Чи можуть батьки якось вплинути на прагнення дитини до святості? І взагалі, чому так багато в Священному Писанні говориться про праведність в контексті родових традицій?
В житії преподобного Сергія Радонежського розповідається про те, що праведні Кирил та Марія були строгими послідовниками всіх церковних уставів, допомагали бідним, тому ж навчали своїх дітей. На жаль, немає докладних описів благочестивого життя цієї блаженної сім’ї, проте ми знаємо, що двоє з їх дітей стали ченцями, а середній – святим.
Ми, звичайно ж, не робимо замах на придумування якої б то не було формули «отримання святості». Просто запитали у сімейного психолога Анастасії Бондарук, про що насамперед не повинні забувати тата й мами в своєму прагненні бути, по можливості, хорошими батьками. Отже, з погляду психології, як можна допомогти прокласти своєму чаду доріжку в Небо?
Не ставте перед дитиною дуже високі вимоги відразу у всіх сферах її життя
Читаючи житія святих, можна відмітити, що ці люди не були досконалі у всіх чеснотах відразу. Тим більше, вони не намагалися викоренити в собі одночасно всі пристрасті, а лише поступово, крок за кроком приборкували ту або іншу пристрасть, волаючи до благодаті Божої. Тому важливо не ставити перед дитиною дуже високі вимоги відразу у всіх сферах її життя. Це розвине пихатість та самовпевненість, а потім приведе до розчарування і втрати інтересу.
Наприклад, ви вирішили, що з понеділка нарешті займетеся вихованням дитини. Поки ви були зайняті на роботі черговим «відкриттям Америки», «освітою народів» і так далі, надія на те, що її виховає школа, няня або бабуся, розтанула як туман. І ось ви дивитеся на своє дитя, і що бачите? Ліжко не прибране, на обличчі – залишки зубної пасти (добре, хоч сама зуби почистила), з шкільного портфеля випадають рукавички, бутерброди, але там немає зошитів, а в щоденнику одні «шестірки». (Як сказав мені один дотепний тато: «У мого сина прогрес. Я вчився на одні п’ятірки, а він на одні шестірки»).
І ви, рухомі обмеженнями в часі і бажанням виправити все негайно, та так, щоб усе було ідеально, намагаєтеся вміщати всі зауваження в одній фразі. Виходить щось накшталт: «Прибери, витри і збери. І вчися нарешті добре. Зрозумів?» Ви сподіваєтеся, що він зрозумів, адже так хочеться повернутися до «освіти Америки» і «відкриттів народів». Проте результат підводить вас до невеселих висновків: або ви безнадійні як педагог, або ваша дитина вже дуже важка. Ну, в собі-то розчаровуватися не має бажання.
Тому, щоб таких висновків не виникало, поставте перед дитиною декілька основних завдань – не більше трьох одночасно. І часу відведіть більше, ніж один ранок. І поки дитина їх не засвоїть, не вимагайте від неї більшого і не критикуйте.
А якщо ви бажаєте бачити ідеальну дитину, то це вже ваші завищені очікування. Святість – це далеко не ідеальність з життєвої точки зору. І вже тим більше не відповідність всім земним вимогам і нормам.
Не намагайтеся бути для дітей «надлюдиною»
Одна з основних якостей віруючої людини – розуміння того, що ні вона, ні її ближні не є надсильними і надмогутніми людьми. Над всіма нами Бог, і на Нього, насамперед, надія, в Нього віра, а потім вже і надія на власні сили.
Проте батьки можуть розвинути у дітей несвідомі надії на уявні батьківські надможливості, якщо дуже опікатимуть їх. Тому показуйте, що у ваших внутрішніх і зовнішніх ресурсів є обмеження, а значить, межі.
Наприклад, мама двох дітей (десять і дванадцять років) скаржилася, що втомилася прибирати за ними. Більше всього її дратувало, що, прийшовши зі школи, вони кидають свій шкільний одяг, і до ранку він зім’ятий. Жінка говорила, що дуже втомлюється і просто не в силах приводити речі в належний вигляд. Я запропонувала їй сказати про це дітям і не виконувати більше їх обов’язку. Вона так і зробила.
