Знаєте, які у рибалок руки? Великі, могутні, шкіра загрубіла від нескінченних кілометрів сіток, пропущених через долоні, вузлуваті артрозні суглоби, що не згинаються, – від крижаної, холодної і просто – від води.
Знаєте, який у рибалки характер? Нехитра праця виковує волю. Очікування рибальського успіху – дає терпіння. Залежність від стихії – смирення.Знаєте, яка у рибалки віра? Міцна – від сили характеру. Проста – від простого життя. Правильна – від чесної праці.
Звичайно, хто, як не ці рибалки, підходили для того, щоб зробити те, що вони були покликані зробити…Бракувало тільки цим простим хлопцям чогось такого, без чого їх справа ніяк не могла ні розпочатися, ні бути здійснена. Когось.
Бракувало їм їх повного антиподу. Маленького, хворого, непоказного тілом, недорікуватого розумника – непохитного, впевненого, безстрашного ентузіаста із залізною волею. Бракувало їм ученого і містика, людини непростої долі – вчорашнього співучасника вбивства.
Бракувало людини, окриленої внутрішньою свободою, яка подолає межі роду, нації, традиції та переповнена любов’ю – до усіх – зможе понести святе ім’я Христа – теж усім.
Вони зовсім різні, ці Петро і Павел. Сільський – і міський. Одружений – і аскет. Іудей-традиціоналіст простої, народної віри – і фарисей в дивній суміші з культурою еллінізму. У якомусь сенсі консерватор – і в якомусь сенсі радикал.
Простак-трудяга і тонкий інтелігент. Це, мабуть, сьогодні – найцікавіше. Петро був людиною некнижною, рибалка, що тут ще сказати. І Павел, «вихований біля ніг Гамаліїла» – знаменитого рабина, мудреця, – що вважає себе за людину, що має право полемізувати з афінськими філософами.
Сьогодні б сказали – це два різних світи. Це – несумісно. Це – дві різні віри… Можливо, сказали б: проста віра – міцна і правильна. А цей – вискочка ну і гнилий інтелігент… Сказали б і з трибуни, і з амвону, і з екрану телевізора.
Сказали, мабуть, що інтелігент цей – потенційний зрадник: і пригадали б, як він вартував одяг тих, що вбивали Стефана і говорили б, що раз він перекинувся одного разу від Синедріону до християн – так і назад може з легкістю…
Щось подібне про апостола Павла і говорили, говорили постійно, говорили так, що він був вимушений виправдовуватися, перераховуючи опонентам і критикам свої апостольські справи-заслуги.
І сьогодні це можливо. Можна зневажати свого брата за те, що він закінчив ПТУ. Рівно можна зневажати і іншого за два університетські дипломи. І тоді це можна було, і зараз – побоюватися і не любити іншого тільки за те, що він не такий, як я.
Але цим – пощастило. Вони – такі різні – зійшлися в одному. Вони зійшлися в Христі, який пересилив всю їх різницю, вони дозволили любові в собі подолати самозвеличання, своє егоїстичне «я». Всупереч незліченних людських розмаїть – вони залишилися разом: і в проповіді, і в смерті, і в Воскресінні. І в церковній пам’яті, яка пам’ятає цих двох таких несхожих апостолів тільки удвох, не порізно.
Є в Христі величезний – нескінченний – ресурс долати відмінності, долати розділення, що віддаляють людей один від одного. Царі та жебраки, багатії та вбогі, простаки та інтелігенти, чорні та білі, – всі можуть бути єдині, в любові і взаєморозумінні – в Христі. Якщо ставлять, звичайно, собі таке завдання. І не заважають Богові це завдання здійснювати.
Священик Димитрій Свердлов
Переклад українською – газета “Волинь Православна”, 2013, №7
