Не дивлячись на свій молодий вік, Михаїл Вандаловський – відомий київський регент. Він очолює хор столичного храму святого апостола Андрія Первозванного, є хормейстером капели «Дніпро» Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Його часто запрошують на престольні свята різних храмів, щоб хор під його чуйним «керівництвом» прикрасив святкове богослужіння. Тому саме до нього ми вирішили звернутися, щоб довідатися, які тенденції спостерігаються сьогодні в церковній хоровій музиці, і за якими церковними хорами майбутнє: професійними чи аматорськими.
— Торік у Києві відбувся перший фестиваль-конкурс приходських колективів «Пентікостія», проведений з благословення Блаженнішого Митрополита Володимира. Як ви ставитеся до цього почину?
— Хочу сказати, що це дуже важлива ініціатива. Вважаю, що такий фестиваль потрібний церковному Києву. На мій погляд, надалі можна більше уваги звернути на виконання богослужбових завдань, таких як: спів з листа стихир і тропарів на гласи, мобільне підстроювання тональності і розташування акорду під возгласи священнослужителів, логічний і своєчасний спів прохань під час ектеній. На перший погляд це може здатися не таким важливим аспектом, але насправді це дуже важливо. Тобто, ставити більший акцент на практичні питання співу церковних хорів під час богослужінь. Фестиваль «Пентікостія» хороший тим, що він вирішує проблему комунікації між православними хорами. Було б добре, якби на базі фестивалю був створений єдиний майданчик, на зразок асоціації або клубу православних хорів, де можна буде ділитися нотами, досвідом і обговорювати нові напрями творчості.
— Чому саме нотами? Є проблема з тим, щоб їх знайти?
— Для початкуючого хору це може стати проблемою. До цих пір не існує єдиного православного ресурсу, де можна було б знайти ноти тих або інших піснеспівів. Є різні сайти, але поки все це дуже слабо розвинено. Ще, на жаль, є проблема з тим, що між хорами храмів не дуже прийнято нотами обмінюватися. Наприклад, мені, коли я починав свою регентську діяльність, деякі ноти доводилося діставати взагалі мало не хитрістю. Зараз у нас є проблема з тим, щоб знайти ноти або крюки під древні богослужбові розспіви.
— Скільки років потрібно, щоб створити свій церковний хор?
— Щоб створити хороший церковний хор потрібне Боже благовоління, людська старанність, терпіння, і найголовніше — любов до того, чим займаєшся. А час — це як Бог дасть. Можна репетирувати рік щосуботи, а можна один місяць щодня, дивлячись які люди зібралися разом і наскільки сумлінно вони стараються в ім’я Господнє. До речі чоловічий хор набагато складніше зібрати в храмі, ніж жіночий. Православні чоловіки, як правило, здобувачі в сім’ї і вони набагато більше зайняті, тому, як правило, їм складніше вибрати вільний час для репетицій.
— Існує стійка думка, що церковний хор — це місце, де часто спалахують сварки, ходять плітки і панує нездорова конкуренція. Чи це так?
— В цілому це не так. Але бувають варіанти. Велике значення має регент. Якщо регент і співаки приходять в храм до Бога, а не ради заробітку, проблем не буде. Зазвичай в світських хорах конкурують набагато більше, ніж в церковних. У церковних хорах є проблема іншого роду — розмови між собою в ході співу, перешіптування, коли не всі хористи налаштовані на молитву, на прославляння Бога належним чином. Просто треба привчити себе – ти зайшов у храм і все, що було до того, залишив за дверима.
— Як ви вважаєте, майбутнє в храмах за професійними хорами чи за аматорськими?
— Я думаю, що більшою мірою за аматорськими, правда, не найближчим часом. Попрацювавши з капелою «Дніпро», я можу сказати, що добитися хорошої якості співу можна і з аматорами. Наприклад, нещодавно до Києва з Лондона приїздив хор «Оріана». Так от це — аматорський хор, його учасники не професійні музиканти, але вони виконавці високого класу. Якщо можна створити такий хор, зібравши звичайних людей, кожен з яких має своє основне місце роботи не в хорі, а десь поза ним, то скажіть, що заважає створити в храмі або соборі хор з числа звичайних прихожан, а не професійних співаків? Але думаю, що для всіх рівнів виконавців знайдеться своя ніша. На жаль, ми бачимо, що кліроси, які складаються з бабусь та дідусів, поступово зникають з храмів, їх стає все менше і менше, а молодих людей туди практично не прибуває. Хотілося би бачити картину навпаки. Уявляєте, ви приходите в храм, а там повний клірос молодих людей та ще і разом з бабусями та дідусями, що злагоджено оспівують Бога. Це чудово! Все це поступово так і буде. А церковні хори, які складаються з професійних співаків, думаю, будуть завжди. Одне іншому не заважає. Ну, і звичайно дитячі хори. Хотілося б і їх спів частіше чути в церкві.
— Існує думка, що людині корисна лише церковна музика, а уся інша – шкідлива для душі. Як ви до цього ставитеся?
