Світлій пам’яті Павла Герасимовича Стасюка
29 травня 2013 року помер Павло Герасимович Стасюк. Цю людину правослвні ковельчани знали як енергійного та невтомного помічника старости Воскресенського собору. Павло Герасимовч горів бажанням послужити Богу добрими справами. Його трудами започатковано не один храм. Він вражав своєю працьвитістю, дивував своєю неполегливістю, надихав своїм горінням. Його знали усі і ніхто до кінця його не знав…
Стасюк Павло Герасимович народився 8 липня 1935 року в селі Луків. Батьки і вся родина жили по християнськи. Віра в Бога була основою життя цієї сім’ї. Знайдену копійчину мати відкладала, щоб віддати бідному. І як же хотілось малому Павлушці теж знайти гроші, щоб віддати бідному. Пізніше оце, посіяне матір’ю, зерно вродило щедро – він допоміг сотням людей.
В 1941 році почалась Велика вітчизняна війна. В цей час семирічний Павлушка пізнав силу молитви. Він власноруч переписав церковно-словянськими буквами псалом 90 і не розлучався з ним. І Господь зберіг і прогодував дитя, яке довгий час жило серед німців одне, без батька і матері.
Після війни батько, Герасим Павлович, організував артіль інвалідів із пошиття взуття. Щодня в майстерні читав вголос Біблію, а син, зачаївшись, слухав, щоб пронести почуте через все життя.
Бог дав хлопцеві багато талантів. Вже у 9 років жінки несли йому уламки бляхи і він робив хороший посуд. В 12 років допомагав у кузні і з-під умілих рук виходили справні ножі, сапки, копачки… В 16 років почав працювати в Луківському МТС, а через рік вже мав вищий розряд токаря.
На військову службу, яку проходив в м. Саратов, відправився з власноруч обрамленою Почаївською іконою Божої Матері, з якою вже не розлучався все життя. Після служби в армії працював у школі вчителем основ виробництва, побудував майстерні. З дітьми виготовляли інструменти, які здавали і за продані товари школярам виплачували зарплату.
З 1961 року трудився на керівних посадах на військово-дослідному заводі м. Шихани. А, коли гостро було поставлене питання про членство в комуністичній партії, – категорично відмовився. Подумалось: «Як я батькові в очі подивлюся?» І не зупинила запропонована посада першого заступника генерального директора.
В 1969 році повернувся на рідну Волинь. За життєвими клопотами забулись дитячі молитви, Бог, церква. Але не забуває нас Господь. Нагадав про Себе тяжкою хворобою. В дитинстві над ліжком було зображення Почаївської Лаври, і захотілось поїхати туди. Там і одержав повне зцілення, відпивши води із святої стопи Божої Матері.
12 грудня 1982 року Павло Герасимович прийшов до Свято-Воскресенського собору м. Ковеля, щоб всього себе, нероздільно, віддати на службу Богу.
До 1000-ого ювілею Хрещення Русі він своїми руками реставрував всі ікони собору, облаштував ризницю, паламарку, хор… Це був єдиний у Волинській єпархії храм відреставрований в радянські часи. Архієпископ Варлаам нагородив Павла Герасимовича цінним подарунком – книгою «Тлумачення Біблії» (автор А.П. Лопухін).
На початку 90-х років вирішили будувати храм в районі Другого Ковеля. Один Господь знає, скільки трудів було покладено, скільки молитов вознесено, скільки сліз пролито, скільки ночей не доспано, полки милістю Божою у 1999 році був освячений величний Свято-Троїцький собор. За ці труди Блаженніший Митрополит Володимир особисто вручив Павлу Герасимовичу орден святого рівноапостольного князя Володимира.
В цей же час в районі вокзалу будується церква Почаївської ікони Божої Матері. До прибуття настоятеля прот. Володимира Ровінського у 1998 році все будівництво звершується Павлом Герасимовичем. А це роки розрухи-перебудови.
В 1998 році розпочинаються роботи по відбудові Свято-Введенського храму по вул. Церковній. Скільки поїздок було звершено в Москву, Київ, Почаїв та інші міста, щоб забезпечити будівлю фінансами. Багато сил і праці затрачено, щоб все було зроблено, як для Бога.
В 2006 році за допомогу в будівництві храму Всіх святих землі Волинської м. Луцька Стасюк Павло Герасимович Митрополитом Київським і всієї України Володимиром нагороджується орденом прп. Іллі Муромця ІІІ ступеня.
З його безпосередньою участю зводяться храми м. Ковеля Воскресіння Словущеє, св. вмц. Тетяни, прокладена дорога до Вербського монастиря. Побудові храми в Камінь-Каширському районі в с. Радошинка і с. Стобихівка… Не перелічити і не пригадати все.
На допомогу людям вчив бігти, як на пожежу. Вчив не лише словом, а й своїм життям.
Господь бачив його ревність. Прийшов час випробувати смирення. В 2007 році по волі Божій вірний слуга пішов в затвор. 6 років він не виходив з власної квартири, навіть, на балкон. Вікна заклеєні папером. Тепер вся земна суєта позаду. Лише Бог і він. Тяжкі хвороби скували тіло, але втіхи і розради він шукав лише в свого Творця. День і ніч не змовкали молитви.
22 травня 2013 року почалось його сходження на Голгофу. Із рук настоятеля Свято-Троїцького собору прот. Николая Чубиша він двічі прийняв святе Причастя, був соборований. А 29 травня разом із молитвою душа залишила бренне тіло.
Перед смертю в усіх кого знав, він від усього серця просив прощення і молитов.
На столі Вічна книга із Євангельськими заповідями Блаженств. Кожен пункт був пережитий, втілений в життя. Віриться, що по молитвах Церкви, Бог подарує рабу Своєму Павлу вічне блаженство.
Р.Б. Ольга
