Наші діти живуть у епоху, коли більшість засобів масової інформації пропагують розбещеність, насилля і інші пороки, коли християнські ідеали чистоти і цнотливості піддаються систематичному блюзнірству, осміюванню, коли агресія псевдолюдських цінностей позначається на душах дітей.
В історії шкільної освіти педагоги всього світу (Ян Коменський, Іоанн Песталоцці, Миколай Пірогов, Костянтин Ушинський) казали, що моральне виховання є основою формування особистості дитини, вони стверджували, що бути людиною — це означає виховати в собі найкраще, те що робить людину вінцем творіння, образом і подобою Божою.
Що ж таке мораль? Слово «мораль» походить від латинського «moralis» — етичний. Мораль є досить складним явищем. Вона є однією з форм суспільної свідомості, яка виконує функцію регулювання поведінки людей у всіх сферах суспільного життя. В повсякденному побуті, в науково-популярній літературі під мораллю розуміють сукупність норм, правил поведінки, які направляють, впорядковують дії людей. Але подібне визначення дуже широке, бо воно не виявляє специфіки моралі. Особливість норм моралі полягає в тому, що вони носять універсальний, загальнолюдський характер.
Їх розпорядження застосовуються практично у всіх сферах життєдіяльності людини (особистій, сімейній, професійній, суспільній). Іншою особливістю норм моралі є те, що вони спираються на авторитет громадської думки і, мабуть, головне — на совість людини. Саме вищі цінності наповнюють наше життя особливим значенням, повнотою і духовністю. Мораль санкціонується лише з формами духовної дії (громадська оцінка, схвалення або засудження вчинків). Це обумовлює відносно велику роль свідомості в моралі, ніж в інших формах соціального контролю.
Свідомість може виявлятися як в раціональній формі понять і думок, так і в емоційній формі відчуттів, спонук, схильностей. Не меншу роль в моральній свідомості грає індивідуальна свідомість. Індивід може значною мірою самостійно регулювати свою поведінку і судити про моральне значення всього, що відбувається навколо нього. Будучи складною суспільною освітою, мораль включає моральну діяльність з точки зору її змісту і мотивації.
Моральні стосунки, що регулюють цю діяльність, виявляються в різних формах зобов’язань, вимог до людини: моральна норма, обов’язок, відповідальність, совість. Моральна свідомість відображає ці стосунки у вигляді відповідних уявлень норм, принципів, суспільних і моральних ідеалів, понять добра та зла, справедливості та несправедливості. Всі ці форми моральної свідомості об’єднані в логічну систему, яка дозволяє не тільки наказувати, але і певним чином мотивувати і оцінювати моральну дію.
Перед сучасною школою стоїть головне завдання — виховати духовність, сформувати норми християнської моралі і моральних цінностей в учнів. Визначення «духовності» в освіті змінює в принципі підхід до процесу виховання духовності в учнів. Особливого значення проблема відродження духовності набуває у питанні релігійної освіти.
Завдання сучасної школи у тісному зв’язку з Православною церквою: залучити школярів до глибини християнського світогляду, розвинути у них моральні почуття, особистісну позицію, у якій головна моральна цінність — це життя за законами християнської моралі.
Треба ставити собі за мету:
- ознайомлювати учнів з історією старого та нового заповіту, історією розвитку християнства; розкривати зміст основних релігійних понять та образів;
- розкривати значення Православної церкви в історії нашої держави, та ролі Православної церкви в житті народу України;
- формувати інтерес учнів до життя біблійних образів;
- виховувати любов до культурної спадщини українського народу через розкриття змісту православного мистецтва: музики, іконопису, архітектури, літературних джерел;
- а також залучати дітей до моральних засад християнської культури, як традиційної для народу України, шляхом вивчення текстів Священного Писання, церковної історії (приклади із життя історичних осіб), мистецтва.
Треба допомагати учням:
- розкривати зміст високих моральних цінностей християнства,
- подати школярам основні, фундаментальні орієнтири істини, добра, любові(у зразках православного життя), на основі віри, надії, любові;
- розвивати у школярів здатність до співчуття, співпереживання;
- знайомити учнів із традиційними українськими православними святами.
Треба відкрити перед дитиною безсмертя її душі, це спонукає її до тих дій, які будуть зумовлювати її нерозривну єдність з Богом.
На цьому етапі ефективно здійснюється процес формування у школярів всіх їх духовних здобутків і цінностей. Віра дитини в Бога в розумінні педагогіки є водночас і метою, і дієвим засобом досягнення людських чеснот. Озираючись назад (на історію людства, і на історію України), зрозуміло, що виховання дітей, яке спиралося на віру людини в Творця, було недаремним.
Наша мета — допомагати Православній церкві навертати молодь (школярів) до істинної віри в єдиного Бога, не допускати засмічення їхніх душ бездуховністю, яка є ворожою для дитини. Впливи і результати цієї бездуховності призводять до руйнації найголовнішого — свободи волі, втрата якої призводить до втрати сумління дитини.
Хотілося б, щоб все більше і більше українських шкіл закладали в основу виховання і формування у дитини знань про Бога.
Ми у тісному зв’язку із Православною церквою повинні пробудити в наших дітях віру в єдиного Бога, відкрити їм мудрість, справедливість, величність Божих законів, за якими все життя жили наші пращури, тільки у такому випадку ми зможемо справді виховати дитину , ментальність якої не буде суперечити її особистому сумлінню і світові, бо в Богові ці дві категорії поєднуються гармонійно. Нам треба замислитися: як, яким чином без Бога в душі , духовно небагаті і розгублені наші діти, зможуть встояти у сучасному жорстокому й несправедливому світі?
