Цим запитанням, чисто «гороскопічним» на перший погляд, може задатися й християнин, якщо тільки міркуватиме він про древо, що всередині нас.
Не думати про нього, мабуть, небезпечно і навіть злочинно.
Усередині кожного з нас росте і розвивається дерево. Воно неодмінно має розквітнути й дати плоди, причому, не обов’язково у свій природний час. Нерідко явити плід треба, незважаючи на терміни, – за вимогою долі й потреби ближнього, щоб не бути проклятим, як неплідна смоковниця.
Всередині одних людей проростає хресне Древо Життя, посаджене Спасителем, і плід його – Сам Христос в нас. В інших зростає іудине Древо Смерті, плодом якого колись став сам Іуда, завершивши своє життя ганебною смертю.
Насіння обох древ чекає на свій час всередині нас: яке з них почне живити людина своїми бажаннями, вчинками, думками, почуттями, усім життям своїм – і тим проростить?
Бійся, людино, пророщувати в собі погане насіння! Воно виросте швидше за тебе і задавить тебе, як бур’ян, висмокче з тебе всі життєві соки. Не встигнеш навіть озирнутися, як сам станеш травою непотрібною, бур’яном на городі Бога Живого.
Бійся, людино, не відповісти на потребу ближнього, тим паче – посміятися над нужденним! Неплідна смоковниця, винна менше за тебе, проклята лише за очікування свого природного строку, за неготовність відповісти на поклик Владики всіх строків і термінів.
Нужденний завжди благає голосом Владики, і скорбота його – завжди скорбота Самого Спасителя.
Бійся, людино, не проростити в собі хресне Древо Життя – тільки його соки зроблять тебе чуйним, сильним і по-справжньому живим.
Світлана Коппел-Ковтун
Клуб православних літераторів – “ОМИЛИЯ”
Газета “Волинь Православна” , 2013, №3
