Яким має бути справжній чоловік?
Як виростити хлопчика таким?
Порадами ділиться психолог і педагог Тетяна Воробйова.
Сьогодні у мене на консультації була восьмилітня дитина. Дужесором’язлива. Боязкий хлопчик сів у крісло, буквально втиснувся в нього, а мама сіла поряд на низенький стільчик.Мамі було незручно, некомфортно, але чи бачила це восьмилітня дитина? Ні. Вона бачила і чула тільки свій стан. Незручність мами для неї була незначуща, вона хлопчика не хвилювала.
Закохуйте в себе дітей!
Цей момент – знак оклику. Так з чого ж починати виховання?
Я завжди кажу одні і ті ж слова – тягніть ковдру сімейного виховання на себе, закохуйте в себе дітей! Поставте собі завдання бути незамінними ні за яких обставин, чи це дружба, пізнання, турбота, їжа, одяг.
Станьте для дитини всім! Це не брехливе, не погордливе, не лицемірне завдання. При правильному вихованні дитина бачить, чує, турбується про батьків і не може, не хоче робити щось, що заподіє біль, страждання, переживання його мамі і татові.
Ми думаємо: адже ми ж все даємо, діти все бачать, вони цінують нашу турботу. Ні. Потрібно заявляти, промовляти, щоб душа дитини почула, і вона навчилася зберігати, берегти те, що у неї є. Ось тоді сформується найважливіший мотив в людській душі – вольова спрямованість на турботу, на переживання, на зберігання, на оберігання, на подяку.
Поговоримо про це. Яким має бути хлопчик?
Отже, яким має бути хлопчик, якими якостями він повинен володіти?
– Відповідальністю, турботою, добротою.
Цілком правильно – добротою. Доброта – це і є: увага, чуйність, жертовність.
Доброта без цих якостей – це щось абсолютно незрозуміле, це лицемірство, догоджання, упередженість. Які ж ще якості?
–Мужність, героїзм.
Саме так! Дух героїзму має бути. Саме дух героїзму дозволяє нам мати найближчу зону розвитку, планочку – робити во ім’я вітчизни, в ім’я сім’ї. Це «во ім’я» – дивовижна якість! Зробити те, що не можу і не хочу – «во ім’я». Не потрібно чекати поля бою – ти щодня на полі бою. Щодня – сісти за уроки чи не сісти? Злукавити чи ні? Щодня ми стоїмо перед дилемою, перед вибором, перед можливістю зробити подвиг-вчинок.
Всі якості, якими повинен володіти хлопчик, ми назвали правильно. Але провідна якість – верховенство. Відчуття верховенства з позиції відповідальності.
І борг, і відповідальність, і геройство, і доброта – все закладено у верховенстві!
Матір відповідає за все?
Хлопчики повинні знати, що вони прийшли в це життя очолювати – відповідати за сім’ю, за батьків, служити Вітчизні.
Ось і постає завдання – як же сформувати ці відчуття?
Як же зробити так, щоб в будь-якій ситуації, в стані закоханості, наприклад, хлопчик був відповідальний? Перший постулат, перший закон, який ми повинні дати нашим хлопчакам: ти несеш найбільшу відповідальність за все, що буде у ваших стосунках з коханою дівчиною, за все, що буде результатом ваших стосунків.
Ми знаємо, що в нашому суспільстві давно все перевернуто – матір відповідає за все: вона виношує дитину, годує, несе увесь вантаж відповідальності. І це означає, що хтось не заклав в чоловіка те, що саме він відповідає за народжену дитину. Не заклав, не достукався, недодав. Результат – матір-одиночка.
Або взагалі дитину вбивають. Я не кажу про моральність або аморальність, я кажу про вчинок, який просто по суті своїй недопустимий.
Дивовижна якість відповідальності, обов’язку і подвигу формує не соціальний статус, не рівень освіти. Хлопець повинен не злякатися і сказати: «Це моя дитина, я понесу за неї відповідь. Я нікуди її не віддам. Я не умію нічого, я не знаю нічого, але я свою дитину вбивати не буду».
«Я почув твої слова»
Хлопчаки відрізняються двома дивовижними особливостями – вони всі «іпохондрики», вони бояться хвороб і болячок, і друга особливість – хлопчикам властиве відчуття цнотливості.
При всьому тому, що чуттєвість в них бушує набагато раніше, значно більше їх захльостує, чим дівчаток, набагато важче їм її контролювати. Але, в той же час, кожен з хлопців прагне мати сім’ю цнотливу, дружину цнотливу.
