Напевно, кожен, одружуючись, сподівається на те, що жити зі своєю половинкою буде довго та щасливо, як говориться в казках.
Чому ж нерідко навіть без зіткнення із страшними вадами та без зрад «човен кохання розбивається об побут?»
На запитання відповідає священик Павел Гумеров.
Вирішуємо усі проблеми до РАГСУ
– Чи можливо передбачити заздалегідь, який шлюб буде щасливим, а який – ні? Які необхідні та достатні умови для створення щасливої сім’ї?
– Як священик, я перед кожним вінчанням в нашому храмі провожу бесіду з молодятами. І потрібно визнати, що трапляється важко вгадати наперед, який шлюб буде довгим та щасливим, а який не протримається і півроку. Це залежить від безлічі причин.
Іноді можна відразу сказати по тому, скільки у людей на момент вступу до шлюбу невирішених питань, що через півроку ці двоє по черзі ходитимуть до мене скаржитися один на одного і на те, що їх очікування не виправдалися.
Усі свої психологічні, духовні, матеріальні та інші проблеми, у тому числі проблеми у взаєминах зі своїм майбутнім чоловіком чи дружиною, якщо вони з самого початку існують – краще вирішити до весілля. Тому що, коли люди вже живуть сім’єю, є велика вірогідність того, що проблеми будуть тільки накопичуватися, а не вирішуватися.
Для встановлення взаємин найбільше підходить так званий «цукерково-букетний період». Під час залицяння до своєї майбутньої дружини чоловік поводиться по-лицарськи, дарує подарунки. Так само і його пані прагне поводитися ласкаво, не проявляти свого невдоволення. Люди прагнуть більше радувати один одного, йти назустріч в спірних питаннях.
Якщо ж у них вже в цей час виникають непримиренні суперечки, проявляється різниця характерів, з якою вони не бажають боротися, – це серйозний привід замислитися про те, чи варто їм одружуватися. Вважати, що після весілля або після вінчання усе раптом дивовижним чином зміниться, – це ілюзія.
Якщо і зміниться, то, швидше за все, до гіршого, тому що через певний час після вступу до шлюбу людям набридає постійно себе стримувати, і вони показують один одному своє істинне обличчя. Терпеливості та поблажливості один до одного після медового місяця теж, як правило, не додається. Навчатися терпіти, упокорюватися, йти назустріч потрібно ще задовго до весілля.
Було б добре тим, хто збирається йти під вінець розуміти, що єдина мета того, хто одружується — це любов до своєї майбутньої половинки, бажання завжди бути поруч. А якщо у нареченого з нареченою кожна зустріч завершується лайкою, то можна собі уявити, що буде, коли вони опиняться лицем до лиця 24 години на добу.
Як правило, дуже багато психологічних та інших проблем у взаєминах виникає у людей, які вирішують одружитися в досить пізньому віці, у яких це вже далеко не перший досвід кохання, тому краще влаштовувати своє сімейне життя вчасно, років до тридцяти. У цьому віці людина пластичніша, їй легше позбавлятися від егоїстичних звичок.
В цілому, коли люди готові йти один назустріч одному, у них в будь-якому віці є усі шанси створити щасливу сім’ю. У цьому плані ніякого передбачення на щастя або на нещастя немає. Сім’я – ця творчість, причому спільна. Господь дає усім людям однакові умови, але хтось ними скористається, а хтось ні.
Нерідко буває і так, що підбирається пара, де і він, і вона виховані в повних сім’ях, обоє зберегли до шлюбу цнотливість, здається, у них є усі шанси створити теж міцну сім’ю, а дивишся – вони через рік розбіглися, оскільки часто люди не уміють цінувати те, що їм дістається без особливих зусиль.
Дуже важливе питання, яке молодим людям потрібно намагатися між собою вирішити до весілля, – це питання віри. Якщо вона людина церковна, а він ні, то потрібно їй постаратися спочатку привести його до Бога, а потім вже йти з ним під вінець.
Мала Церква
– Чи являється спільність релігійних поглядів необхідною умовою для сімейного щастя?
– Чому питання єдності віри у подружжя таке важливе? Для вірянина усе очевидно: моя віра – це те, що складає сенс мого життя і дуже велику частину моєї душі. Я будую своє життя відповідно до моєї віри. Якщо мій чоловік або моя дружина байдужі до питань духовного життя або не є православними, як ми один одного зрозуміємо, як станемо єдиним цілим в шлюбі?
