Провокації в інформаційній сфері проти Української Православної Церкви стали звичним для всіх явищем. Специфіка та зміст інфомаційних “вкидів” є абсолютно різними. Іноді, це просто неправдиві та перекручені факти, але трапляються й відверто безсоромні провокаційні матеріали, спрямовані на те, аби пробудити в читачеві підложний “праведний гнів”. Однією з таких статей в Інтернет-просторі стала публікація сайту “KOWEL.com.ua”, в якій описується, як нібито з одного з храмів УПЦ міста Ковеля прогнали хворого безпритульного, який простой зайшов помолитись.
За роз’ясненнями щодо цієї статті редакція порталу “Про Церкву” звернулась до старшого благочинного Ковельської округи Володимир-Волинської єпархії УПЦ протоієрея Володимира Ровінського.
- Отче Володимире, приводом звернутись до Вас за роз’ясненням ситуації, стала публікація одного з Ковельських інтернет-видань, де йдеться про те, що нібито в одному з храмів УПЦ в місті вигнали безпритульного, який зайшов помолитись. Що Ви скажете з цього приводу?
На мою думку, ця публікація є продовженням горезвісних інформаційних фейків на адресу Української Православної Церкви. В згаданій Вами публікації не названий ні храм, ані безпритульний, не приведено імені не тільки церковного сторожа, що ніби то образив чоловіка, але й настоятеля. В історії з усіма невідомими названа тільки конфесія – «Московський патріархат». В публікації чітко проглядається не стільки турбота про знедоленого безхатченка, скільки упередженне ставлення до Церкви та її служителів.
- Хотілось би дізнатись, чи справді храми міста сьогодні знаходяться під охороною?
Зараз кожен храм в умовах міста має потребу в охороні. Не від спокійного життя релігійні громади ідуть на цей крок. Ситуації зі зламами церковних дверей, крадіжками, підпалами, розклеюванням провокативних листівок та заклики у місцевих ЗМІ про захоплення храмів, спонукають парафіян до самоорганізації по охороні святинь та безперешкодному звершенню богослужінь. Якщо би в державі верховенство мав закон, а порядок забезпечувався органами, на утримання котрих і віруючі громадяни регулярно платять податки – потреби в церковній охороні не було би.
- Протягом останнього року провокації проти релігійних громад та храмів УПЦ в місті не вщухають. Пригадуються листівки з фотографіями міського духовенства, які розклеювали на огорожах храмів, з написами накшталт «Геть московського попа». Не так давно один з храмів Ковеля підпалили, на інший вчинено напад. Як Ви вважаєте, який характер цих провокацій і кому сьогодні це вигідно?
Всяка провокація має деструктивний характер. В Ковелі, на мій погляд, відносно стабільна міжконфесійна ситуація, адже переважна більшість воцерковлених людей – це парафіяни Української Православної Церкви. Релігійні громади та духовенство нашої Церкви у Ковелі досить тісно спілкуються та співпрацюють поміж собою. Спільні молитви, богослужіння, хресні ходи, молодіжні, соціальні та благодійні проекти єднають жителів міста. Саме цей факт не дає спокою тим силам, котрі мають завдання розхитати спокій і злагоду в суспільстві. Але підтримки серед широких верств населення вони не отримують, тому і намагаються розбурхати ненависть поміж людьми на соціальному, релігійному та політичному грунті. Принцип класично старий та підлий – «розділяй і володарюй».
- Нещодавно духовенство та віруючі УПЦ міста Ковеля звернулись до місцевої влади з проханням про припинення провокацій і розпалювання міжконфесійної ворожнечі. Варто відзначити, що подібні звернення пролунали вже в багатьох містах Волині. На Вашу думку, чи дають подібні звернення відповідний результат?
Ми не стали чекати загострення ситуації та доведення її до критичної точки і звернулися до влади міста, служби безпеки та ЗМІ з відповідною заявою. Віддам належне – усі відреагували письмовими відповідями. А міський голова ще й зібрав розширену нараду за участі представників влади, силових структур, журналістів та духовенства різних конфесій, аби нагадати про недопустимість у міжконфесійних стосунках провокативних дій та використання владних інституцій.
- Ми знаємо, що в Ковелі чимала кількість православних громад УПЦ. Які соціальні проекти сьогодні реалізовуються в місті на базі наших парафій?
Як відомо, любов до ближнього лежить в основі всього служіння Церкви суспільству. Без практичної реалізації цієї Євангельської заповіді – Церква перестає бути Христовою. Нинішнє масове викидання значної кількості людей за межу виживання спонукає і духовенство, і релігійні громади ще більше уваги приділяти соціальному служінню. Спостерігається з одного боку гостра потреба в розширенні і урізноманітненні форм такого служіння, а з іншого – щомісячне зменшення матеріальних можливостей самих громад для реалізації необхідних проектів.
Сьогодні у 65-тисячному Ковелі нараховується 13 діючих громад Української Православної Церкви. Ще недавно в місті було тільки два православних храми. Саме вони стали духовною колискою для створення нових громад. Більшість прихожан новозбудованих храмів добре один одного знають, спілкуються між собою та частіше всього ініціюють той чи інший соціальний проект. Зауважу, що такі починання мають джерелом не канцелярські приписи, не вказівки зверху, а жертовне християнське милосердя простого віруючого народу, котрий і складає ті самі церковні громади.
Я навіть не беруся перераховувати всього, що було зроблено нашими громадами у соціальній та благодійній сфері за останій час – це було б неетично та й неможливо для формату інтерв’ю, але скажу, що допомога дітям-сиротам, онкохворим, людям з фізичними вадами, одиноким пенсіонерам, безпритульним, сім’ям воїнів, що загинули на сході України, ветеранам війни і навіть тим, хто потребує коштів на білет, аби повернутися додому – усе це є невід’ємною частиною повсякденних турбот як настоятелів храмів, так і активних парафіян.
А ще, у нас діє фонд щомісячної допомоги вдовам – дружинам священиків та каса священицької взаємодопомоги.
Безпритульні і жебраки викликають особливі співчуття серед наших парафіян. Адже в умовах різкого зниження рівня життя та практичної відсутності соціального, медичного, юридичного та будь-якого іншого захисту с боку держави – стати безхатченком та жебраком може будь-хто.
Майже при кожному храмі у нашому місті парафіяни збирають одяг та взуття на потреби нуждених. Храм, де я є настоятелем, розташований між залізничним та авто вокзалами. Бездомні, жебраки, ті що втратили документи чи гроші – це постійні супутники нашого повсякденного приходського життя. Когось годуємо, когось приймаємо наніч, а комусь допомагаємо доїхати додому або знайти родичів.
Однак в соціальній роботі і у нас є свої проблеми та недоліки. Маючи чималий потенціал добровольців з числа прихожан, нам не вистачає професійних та досвідчених психологів, потрібна юридична, медична допомога та багато іншого. Адже якщо обмежитися лише годуванням та одяганням безхатченків та подачею милостині жебракам – вони такими і залишаться. Їх кількість за таких сприятливих умов буде тільки рости. Цим людям потрібно допомогти повернутися у суспільство, до нормального життя. Їм потрібно дати можливість заробляти на свої потреби власними руками. Але ж сьогодні це нелегко дається навіть тим, хто має дім, професію і бажання працювати…
Джерело: “Про Церкву” – Інформаційно-аналітичний портал УПЦ
