Деякі вчені стверджують, що віра та наука – поняття несумісні. Вони переконані, що християнам ніяких раціональних доведень вже не потрібно, тому що вони безапеляційно довіряють тому, що написано в Біблії, особливо в тих розділах, які говорять про створення світу та про все, що сталося з першими людьми.
Але, як виявляється, ситуація дещо інша. Ми, християни, дійсно віримо у все те, про що говорить Святе Письмо, однак разом з тим, у нас є достатня кількість наукових фактів, які підтверджують нашу віру… Чого не можна сказати про віру атеїстів.
Дійсно, Слово Боже настільки точно говорить про все, що відбувалося в перші дні та роки після виникнення Всесвіту з небуття, що не вірити йому у нас немає жодних підстав. Пригадується, як одного православного єпископа викликали на допит в КДБ.
І ось один із присутніх офіцерів запитав у нього: «Владико, ви є дуже освіченою людиною. Невже ви вірите в те, що кит міг проковтнути пророка Іону? Адже з наукової точки зору це не можливо!». На що єпископ відповів: «Я б повірив навіть у те, що Іона проковтнув кита… Якби про це було сказано в Біблії». Так. Все, про що говорить Святе Письмо є істинним, і не дослухатись до нього у нас ніяких підстав немає.
Проте атеїсти час від часу знаходять на сторінках Вічної Книги речі, які, як їм здається, не співпадають із сучасними науковими даними. Так, вони стверджують наприклад, що така подія як Всесвітній Потоп не могла статися в силу різних причин. По-перше, запитують вони, звідки взялися води Потопу? По-друге, чи були затоплені найбільші гори, такі як Джомолунгма? По-третє, куди потім ділися води Потопу?
Ну що ж, спробуємо відповісти на ці запитання.
Отже, описуючи Всесвітній Потоп, що стався в дні Ноя, Святе Письмо вказує нам на дві причини виникнення такої кількості води: «джерела великої безодні» та «вікна небесні» (Бут. 7, 11).
Слово «безодня» (яке з арамейської може перекладатися ще й як «глибина») згадується в Святому Письмі найчастіше по відношенню до океанів (наприклад Бут. 1, 2; Іов. 38, 30; 41, 32; Псалтир 41, 8; 103, 6; Іс. 51,10; 63, 13; Іона 2, 4), але інколи під цим словом можна розуміти і підземні джерела води (наприклад як у пророка Ієзекиїля 31, 4-15).
Древньоєврейське слово «тауап», яке перекладено як «джерело», означає «фонтан», «джерело», «колодязь».
Отже, під «джерелами великої безодні» ми можемо розуміти океанські та підземні води.
В книзі Буття (7, 11) сказано, що в день Потопу джерела великої безодні «відкрились» і ми можемо припустити, що підземні води линули назовні через великі тріщини в земній корі. Наше припущення підтверджується і конкретними науковими фактами.
Так, осадові шари, які сформувалися під час «геологічного літопису» Землі, нерідко перемежовуються різними вулканічними породами, що дає нам право зробити висновок про те, що Потоп дійсно супроводжувався серйозними землетрусами та величезною вулканічною активністю, які могли призвести до розламів земної кори.
Крім того, варто сказати, що навіть сьогодні, під час виверження вулканів, газ, що при цьому виділяється, має в своєму складі до вісімдесяти, а то й навіть більше, відсотків водяної пари.
Але виникає досить резонне питання: а чи вистачить води, яка згідно нашої концепції, знаходилась (і, цілком ймовірно, знаходиться) під поверхнею Землі, для того, щоб затопити її? Виявляється, що так! За останніми даними, отриманими в результаті дослідження надр Землі, в складі кристалічних решіток мінералів завдяки надзвичайно високому тиску знаходиться величезна кількість води.
Крім того, у верхньому шарі земної кори (мантії) також знаходяться досить потужні сховища води. Геологи підрахували, що тієї води, яка вміщена в мінеральних структурах земної мантії, вистачило б, щоб заповнити океани десять разів!
Також існує науково обґрунтована думка про те, що внаслідок горизонтального руху тектонічних плит при підвищенні температури, ложе океану піднялось на дві тисячі метрів. Ви скажете «ну і що з того?» А те, що окрім інших факторів, про які ми поговоримо нижче, підняття океанського дна на два кілометри спричинить затоплення всієї поверхні Землі більше ніж на 800 метрів!
Але ж Джомолунгма сягає майже 9000 метрів… Як бути з нею? Відповідь ми знаходимо в 103 псалмі. Після того, як води стали «на горах» (103, 6), Господь повернув їх, і вони зійшли (103, 7). Гори піднялись, а долини навпаки – опустились (103, 8), і Бог встановив межу, яку води перейти не можуть (103, 9).
Вода, яка покривала поверхню Землі, зруйнувала допотопний рельєф і саме з цієї води піднялись нові континенти з новими горами, які складаються з осадових порід, а нові океанські басейни прийняли в себе воду, що покривала материки під час Потопу.
Так що Джомолунгма не була такою високою до Потопу, як після нього.Якщо врахувати цей факт, і додати до нього підняття океанського дна, то виявиться, що тієї води, яка є сьогодні на Землі, вистачить, щоб вкрити всю поверхню планети шаром, товстішим за два з половиною кілометри (точніше 2,7 км.)!
Сліди того, що це все відбувалося саме так, можна досить легко віднайти. Майже на всіх вершинах сучасних гір знаходять закам’янілих морських істот; багато сучасних гір були сформовані внаслідок тектонічних зіткнень, а сама карта нашої планети дозволяє говорити про так званий «дрейф континентів» (якщо уважно подивитися на контури материків, то можна побачити, що всі вони колись, можливо, були одним цілим, свого роду «пра-континентом»); такі моноліти, як Улуру в центральній Австралії виникли в результаті ерозії, яка була спричинена нахилом та підняттям піщаного дна рівнинної водойми (сусідній масив Ката Тьюта є нічим іншим, як хаотичним нагромадженням величезних каменів, перемішаних з піском та болотом, а це означає, що виник він надзвичайно швидко); долини сучасних річок набагато ширші, ніж могли б проточити ті річки, які течуть в них зараз, а це означає, що водний потік, який їх сформував, був у десятки разів потужнішим за сьогоднішній (що, до речі, цілком виправдовує версію про те, що потоки води стікали з вершин новосформованих материків).
Але найбільшим підтвердженням того, що Потоп дійсно мав місце, є полістратні закам’янілості (полі – багато, страта – рівень). Це закам’янілості, які займають місце зразу в декількох геологічних шарах (нагадаю, що еволюціоністи та атеїсти вважають, що земна поверхня формувалася поступово, шар за шаром).
Наприклад в Джоггинсі (Канада) можна побачити велику кількість вертикально розміщених стовбурів різних дерев, які буквально розкидані в шарах, що мають загальну товщину 750 метрів. Ці закам’янілості дуже красномовно свідчать про потужний катаклізм, який, зрештою, повністю змінив обличчя Землі за досить короткий проміжок часу. Нічим іншим, крім Великого Потопу, цей катаклізм бути не міг.
Отже, відповідаючи на питання, поставлені на початку нашої розмови, зазначимо наступне:
1. Води, яка сьогодні вкриває майже сімдесят відсотків земної поверхні, а також води, яка зберігається в надрах самої Землі вистачить, щоб вкрити поверхню Землі на 800 метрів.
2. Якщо зважати на той факт, що гори до Потопу не були такими високими (що є цілком ймовірним з огляду на ті докази сучасної геології), а океанське дно піднялося всього на два кілометри (сьогодні максимальна глибина складає більше одинадцяти кілометрів), то і Джомолунгма, і інші гори могли бути повністю вкриті товстим шаром води.
3. Після Потопу відбулися досить значні тектонічні зміни – гори піднялися, а дно океану стало нижчим (доказів цього більше, ніж достатньо), що дало змогу воді відійти в ті сховища, де вона знаходиться до сьогоднішнього дня.
Всі ці факти ще раз підтверджують ту просту істину, що все, про що ми читаємо в Біблії, достойно віри. Іона дійсно міг проковтнути кита, але він цього не зробив… Тому що про це не сказано в Святому Письмі.
Підготував Протоієрей Тарасій Забудько
Журнал “Православный взгляд”
Газета “Волинь Православна”, 2013, №2