І це якість не егоїстична, яку можна зі світської позиції пояснити, це якість духовна.
Знаючи ці особливості хлопчиків, потрібно використовувати це як метод і прийом. Між іншим, «через плече» скажіть дитині, що тільки у цнотливої пари народжуються дивно талановиті і здорові діти. Сказане між іншим часом лягає глибше в душі хлопчака, ніж пряма сентенція про праведність. Пройдуть роки, і діти вам скажуть: «Я почув твої слова».
Хлопчиська готові чекати терміни, встановлені нареченими, як би їм не хотілося близькості. Якщо батьки свого часу сказали це їм, то вони готові чекати, тому що страх переступити межу, за якою можуть піти страждання дітей, – дивовижна контрольно-стримуюча рамка, яка дозволяє перетерпіти, перенести будь-яке бажання близькості заради майбутньої сім’ї, заради майбутніх дітей.
А невимовне, недодане є причиною багатьох помилок, пошуків і, часом, трагедій в житті наших дітей. Не у сентенції і нотації, а між іншим сказане слово про чистоту і цнотливість лягає таким пластом, такою охоронною грамотою, яка потім допоможе створити сім’ю один раз і назавжди.
Слухати, істинно слухати!
У вчинках наших дітей ми часто стикаємося з егоїзмом, егоцентризмом, – це теж результати нашого перекосу у вихованні, коли нам, то немає часу, то немає приводу для спілкування з дітьми. В результаті і діти не бачать, не чують батьків.
Кожен раз, коли дитина до вас звертається, відкладіть усі справи, поверніться до неї обличчям, дійсно постарайтеся почути її питання. Не робіть це ні на ходу, ні на бігу. Ваша щирість, ваша готовність поговорити, ваша відповідальність – це та сама необхідна захищеність, коли є знання, що батьки дитину чують, бачать і розуміють!
Не поспішайте з відповіддю, часом, найважливіше для дитини – бути почутою. Поставила вона запитання – відповідайте. Не задала – просто втіште словом чи увагою, притисніть до себе або просто разом помовчіть.
Завдання батьків – слухати, істинно слухати! Не між іншим, з телефонною трубкою в руці, на ходу відповідаючи, в метушні. Результат недбалості – це відчуженість дітей і їх відвертість де-небудь і з ким-небудь іншим. Багато сімейних трагедій походять від недоданості, непочутості, неуважності батьків до дітей.
Постарайтеся в мить, коли до вас звертається ваша дитина, стати сліпоглухонімою для всього світу. «Мої очі і моє серце розплющені для тебе. Я чую тебе, сину, я переживаю, я разом з тобою кожною клітиною! У мене важкість в грудях, я готова заплакати!»
Головне – співпереживання того, про що діти говорять. Співучасть, співчуття. Так, можливо, хлопчик сам винен і не правий, але в гострій ситуації – не виховуйте, вас не чують. Тут потрібно не це. Хлопцеві потрібно одне – мама його чує, мама його бачить, мама хоче зрозуміти, мама співчуває йому!
Велике чудо мати батьків, що співчувають своїй дитині! Це великий захист дітей, який тисячу разів потім повернеться: «Мої батьки завжди вміли мене вислухати».
Ми – єдине джерело всіх страждань
Хлопчики, на жаль, відрізняються емоційною закритістю, їм важче висловити повідчуття і переживання. Вони прагнуть увігнати проблему всередину.
І ще дуже важливо – не повертаємося до проблеми. Запитуємо тільки про відчуття, про те, що відчуває дитина. Тримаємо руку на пульсі її відчуття, її страждань. «Я з тобою, синку, я за тебе переживаю!»
Поки дитина не може зрозуміти причину переживань і оцінити свою поведінку, то наша допомога полягає в тому, щоб підвести дитину до розуміння, що у всіх наших стражданнях закладений тільки один чинник – ми самі.
Ми самі! Ми – єдине джерело всіх страждань, які з нами відбуваються! Але як ми можемо сказати це страждаючій людині в гострий момент, що вона винна сама? Адже зараз дитина це не зрозуміє і не почує.
Тому не поспішайте, дайте трохи зажити рані. А ось потім потрібно розповідати і пояснювати, як і чому відбуваються з нами неприємності. Потрібно навчати дітей бути уважними, бути чуйними, бути обережними в словах і вчинках, стежити за своїми думками.
Коли немає сил
Хочу сказати ще про одне джерело, яке робить величезний вплив на відчуття наших синів, – наш внутрішній батьківський світ. Ми переживаємо, обурюємося, або, навпаки, радіємо.
