Сім’я, або сім “Я”… Цей ребус відомий кожному ще з школи. У дитинстві ми розгадуємо його і, намагаючись випередити один одного, із задоволенням, голосно і виразно озвучуємо відповідь на нього. Нас хвалять за кмітливість… роки проходять – цей ребус вимагає все нових і нових рішень, і деколи для багатьох дорослих дитяча задачка про сім’ю здається абсолютно нерозв’язною. Адже так хочеться знову – голосно і із задоволенням – дати правильну відповідь, розгадати головоломку про сім’ю. І не тільки заради похвали – а просто ради того, щоб всі поряд з тобою, в твоїй сім’ї були щасливі.
Щасливі сім’ї є – їх завжди видають виблискуючі, живі очі – в них один вогник, вогник любові, роздільний на всіх. Їх завжди видають голоси – вони звучать гармонійними переливами. Їх завжди видають руки – теплі і дбайливі – у всіх, від малого до великого. Їх завжди видає любов – в кожному з них, один до одного, над ними.
Сім’я Владислава та Ірини Малько – це справжня щаслива сім’я, в якій сім Я: мама, тато і п’ятеро чудових хлопчаків і дівчат, з кожним з яких у нас є можливість зараз познайомитися.
– Ірино і Владиславе, скажіть, будь ласка, з чого почалася ваша сім’я?
Ірина: Можна сказати, що з жарту. У самодіяльному театрі, де ми познайомилися і почали зустрічатися, за 2 роки до весілля нас називали чоловіком і дружиною. Я тоді ще в школі навчалася.
Владислав: І, до речі, саме тоді нам вже хотіли подарувати акваріум для наших мальків, чомусь багато хто був упевнений, що дітей у нас буде багато.
Ірина: Я в цьому абсолютно не була впевнена.
Владислав: Я розраховував на трьох.
Ірина: Максимум.
– І уявити собі абсолютно не могли, що союз двох сердець перетвориться на союз семеро?
Владислав: Зрозуміло – ні. «Плануванням сім’ї» ми не займалися. Наприклад, коли Ірина завагітніла п’ятий раз, то про майбутнє батьківство я дізнався, прийшовши на роботу і відкривши портфель. Позитивний тест на вагітність лежав в записнику. Якщо Ви вважаєте, що я, як православний християнин, відразу ж підніс подячні молитви, то помиляєтеся. Відверто, я був в замішанні.
Ірина: Вже з чотирма було важко, а тут Бог послав Матфія (із староєврейської Матфій – Божий дар, що дарував Богом).
Владислав: Та зате тепер ми можемо з повним правом називатися 7-ею.
– Чи важко бути батьками в такій великій сім’ї?
Ірина: Так, дуже. Проте, ми встигаємо організовувати або надавати допомогу в організації шкільних та свят в дитячому садку наших дітей. Торік у Анастасії в школі був випускний, цього року – у Іллі в класі ми повністю організовуємо святкові ранки.
Владислав: А я цього року «повернувся на велику сцену» як Дід Мороз. Тобто, не тільки у сімейному колі, але і в садку, в школі і навіть у сусідів виконую почесну місію доброго новорічного персонажа.
– На чому тримається будинок?
Владислав: Більше – «на кому». На Ірині, звичайно. На її терпінні, її господарності.
Ірина: Хто сказав, що він тримається? Іноді здається, що все валиться з рук, що не вистачить ніякого терпіння, сил, часу. Часто з’являється відчуття, що я все роблю не так.
– Помічники є?
Ірина: Практично все доводиться робити самим. Коли була можливість, у нас працювали помічники в будинку. І величезна їм вдячність за те, що вони погоджувалися нам допомагати. Зараз, звичайно, підросла Анастасія, наша – головна опора і мамина права рука, але, на жаль, «бабусь і дідусів» біля нас немає.
Владислав: Мої батьки живуть за 140 кілометрів від нас, і допомогти швидше ми можемо чимось їм. Хоча влітку вони завжди приймають і нас, і онуків у себе в селі з радістю. Обов’язково гостинці передають. А у Ірини батьки давно померли.
Ірина: Я часто згадую слова героїні Гундаревої: «Я вдень і вночі хочу спати. Багато-багато років. Я хочу тільки спати. Я ніколи не відпочину. Я більше нічого не хочу і нічого я не можу. Я так чекала, я думала… Я думала, це як свято… А ніхто нічого не розуміє. Мене ніхто на світі не розуміє…». У деякі моменти життя я думаю так само.
– Віра в Бога – фундамент вашої сім’ї?
