27 вересня Церква звершує святкування Воздвиження Чесного та Животворящого Хреста Господнього.
На наші запитання про Хрест, про те, як присутній цей святий знак в нашому житті, чим повинне стати для нас хресне знамення, відповідає протоієрей Сергій Ксенофонтов.
– Отче Сергіє, відверто, ми дуже часто хрестимося мимоволі. Чи тільки тому, що у цей момент служби належить перехреститися, або тому, що злякалися чогось.Дуже часто буває так, що людина, котра прийшла до храму, просто не знає ще, що тут робити, не уміє внутрішньо приєднуватися до богослужіння, і від цієї розгубленості раз у раз нетямущо хреститься. І насправді, що повинен усвідомлювати та переживати християнин, який осіняє себе хресним знаменням?
– На жаль, ми дуже багато речей в храмі робимо мимоволі або нетямущо, забуваючи про те, що це – найвищий засіб зміни духовного життя.
Хрестне знамення – це наша зброя. В урочистій молитві Хресту – «Хай воскресне Бог, і розбіжаться вороги Його…» – говориться, що Хрест нам подарований «на прогнання всякого супротивника».
Про якого супротивника йде мова? Апостол Павел в Посланні до Єфесян (6,11-13) пише: Зодягніться в повну Божу зброю, щоб могли ви стати проти хитрощів диявольських. Бо ми не маємо боротьби проти крови та тіла, але проти початків, проти влади, проти світоправителів цієї темряви, проти піднебесних духів злоби. Через це візьміть повну Божу зброю, щоб могли ви дати опір дня злого, і, все виконавши, витримати».
Світ, який Господь подарував нам, в якому Він дав нам жити, звичайно, дивовижний. Але занурений в гріх. І ми самі пошкоджені гріхом, наша природа спотворена ним, і це дозволяє занепалим духам спокушати нас, мучити нас, вести нас шляхом погибелі.
Людина, яка проводить духовне життя, як правило, розуміє, що їй самій себе не змінити – потрібно шукати допомоги у Христа. Коли ми здійснюємо хресне знамення, ми в першу чергу Його закликаємо на допомогу нам.
Звичайно, не можна розуміти осіняння хресним знаменням як певний магічний жест, що забезпечує результат. Хрест знаменує Жертву. Жертву Христа, принесену в ім’я любові до нас.
Осіняючи себе хрестом, ми свідчимо, що Його жертва принесена за нас, і що Він для нас – головне в нашому житті. Тілесний, фізичний рух при цьому є молитва тіла, залучення тіла як складової нашого людського єства до цього життя в Ньому: хіба ви не знаєте, що ваше тіло —то храм Духа Святого, що живе Він у вас, якого від Бога ви маєте, і ви не свої? Бо дорого куплені ви. Отож прославляйте Бога в тілі своєму та в дусі своєму, що Божі вони. Це теж апостол Павел, Перше послання до Коринфян (6, 19-20).
Тіло так само викуплене Хресною Жертвою, як і душа. За допомогою хресного знамення ми намагаємося розіпнути похіть душі та похоті тіла. І це біда, що через недбалість наше хресне знамення стає для нас занадто звичним та здійснюється нами без благоговіння.
Тут нам потрібно згадати слова пророка Ієремії : Проклятий, хто робить роботу Господню недбало (Ієр. 48, 10). Цей рух повинен здійснюватися дуже серйозно, з глибоким почуттям. Чому ми не замислюємося, складаючи для хресного знамення пальці? Адже це слово, втілене в дію: цим, по суті, сповідується Свята Трійця.
Хресне знамення є відповідальне діяння – коли ми його здійснюємо, ми повинні відчувати і бачити Хрест Христовий, Його страждання, пам’ятати ціну, яка була дана в спокутування наших гріхів, і ту висоту, на яку ми сходимо через хрест.
Хрест сполучає нас з небом, хрест сполучає нас один з одним, тому що Господь Іісус Христос був розіпнутий не за мене одного, а за усіх. І як священик, і як християнин я не раз помічав, що люди, які уміють молитися глибоко і не напоказ, звершують хресне знамення дуже гарно.
У чому саме краса – важко словами передати, тому що це – віддзеркалення краси їх духовного світу. А коли людина хреститься або напоказ, або просто тому, що належить – це теж видно, і викликає відторгнення… та жалість. Ось так в одному і тому ж русі виражаються різні внутрішні стани людини. У першому випадку — це плід духовної праці, в другому – порожнеча, що ховається за жестом.
– А чи давно з’явився цей звичай у християн – осіняти себе хрестом?
– Хресне знамення супроводжує християн з глибокої древності. Іоанн Богослов, як ми знаємо з житія, написаного його учнем Прохором, хресним знаменням зцілив лежачого край дороги хворого; благочестивий Ір за повчанням апостола Филипа так само вилікував хворого Аристарха.