Зі ставленням до віри безпосередньо пов’язана проблема виховання дітей. Наприклад, чоловік вважає, що дитину не потрібно водити до храму та причащати, а дружина – що не варто її возити до боулінг-клубу або басейну, – ось і привід для перманентного конфлікту.
Виникнуть проблеми і через загальне дозвілля. Адже ті дні, коли ми, православні, ходимо до храму, тобто дні вихідні, подружжя бажає провести разом. І якщо одна половинка в церкву не ходить (найчастіше чоловік), він ремствуватиме на те, що вона вихідні дні проводить в храмі, а не вдома з чоловіком, – з’являться ревнощі.
Тому, якщо, наприклад, чоловік до шлюбу не бажає ходити до церкви, то я б не радив воцерковленій дівчині виходити за нього заміж до тих пір, поки її обранець не почне хоч трохи воцерковлюватися. Інша справа, коли хто-небудь з подружжя приходить до віри, вже перебуваючи в шлюбі. Такий шлюб розривати не потрібно, тому що, як говорить апостол Павел: «Звідки знаєш ти, дружино, чи не спасеш чоловіка? Або звідки знаєш, чоловіче, чи не спасеш дружини?» (1 Кор. 7: 16)
Чи варто впливати на невіруючого чоловіка і як?
Звичайно ж, це не означає, що треба постійно причіплюватися до чоловіка з розмовами про церкву. Краще розпочати посилено молитися за нього, і є багато випадків, коли така молитва приносила плоди.
Крім того, саме життя жінки, її поведінка можуть більше свідчити про Христа, ніж її проповіді. «Дружини, коріться своїм чоловікам, – говорить апостол Петро, – щоб і деякі, хто не кориться слову, були приєднані без слова поводженням дружин, як побачать ваше поводження чисте в страху» (1 Петро. 3, 1-2).
Не треба думати, що така зміна в чоловікові може статися відразу. Якщо дружина ходить до храму, а чоловік поки ні, їй потрібно зробити усе, щоб, коли вона приходить із служби, чоловік був оточений особливою турботою, увагою та ласкою з її боку. Тоді він побачить справжні плоди нашої віри.
Загальна віра також допомагає подружжю у вирішенні багатьох спірних моментів. Віруючим людям легше зрозуміти, пробачити один одного.
Для віруючих людей в житті не відбувається нічого випадкового. Якщо станеться якась біда, потрібно намагатися зрозуміти, для чого нам це посилається, і використати її, щоб поліпшити своє життя в шлюбі.
Трапляється, що певне серйозне нещастя (хвороба дітей, матеріальні труднощі, втрата близьких, сімейні кризи) буквально заново вибудовує сім’ю – подружжя навчається один одного любити, правильно поводитися. Якщо вони готові змінюватися, то нещастя сприяє оздоровленню їх стосунків, які перетворилися в звичку.
Три кити сімейного щастя
– Сім’ю часто називають Малою Церквою, чи повинно в ній бути усе так само ієрархічно побудовано?
– В одній зі своїх книг, яка називається «Три кити сімейного щастя», я якраз розповідаю про три важливі складові щасливого шлюбу. По-перше, це любов подружжя один до одного, по-друге, це правильне розуміння цілей та завдань сім’ї, і нарешті – це правильна сімейна ієрархія.
Ієрархія в сім’ї – річ Богом встановлена, хоча сьогодні, зважаючи на недолік сильних чоловіків, багато хто б зі мною посперечався.
Найближчі
– Чи є діти запорукою сімейного щастя або ж його руйнівниками?
– Діти можуть сильно згуртувати сім’ю, наповнити її життя новим змістом, дати нове щастя. Адже сім’я створюється у тому числі і заради народження дітей.
Саме любов до дітей має бути головним мотивом для їх народження, а не продовження роду, заповнення дозвілля або отримання досвіду материнства.
Ми ж частенько ставимося до дітей не як до Богом даним тобі створінь, а як до своїх нереалізованих проектів, міркуючи: я недоотримав чогось в дитинстві, нехай це отримають мої діти. Адже перше завдання батьків – привести дітей до Бога, а не реалізовувати свої амбіції. І Господь вже сам по нашій молитві допоможе дітям відкрити в собі те, що в них закладене, і це може виявитися зовсім не музика і не малювання, які намагаємося закласти в дитину ми. Так, потрібно всебічно розвивати дітей, але завжди дивитися на те, які таланти та схильності вклав у них Бог.