Владислав: Фундамент – слово багатозначне. Я не люблю пафосних висловів і прагну бути обережним у виразах. З одного боку, все дуже індивідуально і відповісти за всіх було б не- правильно, але те, що я, як батько, прагну прищепити дітям віру в Бога – так. Чи зможемо ми зробити так, щоб всі діти ствердно відповіли на це питання, коли виростуть? Не знаю. Хотілося б. Адже змусити дітей вірити в Бога не можна. Був знайомий я з одним главою сімейства, який мені розповідав, що, коли сам хрестився, прийшов додому і у приказному порядку оголосив, що тепер всі у них в сім’ї православні. Православним оголосити себе можна, але чи станеш ти і твої близькі від цього ближче до Бога? Адже це процес поступового перетворення. І, зрозуміло, будується воно на вірі в Бога.
Ірина: Поки ж ми стикаємося з тим, що вранці в неділю малюки встають в церкву неохоче. Та і сама насилу встаю так рано, адже субота – єдиний день, коли можна виспатися і виконати якісь справи всією сім’єю.
Владислав: З приводу дітей, згадую один православний жарт: «Чим відрізняються воцерковлені діти від новачків? Новачки засинають на «Вірую», а воцерковлені – на «Отче наш».
– Чи є в історії приклад сім’ї, якою ви б хотіли наслідувати?
Владислав: Наслідувати? Мені більше подобається фраза «брати за приклад». Я не можу сказати, що вечорами ми читаємо книги про благочестиві сім’ї і вибираємо, яку з них ми б могли наслідувати. Але, зрозуміло, приклад царської сім’ї – особливий. Звичайно, це інший час, інші обставини, але їх взаємна любов і підтримка, їх турбота один про одного. Це щось особливе! Так, в нашому домашньому іконостасі є ікона царствених мучеників. Старша дочка привезла з паломницької поїздки з недільною школою «Лествіца» і ікону, і фотографію царської сім’ї.
Ірина: Ми тільки починали ходити в церкву, і нам тоді було цікаво дізнатися про їх життя. Чудовий фільм «Романови. Вінценосна сім’я» мене дуже вражав.
Владислав: Ми в Лівадію їздили на відпочинок. Були в їх палацовому Хрестовоздвиженському храмі. Мені пощастило там причаститися.
– Діти, а як ви відчуваєте себе у великій сім’ї?
Анастасія: Весело. У нас не нудно. Але і порівнювати, дійсно, немає з чим. Я себе в маленькій сім’ї особливо не пам’ятаю.
Нікіта: Я теж. Варіантів не було.
– Говорять, що сім’я – це великий організм, злагоджений і гармонійний:
Отже, хто глава? Хто душа сім’ї? А руки, ноги, голос?
Ірина: Наша Марійка на це питання якось відповіла: «Мама головна, а тато – великий».
Владислав: Я не знаю, хто так говорить про сім’ю, але, мабуть, той, хто так говорить, дещо ідеалізує і сім’ю, і людей. Так, з одного боку, ми всі разом велика сім’я, частіше живемо органічно, гармонійно і в лад. Але, пам’ятаєте в «Труффальдіно із Бергамо»? «Вони ж не ангели, вони прості люди». А що стосується верховенства, то, звичайно, голова я, але голова – значить, що я раціональніший. Ірина – душа сім’ї, її серце. Ну і руки, напевно. У неї золоті руки. Так, ще руки підростають у Анастасії. Художні руки. А я – колеса сім’ї і голос. (Сміється). Ноги у нас – це Нікіта. У футбол грає непогано.
Анастасія: Тато – дуже гучний голос нашої сім’ї.
– Як ви себе відчуваєте, коли когось немає тимчасово удома?
Владислав: Я, коли сам не удома (у відрядженні, наприклад), то відчуваю дискомфорт. Ірина, по-моєму, взагалі насилу без дітей кудись може піти.
Ірина: Коли удома немає дітей, я хвилююся. Коли чоловіка немає – можна раніше лягти спати. Просто я – жайворонок, а чоловік – сова.
– Чи є традиції в сім’ї? Які?
Анастасія: Щосуботи на сніданок їмо грінки в яйці з цукром. В неділю ходимо в церкву. Вечорами тато читає дитячі книги. Раніше нам з Нікітою, а зараз молодшим.
Ірина: Ми на Новий рік прикрашаємо сніжинками квартиру, на Різдво – вирізуємо ангеляток з паперу. Був рік, коли хлопчаки ходили колядувати, роздавали цих паперових ангелів всім, до кого заходили в гості. На Пасху малюємо вітражними фарбами на вікнах пасхальні яйця, букви ХВ (Христос Воскрес).
Владислав: Мені свого часу хотілося слідувати певним традиціям. Як мінімум, у нас є День Сім’ї. День нашої власної сім’ї. Це день, коли ми святкуємо роковини весілля. 3 серпня. Цього року буде 20 років з дня реєстрації шлюбу і 11 з дня вінчання. Вінчалися ми в 2000-му, але підгадували під роковини весілля. Випало на 4-те серпня. Цей день прагнемо не тільки відзначити гулянням або зустріччю з друзями, але і подарувати якісь подарунки нашим дітям.