Наші емоції не зникають в нікуди. Все повертається до дитини. Стежте за вашим внутрішнім світом! «Я так втомилася, я так хочу спати, я така сердита…» Це нарікання повинне закриватися словами покаяння. Закривайте його відразу, щоб воно не повисло на душі дитини!
Святі отці часто в повчанні про виховання дітей кажуть: «Не можна говорити – у мене немає сил, це нарікання на Творця! Вище вашої сили він нічого вам не дає. Все дає вам під силу»
І коли ми нарікаємо на милість Божу, на подаровану нам дитину, ми нарікаємо на Того, Хто дав цю душу.
Коли ми починаємо нарікати, ми відбираємо сили у своєї дитини – запам’ятайте це!
У протоієрея Сергія Четверикова в бесіді були такі слова: «Ми обтяжуємося в думках, і нехай ніколи дитина не відчуває цього тяжіння нею, ніби ми піклуємося і робимо все, але надалі вона обтяжуватиметься нами, нашою присутністю, нашим існуванням, ми її дратуватимемо» .
Тому хочу сказати ось ці слова – будемо обережні і уважні в наших наріканнях. Ми самі не знаємо наших величезних духовних ресурсів. А дух жіночий величезний!
Тому не потрібно нарікати на дитину. Ні про себе, ні тим більше вголос. Я розумію, як важко стримати себе. Але розумію і знаю, як це відбивається на дітях.
Забудьте такі слова
Хочу сказати ще: будь ласка, забудьте такі слова – «депресія, комплекси».
Слово «гіперактивність» зараз всі використовують, забуваючи, що це важкий психіатричний стан, який сьогодні лікують психотропними препаратами. Адже з тією ж гіперактивністю потрібно розбиратися.
Можливо, це такий тип дитини, яка активно не спить, у якої висока пізнавальна потреба. Вона не може сидіти на місці, на вашому місці, на тому місці, на яке ви хочете її призначити.
У цих дітей важче підпорядкування, але це ж не предмет для психотропних препаратів. Тому приберіть невідомі вам діагнози, не приліплюйте їх своїм діткам. Цього робити не можна.
Повертаємося до сьогоднішньої консультації. Мама хлопчика сказала, що у неї депресія, потім уточнила – стрес. Тобто від психіатричного діагнозу спустилася до психопатії. Ні, у мами стан самотності.
Я завжди кажу, що від дітей йде дуже могутня інформація, завжди можна зрозуміти, що відбувається в сім’ї.
Я розумію, що причина стану мами в її самотності. Ніколи мамі зайнятися сином, вона вся зосереджена на собі. Погано це чи добре, я не беруся судити. Мама замкнулася в собі, в свої переживання, а дитина увійшла вдвічі в свої переживання.
Проблеми рано чи пізно закінчаться, буде ще вона дружиною, вік молодий, все в її житті буде! Але буде тільки в тому випадку, якщо на сина вона дивитиметься з радістю.
Не можна дивитися із смутком, інакше відбивається любов до себе, яскравість вашого дійсного прояву. Яка б колізія в житті не була, необхідно пам’ятати – не повинен страждати той, хто з нами знаходиться поряд. Це закон, закон духовний, і його ще ніхто відмінити не зміг.
Виконуємо ми його погано, але змінити, відмовитися від нього нікому з нас не вдасться. Виконаємо погано – поганий результат і отримаємо. Виконаємо з терпінням – і отримаємо добрий результат, особливо на хлопчиках.
Поговорити про дівчинку
Повторимо, так якими ж якостями повинен володіти хлопчик? Верховенством! Це і є: відповідальність, доброта, мужність. І ці відчуття допоможуть йому у всіх колізіях, у всіх ситуаціях – залишатися сином стосовно до батьків, батьком стосовно до дітей, чоловіком стосовно до дружини, громадянином стосовно до Вітчизни.
А нам не думати, з хорошою дівчинкою він зустрічається чи поганою, а потрібно думати про те, що зараз я, як матір, складаю іспит. Захотів син поговорити про дівчинку або про почуття до неї, – добре, пішов дзвонити другу чи до психолога побіг – двійка мені.
До мене повинен прийти, зі мною повинен говорити. Це не егоїзм материнський. Це означає, що я зайняла те місце довіри в його душі, яка тільки мені належить як матері.
Бесідувала – Тамара Амеліна
Поний зміст статті – “Православие и мир”
Переклад українською – газета “Волинь Православна”, 2013, №3
