-
Як достукатися до ближнього? Як знайти в собі сили кохати, коли хочеться вбити? Ті, у кого ці складності вже позаду, стверджують: усе не так погано. І дають слушні поради. За цим, власне, ми звернулися до протоієрея Миколая Могильного.
– Іноді вже після весілля на практиці з’ясовується, що уявлення про родину й очікування від родини в подружжя зовсім різні. Здається, жінки особливо хворобливо розлучаються зі своїми вимріяними сценаріями ідеальної родини. Ми дивимося романтичні фільми, читаємо книги про кохання, велике й чудове, аналізуємо досвід інших родин, замислюємося над вихованням дітей… Багато хто мимоволі режисує якийсь «прекрасний новий світ» майбутньої родини, а після весілля настає персональна хіросіма. Чи можна уникнути розчарувань?
– Гадаю, зачарування – це неминучість. Нормальна дівчинка, щойно усвідомила себе, уже мріє про заміжжя. Шлюби тому й відбуваються – завдяки якійсь зачарованості передшлюбного віку. Цікаво, що яким дівчина сприймає шлюб, таким він і має бути. Тільки досягти цього стану, звісно, вдається далеко не одразу.
Ми не досконалі. Наші мрії часто надто віддалені від заповідей Божих. Адже Бог хоче врятувати кожного з нас, а тому Він зробить багато, аби ми, очистившись від мирських мрій і сподівань, спрямували свій погляд до неба. Для цього шлюб – дуже сприятливий інструмент.
У ньому ти, хочеш не хочеш, а дізнаєшся, що таке смирення. Тут, окрім твоїх пристрастей, є ще пристрасті дружини, тещі, дітей, навіть сусідів. За всім тобі доведеться стежити, годувати, займатися машинами, шматтям… Це постійне вправляння в смиренні.
Ми обмірковуємо плани на майбутнє, бо не готові передати себе в руки Божі. Ми не хочемо того, що Він нам дає, ми вперто хочемо нашого вигаданого щастя. Але це вигадане щастя не може їздити на одному колесі, не може бути стійким. Через те Бог його й руйнує.
Зауважу, що особливо небезпечно нав’язувати Богові свої «плани» при обранні чоловіка, дружини. Закохавшись, часом за найнеймовірніших обставин людина починає випрошувати в Бога: «Дай мені його (її), дай!» Бог іноді й дасть… А тоді, із цим жаданим об’єктом поєднавшись, з жахом розумієш: не те! Святі отці говорять: «Випроханий хрест нелегкий для носіння».
Християнин повинен молитися так: «Господи, нехай буде воля Твоя. Пошли мені людину, щоб любити її, і щоб мене любила, аби ми могли створити міцну родину». Створити, зауважте, а не отримати зразу на виході з-під вінця.
– І як же створити міцну родину?
– У фундаменті має лежати правильна ідея про те, що таке родина. Більшість проблем починається вже на рівні розуміння сенсу шлюбу. Одне з його завдань – зруйнувати наші гріховні схильності. Шлюб потрібний для того, аби ми подорослішали духовно.
У таїнстві вінчання священик тричі обводить пару довкола аналоя – це символ довгого життєвого шляху, й вінці над головами символізують вінці мученицькі – це означає, що життя пов’язане з муками, скорботами, тіснявою.
У шлюбі щодня виникатимуть конфлікти інтересів, шлюб завжди пов’язаний із втратами. Навіть у дрібницях. Скажімо, подружжя вечеряє разом, і в нього зараз вирішальний матч, у неї – остання серія улюбленого серіалу. Адже комусь із них потрібно відмовитися від свого задоволення, зуміти ввійти у внутрішній стан іншої людини.
Розумним буде той, хто скаже: та навіщо мені цей футбол, головне, щоб у дружини був лад у душі, тоді в родині буде радість.
До цього щоденного напруження багато хто виявляється морально не готовим. Тяжко доведеться тим, хто виходить заміж із такими очікуваннями: «Він носитиме мене на руках, возитиме по пляжу на джипі й годуватиме полуничним морозивом». А за що тоді вінець?
У шлюбі потрібно налаштовуватися не брати, а віддавати. Завдання люблячої людини – спробувати зрозуміти, що потрібно коханому, і зробити його щасливим. Коли ти навчишся робити іншого щасливим, навчишся дарувати – тільки тоді дізнаєшся, що таке щастя.
– Зіштовхуючись із першими труднощами родинного життя, молоді люди запитують – як дізнатися, чи я не помилився? Та й узагалі, чи моя це «половинка»?