– Дітям: коли підростете, що з сім’ї мами і тата візьмете в свої сім’ї? Що не візьмете?
Анастасія: Якщо зрозуміє чоловік, то кількість дітей. (Посміхається). А ще грінки, борщ, шоколадний торт, куряче філе, смажене шматочками.
Нікіта: Олів’є.
Анастасія: І вибиратиму чоловіка без слуху і голосу. (Сміється.) Тато голосно співає. Так, ще з сім’ї візьму книги, кіно і музику, на яких нас виховували.
– Дітям: що цінуєте в татові і мамі більше всього?
Марійка викрикує: Любов!
Ілля: Мама смачно готує, а тато заробляє гроші!
Анастасія: У мами – терпіння.
Нікіта: Яке терпіння?!
Ірина: Так, терпіння іноді не вистачає.
Анастасія: У тата – конструктивну критику.
Владислав: Мама це називає «зробити всіх винуватими».
– Ірино, якою має бути сучасна мама великої сім’ї?
Ірина: Такою ж, як і багато років тому. Потрібно змиритися з тим, що часу на себе буде мало. Потрібно бути винахідливою при мінімумі можливостей. Зварити кашу з сокири. Одягнути молодших дітей нарядно і сучасно в одяг старших дітей. Знайти застосування, здавалося б, що відслужили свій вік речам і приладдю. А свої інтереси уміло зробити корисними для сім’ї. Приготування їжі, виготовлення листівок, фотографія. Все приходить свого часу. І тут ніхто не проти цього, оскільки це всім в нашій сім’ї і потрібно, і корисно. Тобто, мої інтереси збігаються з інтересами сім’ї.
– Проблеми і труднощі бувають у всіх сім’ях. Як ви вирішуєте складні питання? Хто «мозковий центр»?
Владислав: Бог. Коли з’являються проблеми, насамперед, звертаюся до Бога з молитвою. Взагалі, зараз, в кризу, тема актуальна. Тому потрібно особливо молитися.
– Будні-буднями. Але які ж ваші свята?
Навперебій: Як у всіх. Дні народження, День Сім’ї (нашої), православні свята.
Ірина: Взагалі-то, у нас щодня – свято. За винятком тих днів, коли діти хворіють.
– Який найулюбленіший?
Владислав: Напевно, так щоб для всіх – Різдво. Тут і подарунки, і радість свята, і закінчення посту. Ну, і ще у Ірини 8 січня на Собор Богородиці святкуємо День Народження. Часто запрошуємо друзів і кумів з дітьми…Загалом, не скучиш.
– Хотіли б ви, щоб ваша сім’я виросла ще на декілька «Я»?
Ірина: Вона і збільшиться. Обов’язково. Але вже за рахунок онуків. А поки ми поповнюємося тільки кошенятами.
– Про що мріє ваша сім’я?
Владислав: Загальна мрія є. Будинок би нам… великий і теплий.
Ірина: З меблями, ремонтом і великим двором.
Владислав: Щоб діти з онуками могли в гості приїжджати, і для всіх місця було достатньо.
Анастасія: А я мрію про таку ж велику сім’ю.
– Якби можна було повернути один з прожитих днів, який би ви попросили повернути?
Ірина: Якби це і справді було можливо повернути… Попросили б повернути і, ймовірно не один, але не для того, щоб пережити його заново, а для того, щоб не зробити певних помилок, про які жалієш все життя. Наприклад, хотілося б більше сказати батькам щось тепле, вибачитися за якісь слова, вчинки. Які б батьки не були (рідні або прийомні), вони все одно улюблені і рідні. І, коли залишається якась недомовленість, залишається жаль і смуток. Це потім розумієш, що малюкам не вистачає бабусі з дідусем поряд, які балують, і мами з татом в скрутну хвилину.
– Чи щаслива ваша сім’я? У чому секрет щастя?
Ірина: А хто може відповісти, що таке щастя і в чому його секрет? Напевно, щастя – це, коли ти навіть не замислюєшся, а чи щасливий ти? Просто немає часу задуматися над цим питанням від інтенсивності і наповненості життя.
Владислав: Я більше філософ в цьому питанні. Щастя – це відчувати себе частиною чогось Великого: Любові, Бога… навіть просто «великого» – великої сім’ї.
Ірина: Я скажу, що ми 5 разів, як мінімум, були щасливі – коли бачили перші усмішки наших дітей. Це, напевно, найголовніший секрет і є. Секрет, який знають всі матері і батьки, творці щасливих сімей!
Бесідувала Наталія Скакун
Культурно-просвітницький
православний жіночий журнал «Самарянка»
Підписний індекс в «Каталозі видань України» – 49503
Замовлення журналів через редакцію телефоном –(056)-789-15-48,
або електронною почтою : samaryanka@i.ua
Адреса редакції для листів: 49027, місто Дніпропетровськ, а/я 1853
