, авво Зосимо, на цьому місці тіло смиренної Марії». Ось Зосима і дізнався ім’я святої. Він похоронив подвижницю, а лев, що прийшов з пустелі, допоміг викопати могилу для преподобної Марії. Це сталося в 522 році.
За матеріалами Інтернет
