Перш ніж розповідати про те, як боротися з капризами та істериками, потрібно нагадати головне:
Дитина має право плакати, коли їй сумно, коли вона втомилася, скривджена або просто так. Ці сльози важливі і потрібні, тому в більшості випадків варто дати малюкові поплакати. І все-таки, іноді дорослим важливо, щоб дитина не плакала. Хоча істерику зупинити практично неможливо, можна не дати їй початися. Як це зробити:
1. Нагадайте про важливу справу, задля чого потрібно відкласти плач. (“Давай ти пізніше поплачеш, а то скоро сонечко сяде, і якщо ти довго плакатимеш, ми не встигнемо погуляти”) Важливо те, що ви не забираєте права малюка на сльози, просто просите трішки почекати. І багато дітей погоджуються на такий поступок.
2. Усвідомлений плач. Попросіть дитину плакати тихим голосом (наприклад, щоб тата не збудити) або плакати низьким голосом (щоб у мами голова не заболіла). Якщо вона послухається, справжнього плачу вже не вийде. Швидше це будуть вокальні вправи, які швидко припиняться.
3. Пропущений каприз. Непомічений, проігнорований чужою увагою поганий настрій може і сам собою пройти. Але пам’ятайте, що легко помилитися і проявити байдужість там, де необхідна турбота і ваші дії. Допоможіть дитині “перестрибнути” через каприз. Наприклад, малюк протестує проти одягання, а ви його запитайте: “А як ти думаєш, з’явилися вже листочки на нашій берізці, підемо, подивимося.”
4. Спробуйте поквапити дитину завзятим “швидко-швидко”, щоб вона не встигла придумати заперечення. Хоча це спрацьовує тільки з малюками. Діти старші встигнуть зміркувати, що до чого.
5. Заговорити успішно можна в основному малюків, та зате не залежно від стану дитини. Це вимагає великої енергії. Суть методу – говорити, говорити, говорити. І тоді малюк, який зібрався заплакати прислухається і забуде про плач, а карапуз, неохочий одягатися, замовкне на декілька секунд.
6. Заспокоєння капризної дитини можна перевести в лоскотання або щось смішне. Але це не підходить при істериці, що розпочалася.
7. Спробуйте відволікти малюка. Про “Дивися, пташка полетіла” знають всі мами і, особливо, бабусі. Можна ще по-іншому: “Ой, що це у тебе, вія на оці, почекай зараз витягну, а то вона заважає плакати.”
8. Дитину, яка подорослішала і порозумнішала, можна відволікати не міфічною пташкою, що пролетіла, а цілком матеріальним сюрпризом. Дитині, яка плаче та знаходиться на межі істерики, скажіть: “А хто там на кухні шкряботить, мені здається це мишка або їжачок, піду подивлюся…” Важливо прийти на кухню першою та залишити на столі іграшкову мишку або їжачка.
9. Як пігулки від поганого настрою використовуйте щось смачне, улюблене дитиною, але інакше недоступні для неї – мармеладки, драже, родзинки в шоколаді. Дитина вередує – запропонуєте їй такі ліки. Важливо, щоб малюк знав – якщо ліки не подіють, більше їх пропонувати не будуть.
10. Іноді достатньо міцно обійняти дитину, поцілувати, сказати, як ви її любите. Любите навіть таку – із заплаканим лицем, що хлюпає носиком, скандалить і вередує. Ніщо так швидко і надійно не висушує дитячі сльози, як теплота погляду і доброта серця.
І пам’ятайте – коли-небудь і ви будете плакати. А від того, як ви поступаєте сьогодні, залежить, відмахнеться, пройде повз ваша дитина, яка підросла, чи зверне увагу, допоможе, пошкодує.
Юлія Луговська
“Волинь Православна” 2011, №12
