Іноді можна почути, що християнське смирення – це душевна слабкість.
Чи згодні ви з таким поглядом?
А й правда, невже не слабкість підставляти свої щоки направо-наліво, поступатися, жертвувати чимось своїм?
Якщо розібратися, християнське смирення все-таки не легкодухість та не внутрішня слабкість. Легкодухий і радий би помститися, та внутрішня боязкість не дозволить, і він думає, що сил тілесних та душевних не вистачає, – тобто ніякого смирення в цьому немає, а є констатація свого безсилля.
Навпаки, смирення – справжня сила духу, коли ти можеш відповісти ударом на удар, але мужньо перемагаєш в собі гнів та образу, проявляєш до кривдника благородство, любов.
Звичайно, якщо є воля Божа на прояв сили, то цьому потрібно слідувати, адже справжня сила духу – це тверда надія на Бога, сполучена з особистою мужністю. Але зрештою справжня мужність не в тому, щоб здолати ворога як джерело небезпеки, а в тому, щоб з ворога зробити друга.
То навіщо ж необхідно упокорюватися?
Святитель Миколай Сербський пропонує нам наступне мудре повчання: «Злочин – завжди слабкість. Злочинець – це боягуз, а не герой. Тому завжди вважай, що той, хто творить тобі зло, слабкіший за тебе; і як не мстиш малій дитині, так само не мсти тому, хто вчинив тобі зло. Бо він лиходій не внаслідок сили, а внаслідок слабкості. Таким чином ти набиратимеш в собі сили і станеш подібний до моря, яке ніколи не виходить з берегів, щоб топити усіх тих, що кидають в нього каміння».
Отже, якщо ви бачите, що навколо вас киплять пристрасті, що на вас дивляться з гнівом, а у вашу адресу роздратовано висловлюються або зводять наклеп, то не піддайтеся на пориви власного роздратування. Якщо ваші кривдники бажають горіти у вогні власних пристрастей, в полум’ї власного обурення, то хоча б ви самі не вступайте в цей вогонь.
З мирною молитвою в душі, із співчуттям до обурених залишіться в стороні від цих пристрастей. Хто знає, можливо, ваша молитва, немов щедра, чиста вода, охолодить вогонь, після якого в душі ворогів залишиться жаль та розкаяння…
Чому ж ми говоримо про важливість смирення?
Якщо відповісти просто, то тому, що ми християни, а Христос явив у Своєму житті смирення. «Бо і Син Людський не для того прийшов, щоб Йому служили, але щоб послужити і віддати душу Свою на викуп багатьох» (Мк. 10: 45). Шлях до слави, яку явив Христос, пролягає через смерення, явлене також Христом.
Архімандрит Софроній (Сахаров) розкривав цю істину образно. Людське суспільство подібне до піраміди, на вершині якої знаходиться певний правитель. Далі, на наближених до вершини шарах, знаходяться люди, що мають владу, близьку до правителя, а в основі піраміди розташовуються люди підвладні.
Звичайно у світі найсильніші підпорядковують собі слабких, царства занепалих людей засновані на експлуатації та насильстві. Проте Христос перевернув цю піраміду. Він Сам, очоливши оновлене людство, є основою піраміди, а по ставленню до підлеглих Сам став слугою.
Тому в Царстві Христа більший служить меншому, найсильніший упокорюється перед немічним. Відповідно, прийти до справжньої висоти можливо, лише наслідуючи приклад Христа, а не приклад тих, хто Його розпинав.
Значення чесноти смирення неможливо передати раціонально. Її цінність осягнулася досвідом духовного життя, коли серце не розривається пристрасними думками помсти, образи, ворожнечі, а відчуває мир та свободу.
Нехай зміцнить Господь кожного християнина до щирого виконання заповіді смирення, такої значущої для отримання справжньої духовної сили.
Священик Валерій Духанін
Газета – “Волинь Православна”, 2015, №9
