Нерідко людина згадує про Бога тільки під час хвороби, нещастя, серйозних проблем — одним словом, коли її система цінностей, та і саме життя опиняються під питанням. У такі моменти і молитва стає особливо гарячою.
Проте навіть дуже старанна молитва прохання все ж таки є лише однією із перших сходинок молитовних сходів, на вершині яких знаходяться славослов’я та подяки Богу — а вони, на жаль, набагато рідше наповнюють наші серця.
Грецьке найменування головного християнського Таїнства — «Євхаристія» — перекладається як «подяка». Його найважливіша частина — не таке улюблене прихожанами читання на ектенії записок за здоров’я та упокій, а молитва євхаристії. У ній Церква дякує Господу за всю історію спасіння: за творіння світу, пришестя Христа, дар майбутнього Царства, за радість літургійних зборів.
Ця подяку охоплює минуле, сьогодення і майбутнє. Єпископ або священик від імені всієї общини, що зібралася, дякує за «все, що ми знаємо і чого не знаємо, видимі та невидимі благодіяння, що були на нас». Це подяка за те, що кожна літургія — очікування радісного весільного бенкету Агнця (Откр. 19: 6-9), на який кожен з нас отримав запрошення у момент свого хрещення.
На Тайній вечері Христос, встановлюючи таїнство Євхаристії, дякує (Лк. 22: 19), тим самим включаючи в категорію подяки не тільки окремі радісні події, але всю сукупність Свого і нашого життя, у тому числі і Хрест, без якого не може бути Воскресіння. «За все дякуйте» (1 Фес. 5: 18) — по-справжньому виконати цю заповідь можна, тільки стаючи причетним до жертовного дару Христа.
Хліб і вино — природні дари Бога, які Церква у вдячній відповіді підносить до Нього і знов приймає вже в абсолютно іншій якості, — як Тіло і Кров Христа. Пропонуючи нам ці Дари, вона одночасно ставить запитання: наскільки ми готові вільно і вдячно подарувати Богові все наше життя з його скорботами і радощами .
В давнину кожен віруючий приносив на Євхаристію свої дари, з них вибиралися найкращі хліб і вино, які покладалися на престол. Після молитви євхаристії предстоятель читав молитву подяки і над рештою дарів, які диякони після служби роздавали тим, хто мав потребу і відносили додому хворим членам общини. Тим самим подяка євхаристії знаходила і соціальне вимірювання.
Людина, що отримала дар від Бога і по-справжньому усвідомила його цінність, обов’язково вдячно поділиться ним з іншими. Тому подяка євхаристії — це вихід за вузькі рамки нашого егоїстичного буття, відкриття нового горизонту реальної зустрічі з живим Богом. Він завжди протягує нам Свою руку любові і вірності. По-дитячому довірливо спертися на неї або вбити в неї ще один голгофський цвях — для християнина, це саме вибір подяки або невдячності.
Будь-який гріх завжди є невдячністю, забуттям про дар Бога, самогубним замиканням в собі, а подяка євхаристії, найвища вершина якої — з’єднання з Христом в прийнятті Його Тіла і Крові, стає відновленням нашої цілісності, нагадуванням про те, якими бачить нас Бог.
Протоієрей Володимир Хулап
Журнал “НЕСКУЧНИЙ САД”
Переклад українською – газета “Волинь Православна”, 2012, №11
