Учитель всесвіту Святитель Іоанн Златоуст (день пам’яті — 26 листопада за н. ст.)

Один з трьох вселенських учителів Церкви — святитель Іоанн Златоуст — був родом з м. Антіохії, що на Оронті. Праведник жив у ті часи, коли християнські переконання вже не були приводом для громадського осуду та розправи. Святий Іоанн ріс без батька: його мати Анфіса овдовіла у 20 років. Своє подальше життя вона присвятила вихованню єдиного сина, який здобув блискучу освіту. Дуже рано юнак звернувся до вивчення Святого Письма та молитовного споглядання. Іоанн привернув увагу Антіохійського архієпископа Мелетія. Владика зауважив палке бажання юнака навчитися основам віри й наблизив його до себе, поставивши читцем. Коли померла мати Іоанна, праведник прийняв чернецтво, яке називав «істинною філософією». У цей час святий написав знамениті «Шість слів про священство».

Чотири роки Іоанн провів у пустинницьких трудах, а два роки — в усамітненій печері, де дотримувався повної безмовності. Під час звершення таких подвигів стан його здоров’я погіршився, і він повернувся в Антіохію. У 381 р. праведник прийняв сан диякона, а через п’ять років став священиком. Головним його послухом стала проповідь. За рідкісний дар богонатхненного слова Іоанн отримав від пастви найменування «Златоуст». Дванадцять років жителі Антіохії захоплювалися його унікальними здібностями розкривати зміст Святого Письма за допомогою слова. Ще одним послухом улюбленого городянами пастиря була благодійність. Стараннями праведника Антіохійська Церква щодня годувала до трьох тисяч дів та вдовиць, не рахуючи ув’язнених, подорожніх та хворих. Слава пресвітера Іоанна Златі уста гриміла по всіх околицях мегаполіса і дійшла до столиці Візантійської імперії.

У 397 р. відійшов до Господа Константинопольський архі­єпископ Нектарій. На першу кафедру країни було кілька кандидатів, у тому числі й претендент, висунутий Олександрійським патріархом Феофілом. Однак Константинопольський престол посів ставленик одного з наближених до імператора Аркадія — євнуха Євтропія. Ним був антіохійський пресвітер Іоанн Златоуст. Прийнявши архієрейський сан, праведник взявся за реформи. Він почав з духовного вдосконалення місцевого священства. Кошти, які призначалися для архієпископа, святий використав на утримання лікарень та двох гостиниць для прочан. Ревність святителя щодо утвердження християнської віри поширювалася не тільки на мешканців Константинополя, але й на Фракію, включаючи слов’ян та готів, Малу Азію та Понтійську область. У Фінікію, Персію і до скіфів святий направив місіонерів. Багато зусиль поклав архієпископ і на влаштування богослужіння. Златоуст склав новий чин Літургії, ввів антифонний спів за всеношною, написав кілька молитов чину Єлеопомазання. Розпусність столичних звичаїв, особливо імператорського двору, знайшла в особі святителя непідкупного викривача. За п’ять років служіння архієпископ Іоанн нажив численних ворогів, які знайшли заступництво в особі імператриці Євдоксії та скривдженого патріарха Феофіла. У результаті Златоуст був позбавлений влади та засланий у далеке м. Кукуз. Знесилений від хвороби та знущань солдатів, архієпископ Іоанн помер у 407 р. по дорозі на нове місце заслання — м. Пітіунт (Абхазія). Через 30 років мощі праведника були урочисто перенесені до Константинополя.