Коли людині погано і важко, вона, як правило, все сприймає загострено. І ще більш загострено все відчуває — чого б вона хотіла від інших людей, якої допомоги, якої турботи. Допомога і турбота даються не завжди
Але це і не страшно. Є Господь і Його допомога та турбота, які можуть проявлятися по-різному і далеко не у всіх випадках явно. Крім того, це час — найкращий, щоб зрозуміти… інших людей — їх очікування, сподівання в схожих ситуаціях.
І якщо саме так його використовувати, то можна стати дуже чуйним до болю і скорботи іншого, сердечним, теплим. А коли робишся таким, то ось дивовижна річ! Вже не так потребуєш того, щоб хтось був такий же чуйний і сердечний стосовно тебе.
Це взагалі дивовижний духовний закон: починаєш віддавати те, що так потрібно тобі самому, і негайно отримуєш це ж удвічі і втричі. Я не про матеріальні предмети кажу, звичайно, а про те, що більше до сфери душевної та духовної відноситься.
Хоча і з матеріальним так буває — ділишся останнім, сам без гроша залишаєшся, а Господь негайно посилає те, чого і чекати ти не міг, буквально з жебрака багачем робить. Особливо ж, якщо передбачає, що ти знову зубожіти ради ближнього не відмовишся.
Скільки людей, які мучаться тим, що їх «ніхто не любить»! А ти почни любити сам. Або, якщо немає в тобі любові або чогось, що хоч би віддалено її нагадує, роби справи любові. І ти побачиш, що тебе полюблять. Знаєш, чому? Тому що буде нарешті, за що.
Воістину, мало хто по-справжньому зміг пізнати цю дивовижну істину: «Блаженніше давати, ніж приймати» (Дія. 20, 35). Якби пізнали, то і давали, не чекаючи нічого натомість і проте отримуючи, невимірно більше. І це насправді саме так — це не гарні слова, а найреальніша, досвідом засвідчувана правда.
У чому основа цього закону, в чому секрет його таємничої дії, в чому таємниця? У тому, що даємо ми людям, а повертає нам Господь.Іноді відразу так, що і не помітити — захочеш, та не зможеш. Іноді — опісля і невидимо. Адже Він Сам говорить: «Оскільки ви зробили це одному з братів Моїх цих менших, то зробили Мені» (Мф. 25, 40).
Люди можуть бути невдячні і найчастіше виявляються такими, але не Господь. Якщо ж чогось зараз і не поверне Він тобі, то поверне потім — сторицею, не сумуй даремно. Коли потім? Тоді, коли потребувати цього будеш понад усе, коли все, що тут, пройде, немов сон.
Ігумен Нектарій (Морозов)
Переклад українською – газета “Волинь Православна”, 2013, №1
