Останки ще 23-х воїнів радянської армії, що полягли під Ковелем у 1944 році, було віднайдено членами пошукового загону «Відродження».
Пошуковці-волонтери, котрих очолює герой України, учасник АТО, полковник Вадим Дорофеєнко, є на сьогодні єдиними на Волині, хто займається пошуком та перепохованням загиблих в роки Другої світової війни.
Від початку військових захоронень у 2012 році на висоті Ведмежій, що в урочищі Мар’їно, з пошуковим загоном «Відродження» тісно співпрацюють ковельські священики Української Православної Церкви та члени братства преподобного Сергія. Разом готують місця під наступні погребіння, разом беруть участь в урочистих заупокійних богослужіннях та спільно доглядають за могилами.
Ось і в п’ятницю, 29 листопада, у Воскресенському кафедральному соборі православні священники Ковеля на чолі зі старшим благочинним округи протоієреєм Володимиром Ровінським звершили заупокійне богослужіння перед гробами з останками віднайдених воїнів. Духовенство та члени пошукового загону на руках понесли з храму в останню путь визволителів рідного краю.
На військовому кладовищі процесію вже чекали небайдужі ковельчани, серед яких були як сивочолі свідки лихоліття Другої світової війни, так і юні школярі, котрих батьки та духовні отці навчили шанувати минуле і вірити в майбутнє. Нажаль, сред членів пошукового загону не було його командира – Вадима Дорофеєнко. Під час виконання бойового завдання на сході України полковника було поранено і він лікується у військовому госпіталі. За підготовку захоронення відповідав його заступник – майор Григорій Максименко.
Захоронили воїнів у свіжих могилах з простими солдатськими обелісками. Та, немовби піднявшись від землі, невідомі солдати знову стали у чіткий стрій захисників народу України – ставши небесними покровителями. І кожен, хто брав участь у захороненні і спільній молитві, відчував, що стояв на місці батька і матері полеглого, дружини та сина, друга та військового товариша.
Серед двадцяти трьох захоронених, ім’я одного воїна вдалося встановити – це молодший лейтенант Севастьянов Василь Якович, 1918 року народження. У квітні 1944-го, коли Василь загинув визволяючи Ковель, йому ще й не виповнилося 26 років. Члени пошукового загону розповіли присутнім на погребінні, що під час розкопок, на власні очі вчергове переконувалися у надзвичайній мужності і незламності полеглих перед лицем ворога і смерті.
Обставини цього захоронення склалися так, що традиційний військовий салют, котрий належало б віддати полеглим воїнам, довелося замінити багатоголосим, одностайним і гучним співом усіх присутніх «Вічная пам’ять» і в тому розпізнали певний сенс – нехай так воно і буде! Вічна пам’ять подвигу вашому, мужні воїни-визволителі, у небайдужих людських серцях.
Скорботно-урочистий захід закінчився, як і заведено серед українців, поминальною трапезою. Жінки, парафіянки ковельських храмів, почастували присутніх на погребінні бутербродами з гарячим чаєм.
Прес-служба Ковельського благочиння