— Я категорично не згоден з цим. Я вважаю, що велика частина всієї хорошої музики є душевною, а християнські піснеспіви — духовними. Зокрема душевна і та музика, що виконується виключно на інструментах. Недавно почав читати одного автора – він дуже розділяє богослужбовий спів і музику. І пише, що богослужбовий спів – це вічне і добре, а решта всієї музики – це погано і це від лукавого. Я вважаю такий підхід неприпустимим. І богослужбовий спів, і класика, і багато сучасної музики – це все від Господа. Тільки богослужбова музика — духовна, а решта хорошої музики – душевна. Так, є деякі стилі музики, які можна дійсно рахувати від лукавого, і які несуть зло. Але будь-яка музика, яка примушує задуматися про вічне, яка говорить про красу творіння, гріє душу і серце, яка написана і виконана людиною віруючою або яка навіть шукає Бога і що любить те, що вона виконує — хороша для душі. Духовну ж музику можна виконати так погано і в такому стані духу, що вона вже не буде такою.
— Зараз часто лають консерваторний хоровий спів і хвалять монастирський простоспів. Це об’єктивна критика чи суб’єктивна?
— Для цього є і об’єктивні причини, і не дуже. Зараз багато виконують в храмах Веделя, Бортнянського, Березовського, Леонтовича. Ці композитори написали прекрасну музику. Але не у всіх виконавців є той духовний досвід, який був у цих композиторів. Проблеми починаються, коли в хорі співають так, щоб не прославити Бога, а показати свої здібності, виділитися і утвердитися за рахунок інших. Тобто, коли починається егоїзм. Ще я хочу відзначити, що погано буває не тільки, коли людина уміє добре співати, але не має належних духовних якостей, але і навпаки. Коли хтось співати не уміє, нехай це духовного життя людина, все одно нічого тямущого вона не виконає. Потрібна гармонія. Людина, яка закінчила консерваторію, сама по собі не може володіти будь-яким духовним досвідом тільки на основі освоєних нею музичних дисциплін. Для цього потрібно бути віруючою і воцерковленою людиною. Потрібно мати особисті стосунки з Богом, відчувати Його дихання, бачити вічність. Тому, якщо ви бачите, що твір церковного композитора виконаний неналежним чином, то проблема в більшості випадків не в композиторові і його творінні, а в регентові і його хорі.
— А які суб’єктивні причини?
— Як то кажуть, світлому все світле. Так і тут. На жаль, останнім часом збільшилася кількість людей, які не пам’ятають заповіту: «Невпинно радійте». І не мають належної любові до інших. Звідси і спроба знайти щось зле, вишукати недоліки навіть в духовній музиці. Я сам іноді в собі це помічаю. Недавно, коли ми репетирували з хором «Київ» Літургію композитора Михаїла Вербицького, я зловив себе на думці, що вона написана якось дуже просто, солодко, і мене це дратує. А потім спохопився: адже це гарна, світла, гармонійна музика. Чому мене так «крутить»? Це означає, що проблема в мені. Я зараз поганий, а не Михаїл Вербицький зі своєю Літургією. І насправді, я упевнений, що ми поїдемо з цією Літургією до Канади, і там буде безліч людей, які тріумфуватимуть, плакатимуть, почувши її, а багато хто з них потім прийде в церкву, покається, зробить справи милосердя. Коли ми виконували капелою «Дніпро» запричастний стих Березовського, люди співали і плакали, не від горя — від того, що відчували любов Творця, вічність, надію. Тоді мені прийшла така думка, що не Березовський придумав цю музику, її придумав Господь, вона була завжди, вона з вічності, де немає початку і кінця. А Березовський лише відкрив її і записав, щоб ми її теж змогли побачити, передати іншим. Це від Бога і свідоцтво тому – люди, які під цю музику вчаться молитися, любити, сподіватися, прощати і вірити.
— Чи є сучасні молоді українські композитори, які пишуть церковну музику?
— Так, звичайно. У нас в храмі, наприклад, співає Максим Кучмет, молодий композитор, який також пише духовну музику і піснеспіви. Причому пише так, що це не виходить за рамки канону і в той же час дає щось нове, якийсь новий струмінь.
— Є така думка, що кожні розспіви хороші для особливого стану. Наприклад, для Пасхальної служби кращі розспіви Києво-Печерської Лаври, а для першого тижня Великого Посту, скажімо, візантійські…
— Це дуже суб’єктивно. Наприклад, пам’ятаю на фестиваль «Глас Печерський» приїжджає хор, який називається «Візантія». Вони співають перший твір і всі у захваті. Слухачі не можуть зрозуміти — на небі вони чи на землі. Всі злітають. Ось це справжній православний спів! Другий твір… Третій… Всі починають мінятися в настрої. На четвертий піснеспів люди починають виходити з храму. Річ у тому, що довго слухати візантійські піснеспіви виявляється непросто для публіки, яка в храмі. А це була підготовлена публіка, треба відмітити. Тобто, якщо прихід готовий до того, щоб молитися довгий час і славити Бога, коли виконується богослужіння візантійським розспівом, то тоді можна, хоч всі служби вести таким чином. А якщо ні, то не варто і однієї такої служби проводити.
— Які твори складніше співати – світські чи церковні?
— Багато церковних творів не супервіртуозні, на відміну, до речі, від світських. Але в церковному хорі невпинно потрібно ще мати молитовний стан, потрібно бути духовно готовим до Літургії. У світському — свої, інші особливості.
Бесідував Олег Гавриш