Свята Нонна, матір святителя Григорія Богослова, будучи тяжкохворою, уві сні побачила, як її син перехрестив хліб, яким вона зцілилася. Свята мучениця Фекла, учениця апостола Павла, коли було розпалене для неї вогнище, хресним знаменням осінила дрова, і вогонь не завдав їй шкоди. Мученики Колізею хрестом зупиняли голодних звірів. Хрест діє на усе творіння, він є «хранитель усього Всесвіту та красою Церкви» – так співає Церква на Воздвиження Хреста.
– Супротивники християнства запитують: якщо хрест – це усього лише одне з можливих знарядь страти, чому він став сакральним предметом? «А якби Христос був усічений мечем, як Іоанн Хреститель, ви б носили на шиї меч?» – доводиться таке чути.
– У Бога нічого не відбувається «просто так». Розп’яття на хресті було однією з найжорстокіших страт стародавнього світу. Це був свого роду шедевр людської жорстокості. Саме там, де жорстокість торжествувала, любов стражданнями вивела людину з полону гріха. Вона саме до самої серцевини жорстокості увійшла, в серцевину нелюбові.
Саме таким чином Агнець Божий узяв на Себе нашу неміч і поніс наші хвороби (Іс. 53, 4), і Хрест це символізує. Хресне знамення – свідоцтво того, що Христос з нами скрізь і завжди, в усіх наших стражданнях.
– Чи не тому ми хрестимося – часом навіть беззвітно – коли нам важко, боляче, страшно…
– Осіняючи себе хресним знаменням у важку хвилину, ми шукаємо допомоги Христової. Адже нам буває важко не лише від зовнішніх причин, але і від незрозумілого жаху та відчаю, що скупчилися десь в глибині. Будучи спокушеними, ми здійснюємо хресне знамення на собі, щоб відігнати спокусу.
Сатана має можливість впливати на нас в тій мірі, в якій в нас розвинений гріх. Колись він в пустелі спокушав Христа, пропонуючи Йому усі царства світу (Лк. 4, 5-8). Як він міг пропонувати Синові Божому те, що йому, занепалому ангелові, не належить? Міг, тому що світ належить йому – через гріх. Ось чому він називається князем світу цього – світу зміненого, гріховного.
Але Христос переміг його. Тоді, в іудейській пустелі, перемога виразилася у відмові від спокуси. Але остаточно вона була закріплена хресними стражданнями, хресною жертвою. Тому і ми осіняємо себе хрестом, щоб перемогти будь-яку спокусу від сатани. Хрестом ми попаляємо та відганяємо його, не даємо йому можливості діяти.
Згадаємо, як страшилися і як злилися злі духи завжди, коли відлюдник приходив на порожнє місце і ставив на ньому хрест: «Йди! Це наше місце!». Поки не було людини з молитвою та хрестом, у них була тут хоч би якась ілюзія влади. Звичайно, злий дух може перемогти людину, якщо людина йому піддасться, але людина завжди може перемогти сатану, тому що вона залучена до Христової перемоги – Хресної жертви.
– Отже, людина, котра носить натільний хрест, яка осіняє себе хресним знаменням, має бути і сама до жертви готова?
– Поза сумнівом. Бог є любов (Ін. 4, 8), але не просто любов – любов жертовна. Вищий прояв цієї любові – жертва. До неї веде дорога інших проявів: проповідь, зцілення страждущих, насичення голодних. Євангеліст Іоанн (3, 16) свідчить: так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Єдинородного, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне. І ми, йдучи за Ним, у міру наших можливостей повинні це повторити, служачи усім ближнім нашим. Це і є наше несення хреста : коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста, та й іде вслід за Мною (Мф. 16, 24).
– Де все ж межа між християнським сприйняттям натільного хреста та носінням хреста як амулету: «щоб не потонути і на машині не розбитися?»
– Дійсно, потрібно провести межу, де носіння хреста благочестиве, а де його намагаються використовувати навіть блюзнірськи; відокремити магію від християнської містики. Я вважаю, що тут, як в усьому християнському житті, міра усьому – Христос.
Чого бажає людина, яка носить хрестик, що вона бачить в ньому? Якщо вона бачить розіпнутого на ньому Христа, почуває себе причетною до цієї Жертви, розуміє, що без цієї Жертви неможливий її порятунок, – тоді вона носить хрест гідно та правомірно.
У осоружному ж випадку хрест їй не допоможе. У діряву посудину не наливають воду. Людина, яка не має правильного уявлення про жертву Христову, не має стану віри. А стан віри – це цілісна посудина душі, в яку вливається благодать Божа.
Марина Бірюкова
Джерело публікації – “Православие и мир”
Переклад українською – газета “Волинь Православна”, 2015, №9
