Все дуже просто — люди перестали дивитися в очі один одному, вклавши душі в маленькі ящики телевізорів, віддаючи всю повноту свого співчуття вигаданій картинці світу, що загубився в глобальних медіа просторах підробленого буття.
Краса змінилася картинкою, яку можна розмістити у себе на сторіночці в контакті, замінивши підробкою простір безкрайніх полів в мить пробудження життя від нічного сну до цвітіння безлічі пелюсток, що розкриваються квітами. Складно стало дивитися далі за екран – це незручно і вимагає простого зусилля – піднятися з улюбленого дивана, вийшовши трохи далі, ніж примарна клітка квартири. Ця кліть розрослася до меж світу: там грають в те, що втратив кожен – відчуття, співають і танцюють, як хотілося б робити людині, не будь вона зупинена на порозі буття – дверима, закритими величезним електронним замком маленької ледарки.
Проходять дні, складаючись в тижні, спрямовані в роки, але роки стоять на місці, звужуючи душу рекламними слоганами. Замість того, щоб встати і відшукати поглядом того, хто втомився від самоти бетонних кліток, людина росте до стелі верхнього поверху думками про те, чого ніколи не було і не буде, в її голові сюжетність непомітно підміняє реальність, розкидаючи свої міфологеми по незаповнених куточках душі.
***
Все дуже просто – люди перестали любити так, як повинні. Медійний простір увірвався в кожен будинок яскравою картинкою: переживання героїв, що ніколи не жили поряд, виявилися ближчими за найближче коло, підклавши під відчуття безлику абстрактність.
Наступила епоха тотальної крадіжки: сюжети серіалів, що змінюють один одного, і нескінченних ток-шоу висушують душу до дна, забираючи серце, яке могло б співчувати жебракові, помічати сльози на очах дітей і людей похилого віку. Але сльози екранних героїв витіснили простір справжнього горя. Всі поспішають побачити чергову серію світу, втраченого ними по дорозі з роботи додому.
Все дуже просто – люди перестали посміхатися природі і говорити один з одним про вічне. Скороминущість править бал, одурюючи серце своєю уявною тривалістю. Але наступає новий день, і наступна скороминущість полонить розум: придбання пральної машини або дешевого телевізора стає онтологічною необхідністю продовження життя. Совість розпадається на сентиментальність і заспокоєність. Заспокоєність перетворюється на мету, народжуючи страхи, страхи підводять до межі, за якою лише один відчай. Світ засинає.
***
Все дуже просто – люди осліпнули. Ні, вони не втратили природну функцію дивитися, але вони перестали бачити. Ковзаючи поглядом по простору життя, прикрашеному рекламними слоганами і глянсовими картинками, вони просочуються ілюзією солодкого життя наскрізь, забуваючи, що барвиста поверхня банерів не продовжується далі за їх обмани. А там, за кромкою бутафорської реальності плач тих, хто не дотягся навіть до дешевого непотребу супермаркетів.
Все дуже просто – світ перетворився на величезну біржу з її нестабільністю. Плаваючі індекси розгойдали людську свідомість до небачених змін цінностей, опосередкованих лише порогом рентабельності. Душа вмирає, полонена гонінням за уявним успіхом, старанно зваженим жадністю.
Все дуже просто – люди дивляться телевізор і думають, що живуть. Так складається великий обман субкультури золотистих фантиків з порожниною, начиненою лише страхом. Але не тим страхом, що примушує людину тріпотіти перед Господом, усвідомлюючи втрачений рай, а страхом втрати ілюзій солодкого життя, полоненого нерозумінням його швидкоплинності.
Юлія Санникова
Інформаційно аналітичний портал Саратовської і Вольської єпархіі – “Воцерковление.RU”
Переклад українською – газета “Волинь Православна”, 2012, №11