Діти не відреагували на повідомлення матері, проте вранці були дуже незадоволені тим, що одяг не готовий. З незадоволеністю і скарженням вони відправилися в школу. Декілька днів перевіряли мамину рішучість, як і раніше кидаючи одяг абияк. Але у результаті – здалися. І отримали урок: у кожної людини є своя межа. І інший не повинен виконувати за них їх обов’язку.
Якщо діти цього так і не зрозуміють, то демонструватимуть незадоволеність постійно, їм завжди всього буде мало, адже неусвідомлено вони продовжуватимуть вірити, що батькам поступитися для них – неважко. Іноді таким «дітям» вже за сорок, а дивишся, їх уже літні батьки щосили все ще намагаються довести собі і їм: «Я зможу виконати все, що ти захочеш». І сорокалітній «хлопчик» просить: «Тато, купи машину. Он Миколці вже батьки купили…»
Будьте собою. Але пам’ятаєте, що за вами – спостерігають
Дитина розвивається через уподібнення важливому для неї образу. Тобто, люблячи своїх батьків, дитя може навчитися в сім’ї тому, що уміють її тато та мама. Причому, для цього потрібно просто жити своїм життям і всього лише допомагати розвиватися інтересам дитини.
Наприклад, в тих сім’ях, де люблять активний спосіб життя, багато часу проводять на природі, у фізичній активності. Тут не говорять дитині: потрібно бути активною. Син або дочка стають такими, уподібнюючись батькам, які люблять те, що вони роблять, і роблять це з радістю. Цим же вони і створюють умови для розвитку корисних навиків.
Тому, якою потрібно бути, дитина навчається у батьків не із слів, не з окремих показових вчинків, а зі всієї сукупності життя.
Навчайте дитину цінувати своє, а не порівнювати себе з іншими
Коли мої діти були ще зовсім маленькими, одного разу я спостерігала за їх розвагами – вони повзали по кімнаті і весело сміялися. В цей час до нас прийшли гості, і одна жінка сказала молодшій дочці: «Дивися, а старша швидша, ніж ти».
На очах картинка змінилася, і на лицях дітей з’явився незадоволений вираз: вони стали напружено стежити один за одним, замість того, щоб радіти сумісній грі. З подруг вони миттєво перетворилися на суперниць, які повинні були довести щось собі і світу (довелося докласти зусилля, щоб мир знов запанував).
Часто доводиться на практиці бачити, як там, де для мотивації використовується принцип «здорового» суперництва, припиняється творча діяльність, закінчується задоволення від праці і починається процес підвищеної, недружньої уваги до проблем і досягнень інших, виникають інтриги і пересуди. Висновок очевидний: щоб навчити дитину займатися чужими проблемами потрібно постійно порівнювати її з іншими дітьми.
Такій дитині буде дуже важко цінувати своє, радіти власним успіхам і невпинно дякувати Господу. Адже поряд з нею завжди буде в уяві образ Іванка, Петрика, Оленки, які кращі, швидші, гарніші. «Ага, Бог їм більше дав» – почне гомоніти в глибині душі така дитина. А свої дари вона на скору руку окине незадоволеним поглядом, адже так до неї поставилися її батьки.
У контексті піднятої теми святості хотілося б підкреслити: дуже важливо говорити з дитиною про духовну сторону цього питання, навчати, що все, що у людини є прекрасного, – Божий дар, який вона може розвинути своїми працями.
Богослов Валерій Духанін пише, що «святі тому і стали святі, що, по-перше, побачили свою неправедність, віддаленість від Бога (не потрібно думати, що кожен угодник Божий був з самого початку святим). А по-друге, вони глибоко відчули, що ніяке добро неможливо зробити без Бога.
До Нього вони звернулися всією душею. Їм довелося багато боротися із злом, і перш за все в самих собі. У цьому – їх відмінність від звичайних героїчних осіб. Земні герої намагаються змінити світ шляхом зовнішньої боротьби за справедливість. А святі впливають на світ шляхом внутрішнього його перетворення, і починають це перетворення з самих себе».
Ми, звичайно ж, не можемо сподіватися, що своїми силами виховаємо святу людину. Але як батьки можемо багато що зробити, щоб дитина, як пише Духанін, направила свої сили не на створення зовнішньої гарної оболонки і боротьбу з чужими пороками, а на зміну внутрішньої людини.
Анастасия Бондарук
Повний зміст статті – Православіє в Україні
Переклад українською – газета “Волинь Православна”, 2013, №7