– Відповідь тут одна: якщо ви стоїте в храмі у весільному вбранні й над вами вимовлено «славою і честю вінчай їх», то це – ваш чоловік, це – ваша дружина. Якщо ви доповзли до вінчання, і Бог вас поєднав – уже ніяких сумнівів бути не може.
Випробування понад наші сили Бог не дає. Він улаштовує шлюб там, де ми можемо змінити щось у собі й у ближньому.
А коли говорити про сумніви перед весіллям… Ми, ніде правди діти, лицеміри. На людях ми одні, а з близькими… На роботі всім ввічливо усміхаємося, а на батьків дома гримаємо. Шлюб виведе кожного на чисту воду.
Якщо спеціально пошукати, завжди знайдеться щось, що може бентежити нас в обранцеві. Тому тут такі важливі порада й благословення батьків, котрими в наш час, на жаль, часто нехтують.
Окремо скажу про одну обставину, на яку слід звернути увагу дівчині. Якщо обранець, що називається, «заглядає в чарку», або ж він наркоман, хоч і каже, що колишній, – залежності такого роду можуть стати для шлюбу фатальними.
Є дівчата, які сміливо думають: «Я його зміню». А чи хоче він змінюватися? Ти цього не передбачиш. Є патології в медицині, які не сумісні з життям. Є і люди, які попсували свою натуру… На світі, звісно, бувають дива. Та що таке диво? Це порушення законів єства. Розраховувати на диво у такому випадку безглуздо.
– А якщо без патологій, у середньостатистичному випадку. Декотрі жінки спочатку сподіваються, що чоловік у процесі родинного життя здатний змінитися. Можливо, не варто створювати ілюзій?
– Звичайно, здатний. Шлюб і покликаний змінити нашу пошкоджену природу. Подружжя – помічники один одному в цій справі.
Але тільки любов’ю ми здатні змінювати один одного, тільки лагідністю і смиренням. Любов здатна робити неймовірні речі, здатна змінити найстрашнішого злочинця.
Тільки не варто мріяти про високий ідеал. Ми хочемо, щоб поруч із нами опинився святий, але навіть не уявляємо, як ми, у своєму гріховному стані, будемо з ним мучитися. Важливо, аби подружжя разом зростало, разом розвивалося.
Прагнути слід не того, щоб інших робити кращими, а самим ставати кращими. А розмірковувати про те, чи зможемо ми вдосконалити когось – уже помилка. Ми повинні себе вдосконалювати.
– Чоловік і дружина приходять до свого союзу з різних родин, з різних світів. Своя стріха – своя втіха, і те, що для однієї родини нормально, для іншої стане бомбою. Принципи спілкування із зовнішнім світом, уявлення про обов’язки, прийнятність тих чи інших форм вираження почуттів… Як змиритися з цією виявленою різницею?
– І справді, це нелегко, особливо коли зустрічаються два егоїсти на одних квадратних метрах… Окрім того, одна справа чоловіче єство, інша справа – жіноче. Але в тому-то й таємниця шлюбу: якщо подружжя укладає мир між собою, ця різниця починає працювати на них.
До чого призводить різниця потенціалів? До руху. Наприклад, електричний струм – рух електронів від «плюса» до «мінуса». Подружжя має навчитися дивитися не один на одного, а в одному напрямку. Ми повинні завдяки своїй несхожості доповнювати одне одного.
– Чи припустиме обговорення родинних проблем з третіми особами, нехай це батьки або друзі?
– Жодним чином не припустиме. Зять ображає ¬дочку – на чиєму боці будуть батьки? Звісна річ, це ж лялечка-донечка. При цьому батьки забувають, що самі переживали подібні періоди «притирання». Мудрі батьки не втручаються, а лише говорять: «Бачили очі, що купували…»
Хочеться, звісно, іноді висловитись… Але бажання винести сміття з хати, як правило, є там, де немає діалогу. Усі емоції та претензії потрібно висловлювати один одному. І покричати, покидатися посудом, можливо, навіть краще за хронічну невисловленість.
Якщо люди сваряться – це ознака небайдужості. Але такі сварки – закрита, приватна справа. І не варто травмувати батьків, їхні бурі вже позаду, їхня нервова система вже й без того зношена.
Так, можна зрозуміти, коли людині боляче, вона кричить. Але й говорити погано про свою близьку людину за її спиною – це в якомусь сенсі зрада. Потрібно оберігати свою родину від цього. Адже про хороші моменти іншим не розповідають (ще комусь знадобиться такий гарний чоловік).