Для того, щоб виховати дитину у вірі, щоб закласти в неї християнські цінності, якраз потрібна сім’я. Але діти можуть для сім’ї стати і каменем спотикання. Трапляється, що народження дитини, якщо одна із сторін до цього не готова, стає неусвідомленою причиною ревнощів. А причина ж не в дитині, а в неправильних стосунках між чоловіком та жінкою в цьому шлюбі.
Щоб діти не ставали приводом для розбратів, потрібно виховувати їх в любові та вірі. Якщо ми бажаємо, щоб у нас завжди зберігався хороший контакт з дитиною, особливо в перехідному віці, ми повинні дитину включити у своє життя, щоб вона щось разом з нами робила.
Важливо, щоб життя сім’ї не обмежувалося одними повчаннями. Замість того, щоб постійно пресувати дитину критикою, що вона не ту музику слухає, не ті фільми дивиться, потрібно більше часу з нею проводити, залучати її до якихось загальних справ. Як правило, діти відходять з сім’ї та шукають розуміння серед однолітків, лише коли відчувають, що своїм батькам вони не цікаві.
Живемо для радості
– І на завершення ще декілька загальних порад, які допоможуть подружжю додати світлих фарб у своє сімейне життя.
– Як би не було в житті важко, завжди важливо пам’ятати про те, що сім’ю ви створювали для радості, щастя, любові, а не для того, щоб з’ясовувати хто кому що винен а хто ні. Усе це другорядне. Головне – це любов, ваші стосунки. Потрібно берегти їх та оберігати один одного від взаємних образ, докорів.
Адже саме з щоденних невдоволень, претензій розпочинаються великі конфлікти та чвари. Коли важко, завжди згадуйте, як вам добре було спочатку. Адже створюючи сім’ю, люди бажають, щоб щастя їх періоду закоханості, залицянь залишалося завжди.
Одруження – поганий вихід з кризи!
Сім’я – це не вирішення твоїх проблем. Не можна створювати сім’ю, тому що тобі зле.
Багато хто виходить заміж або одружується для подолання самотності, матеріальної підтримки і – розчаровуються, коли не отримують очікуваного. Мотивом створення сім’ї має бути любов до своєї половинки, бажання бути разом. А сенсом сімейного життя повинні стати служіння ближньому, прагнення зробити щасливим іншого.
Життя – річ складна, і в сім’ю ми повинні нести побільше радості: гарних, приємних слів, вчинків, посмішок, невеликих знаків уваги.
Поговори зі мною…
Багато сімей ламаються через брак спілкування. Люди дуже мало часу проводять один з одним, дуже мало обговорюють свої справи.
І в результаті через певний час між ними нічого спільного не залишається, окрім житла, дітей, майна. У спілкуванні дуже важливо обговорювати якісь насущні проблеми, радитися. Без цього добрі твої наміри не принесуть тобі і твоїм ближнім нічого, окрім засмучень. Тому треба завжди обговорювати, радитися, шукати щось спільне. Коли потрібно – йти на компроміс. Оскільки сім’я – єдине ціле, одна команда, потрібно уміти надавати допомогу. Взаємна допомога також полягає в молитві – «моліться один за одного». (Іак. 5: 16) – говорить апостол Іаків.
Ідеальних чоловіків та дружин немає!
Ніколи не потрібно ідеалізувати сімейне життя. У будь-якій людині і в будь-якій сім’ї завжди є хороші сторони та серйозні недоліки.
Важливо уміти бачити це добре та прагнути не помічати погане. Не намагатися переробити, перевиховати свою половинку. Уміти бачити світлі сторони своїх близьких та свого сімейного життя.
Якщо ви бажаєте змінити ваше сімейне життя на краще, розпочати потрібно з себе. Вплинути на іншу людину в позитивному напрямі можна тільки любов’ю та гарним ставленням.Бажаєм, щоб наші близькі добре ставилися до нас, шанували нас, прислухалися до наших слів? Будемо самі першими подавати їм приклад такого ставлення.
Сім’я – це безперервна творчість, сімейне щастя нікому не дається дарма. Над ним потрібно постійно та багато працювати – разом.
Оксана Северіна
Джерело публікації – “Православие.RU”
Переклад українською – газета “Волинь Православна”, 2015, №10
