Рекомендації священника і консультанта
Мене звати Олександр. Я православний священник і член Української спілки Транзакційного Аналізу (УСТА), Європейскької асоціації Транзакційного Аналізу (ЄАТА).
Навчаюся Транзакційному аналізу в області психотерапії і веду практику, як консультант.
Як священник, зі своїми парафіянами я нині перебуваю у молитві за нашу Українську державу, захисників нашої Вітчизни, наш народ. Однак я думаю, що у ці трагічні для всіх нас дні також можу бути корисним знаннями, які отримую в процесі свого навчання.
Тому я хотів би запропонувати практичні рекомендації щодо психологічної підтримки та допомоги, яку ми можемо надавати собі та близьким в цей час.
В умовах сильного стресу люди регресують до ранніх стадій розвитку. У такі хвилини можна спостерігати, як доросла людина стає схожою на маленьку дитину. Вона діє, відчуває та думає як маленька дитина. При сильному стресі – це дитина до лінгвістичної стадії розвитку. