Усі наші турботи про «хліб насущний» мають бути рівно на стільки, на скільки необхідно для існування, а головною ж метою та турботою нашого земного життя повинен стати пошук відповіді на питання, як прожити богоугодно та як надбати спасіння нашої безсмертної душі.
Усе наше піклування про особисте життя повинне зводитися до того, як очистити свою грішну душу, як змінити її згідно з волею Божою, і як уникнути пекельних мук.
Спасіння власної душі – це не швидкоплинна примха або якась гра. Наше життя занадто швидкоплинне, щоб граючи ставитися до своєї безсмертної душі. Усі ми смертні, і мандрівники на цій землі, і зовсім скоро для кожного з нас настане остання година, коли ми з’явимося перед Богом, даючи відповідь про прожите життя.
Буває трапляється з людиною біда або спокуса, а можливо засмучується душа її, або зазнає вона труднощів фінансових або матеріальних, або можливо важка хвороба долає її… За усіх цих життєвих труднощів вона повинна преклонити свої коліна перед Богом і з упокоренням сердечним помолитися Йому, щоб здійснилася не її, а Божа воля над нею. Господь ж, з дозволу Якого увійшла до нашого життя спокуса, неодмінно подарує людині і спосіб або засіб, щоб пройти це випробування.
У яку б спокусу ми не впали, якщо ми не преклонимо наші коліна перед Господом і якщо слізно не благатимемо Його про заступництво, вона не відступить від нас.
У разі ж, якщо ми в таку мить поводимося стосовно виниклих труднощів безтурботно та ліниво, спокуси тільки посилюються, стають загрозливішими для душі, і зрештою впоратися з гріхом стає все важче та болючіше.
Тільки щирі та гарячі молитви, добровільно вимовлені в упокоренні сердечному, та обмиті сльозами покаяння, будуть почуті Богом. Тому що не може бути так, щоб Господь дозволив загинути людині, яка істинно кається та молиться. Усе, що бажає від нас Христос – це усвідомлення та розуміння своєї глибокої гріховності, пізнання самого себе, бажання бути пробаченим та щирій любові до Нього.
У моменти, коли ми почуваємо себе забутими Богом, щоб ми не чинили, наші душі не можуть знайти заспокоєння, усе тому що матеріальні речі чужі їй за визначенням та по суті. І навпаки, коли душа звикається з життям в Бозі, в безперестанній молитві та в доброчесності, вона знаходить Бога в собі.
Протоієрей Октавіан Мошин
Переклад українською – газета “Волинь Православна”, 2015, №5
