Христос зустрів чоловіка, який був сліпим від народження. Учні одразу ставлять питання, типове для людей того часу: хто винен? Він сам чи його батьки? Тобто вони шукають «причину покарання». Але Христос відповідає зовсім інакше: це сталося не через чиюсь провину, а щоб на ньому явилися діла Божі (Ін. 9:3).

Далі відбувається дивне: Христос робить грязиво із землі та слини, помазує очі сліпому і посилає його вмиватися в купіль Силоам. Той іде — і прозріває.

Святитель Іоанн Золотоуст пояснював, що Христос міг зцілити одним словом, але робить це поступово, щоб показати: потрібна не магія, а віра й послух. Людина повинна піти до купелі, зробити крок назустріч Богові.
(Свт. Іоанн Золотоуст, Бесіди на Євангеліє від Іоанна, бесіда 56)

Але найцікавіше починається після самого чуда.

Фарисеї замість радості починають допитувати зціленого: хто тебе зцілив? чому в суботу? чи точно ти був сліпим? Вони бачать чудо — і не хочуть його прийняти, бо Христос руйнує їхню звичну систему уявлень.

І тут виникає головний парадокс Євангелія:
сліпий починає бачити, а ті, хто вважає себе «зрячими», виявляються духовно сліпими.

Колишній сліпий поступово зростає у вірі. Спочатку він називає Христа просто «людиною». Потім — «пророком». А в кінці падає перед Ним і поклоняється як Господу.

Саме тому ця історія читається перед Вознесінням. Христос відкриває людям не тільки очі, а й здатність бачити істину.

Блаженний Августин писав, що сліпонароджений — образ усього людства: людина народжується не знаючи Бога, і лише Христос може дати їй справжній зір.
(Блаж. Августин, Трактати на Євангеліє від Іоанна, трактат 44)

Тут є дуже сучасна думка: можна мати здорові очі, багато інформації, хорошу освіту — і все одно не бачити головного. А можна, навіть через труднощі, поступово навчитися бачити правду, Бога і самого себе.