Скаржаться, коли все кипить… Утім, це стосується й друзів – розумна людина не особливо вірить тому, про що говорять у гніві. Те саме й стосовно одне одного: те, що в гніві сказане, це все – брехня. Гнів – це ¬безумство, біснування.
Коли двоє людей б’ються, їхня мета – вдарити болісніше. А минула бійка, сонечко з’явилося на небосхилі родинного життя – й обом уже соромно, і розумієш, який ти дурень, яка ти дурепа…
– А якщо сварка відбулася, війна затягнулася і сприймається дуже болісно?
– Не варто поглиблювати конфлікт, переходити до рішучих заходів – позбавляти чоловіка обіду, а дружину ключів від машини. Намагайтеся завжди залишатися людьми у ставленні один до одного, прагнути миру. І пам’ятати: якщо не хоче змиритися мій ближній – мушу змиритись я.
Ми всі шукаємо чогось – мало, мало людині. А потрібно навчитися дякувати за те, що в нас є. Якщо Бог поєднав – будуйте з того, що у вас є.
У чому талант скульптора? Він бере камінь і в камені бачить чудовий образ, у 3 D. Так само й у шлюбі. Людське життя – це творчість. І на кухні – творчість, і за кермом автомобіля – творчість. Родина – це теж творчість, і якщо ти з самого початку не ставишся до неї, як до якогось тягаря, а починаєш служити, творити – колись вийде витвір мистецтва.
Одного разу ти усвідомиш, що цей дім Бог побудував твоїми руками. І сам ти під час будівництва набув чудових якостей – у першу чергу, терпіння. Ти сам цією працею своєю удосконалився, під орудою Божою.
– Зрозуміло, що подружжю слід прагнути довіри, відкритості, бути друзями. Такі стосунки не даються одразу, їх потрібно вибудовувати. Проте одвічне жіноче «поговори зі мною», «про що ти зараз думаєш?» та інші родинно-будівельні методи часто-густо призводять до зворотного ефекту.
– Якщо дружина налаштована на діалог, потрібно не забути чоловіка спершу нагодувати. І будувати розмову таким чином, щоб не вказувати на його недоліки, а говорити про те, що вас зачіпає. Чоловіки високі децибели не сприймають, підвищений тон – це подразнюючий фактор, при якому чоловік замикається.
Навіть дуже правильні речі, аби не бути сказаними марно, потребують слушного моменту. Завжди слід пам’ятати, що гнів не творить правди Божої. У гніві ти не будеш почутий.
Ось хочете ви, приміром, принадити білочку – ви що кричатимете на неї? «Руда, до мене! Сюди!» Ні, ви що робите? Без різких рухів, аби не злякати, ви кладете горішок солоденький – і вона у вас на плечі.
Золоте правило діалогу – говорити тільки про свої недоліки. У нас зазвичай як з’ясування починаються: «А ти!..» І поїхали… Це неконструктивно. Треба так: «Є речі, які мене ображають. Якщо хочеш, ми можемо поговорити» І якщо людина готова, тоді вже скажи: «Знаєш, мені було неприємно, коли ти робив компліменти такій-то».
Але скажіть, чи ви готові до такого діалогу? Адже тут слід розкрити свої образи, а отже, стати вразливим. А раптом він потім завжди робитиме це, на зло? Адже ми так боїмося бути ображеними, скривдженими.
Це патологічна слабодухість, яка шукає свого комфорту, і така людина – немов хом’ячок: наївся, сховався в тирсу й сидить у кутку… Який вже тут діалог. Потрібно не ховатися, не берегти себе.
І все-таки, навіть якщо розмова відбулася, ти відкрився і, здається, був почутий – будь готовий до того, що все повториться, і не один раз. Деякі речі ми робимо внаслідок особливостей виховання, а дечому просто не надаємо значення.
– Ви так цікаво говорили про те, як правильно спілкуватися з чоловіком. Але, здається, жінкам тут простіше, а ось чоловіки менш чуйні від природи, у конфліктних ситуаціях їм складніше знайти підхід до дружини.
– Ми завжди повинні бути готовими сказати «пробач». Для жінки це буває величезною проблемою. Це означає підкоритися, сказати «так, веди мене»… Я з досвіду знаю: у родинних сварках що б я не сказав, усе одно я буду потім вибачатися.
Ми часом забуваємо, що жінка, за всієї своєї сварливості, надто тендітна істота. І єдиний шлях до серця жінки – це ніжність. Коли жінка відчуває, що її кохають, вона здатна на все. Лише коханням, лише ласкою можна достукатися до її серця.
Розмову вела Анастасія Романцова
otrok-ua.
Переклад українською – газета “Волинь Православна”, 2014, №3