Тому дуже важливо для нас, виховувати наших дітей в єдності з Богом, у любові до Нього, а отже і до усіх людей.
Засвоєння практичних норм поведінки у повсякденному житті треба проводити через організацію громадської діяльності школярів: участь у благодійності, християнських святах, суспільній праці. Допомогти дітям усвідомити, що Бог вимагає від них бути активними, відкритими для світу, добрими, надійними , законослухняними, працелюбними і порядними.
Порівняння дитячих вчинків з нормами християнської моралі, на основі їх живої віри в Бога, буде поступово формувати чутливе (особливе) сумління до християнського добра.
Чисте сумління повинно породжувати у дитини відчуття гіркого сорому за поганий вчинок. Але що ми називаємо «поганим , негідним вчинком?» Де ми знайдемо в світській педагогіці ті справжні, точні вимірники, орієнтири, які навчать, підкажуть нам, як виховати у дитини чисте сумління, і як відрізнити його від спотвореного?
Відповіді на ці запитання ми знаходимо у єдино вірному і перевіреному тисячоліттями вченні про Бога, яке викладено Самим Творцем, через пророків та апостолів у книзі книг — Біблії. Наш Господь, бажаючи добра, залишив нам Свої святі заповіді, відповідно до яких ми маємо жити і виховувати своїх дітей «Не вбий», «Не кради», «Не говори неправду щодо ближнього», «Люби Бога усім серцем».
У сучасному суспільстві педагогіка вважає необхідністю участь церкви у релігійно-моральному вихованні школярів. Говорячи про необхідність зовнішньої дії на дитину при вихованні, робимо висновок: що «у релігійно-моральному вихованні школярів зацікавлена держава… релігія є справою не приватною, а суспільною і викладання закону Божого у школах, є не тільки корисна справа а й необхідний виховний засіб».
Сучасна школа не може приносити тої користі, яку б вона могла давати при добре поставленій формі релігійно-морального виховання.
Треба пробуджувати дітей, щоб вони тягнулися до моральної зразковості, треба розвивати у дитині почуття близькості до Бога, як до Отця небесного, і до людей як до дітей Божих.
Направлення всієї діяльності школярів є проявом волі, і вона може перетворити фізичну лінь у любов до розмірковування, любов до руйнування у потяг до творення. Щоб досягти мети перетворення негативних нахилів у позитивні для дитини і для суспільства необхідно пробуджувати увагу і зацікавленість до праці в учнів. Особливо важлива дія прикладу, на перших етапах формування і виховання дитини, тому що діти вчаться, дивлячись на приклади старших. Ніяке логічне чи моральне, естетичне чи релігійне почуття, ніяке добро чи зло, правда або неправда, благочестивість і гріховність не можуть виникнути, якщо дитина у житті і особливо у школі ніколи раніше не сприймала цих явищ, якщо вона не переживала їх у дійсності, то переживання і дії, які діють на її душу, як істина, краса, добро не можуть бути замінені жодними настановами , погрозами, наказами.
Дитина дуже рано вибирає собі за приклад когось із маси людей, з якими вона знайомиться і спілкується у школі й намагається більше або менше наслідувати цей ідеал.
Найкращим засобом для формування норм християнської моралі, моральних цінностей є дійсність, життєвий досвід, приклад із життя, потім — художні зображення (скульптура і живопис), і найбільш слабо діють слова. У результаті морально-релігійного виховання учнем повинна бути досягнута мета (моральна свобода), тобто можливість у дитини підкоряти свої інстинкти благородним почуттям і моральним досягненням, володарювати собою.
Природність раннього релігійно-морального виховання виходить із встановленого раніше пробудження цих почуттів у душі дитини. Тому залишати без виховання почуттів, які з’явились в душі у дитини, означає порівняти із тим, коли ми не звертаємо увагу на те, як дитина плаче або хоче їсти, тому релігійне почуття є природним, і воно повинно виховуватися.
Морально-релігійне виховання не може формувати тільки одні правила поведінки, так як шкільне життя не може вміщувати у себе усіх стосунків людини у суспільстві, треба щоб учень міг сам відрізняти добро від зла, міг володіти собою, і мати задоволення від зроблених добрих вчинків.
Безрелігійна моральність не має фундаменту, і її викладання не має ніякої дії, тому що будь-який людський авторитет, на якому вона базується, рано чи пізно зруйнується. З огляду на закони, які є в Україні, зокрема на Конституцію, не виникає застережень, щодо релігійного виховання школярів. Знайомство дітей з Богом, вивчення Заповідей Божих, навчання дітей символів християнської віри не буде суперечити світському характеру навчання.
У навчальні плани шкіл повинні бути введені предмети, що знайомлять дітей з Богом і християнською релігією. Користь і необхідність релігійної освіти не підлягає ніякому сумніву і факти дійсності підтверджують шкідливість навчання без виховання.
У майбутньому релігія повинна посідати належне місце у загальній системі виховання, тому що тільки вона може дати багатий і стійкий зміст життя. Для успішності релігійно-морального виховання дітей виховний елемент повинен вноситися в усі предмети викладання, а не складати тільки окремий учбовий предмет.
Андрій Яворський, старший викладач Черкаського національного університету
“Волинь Православна” 2011, №12
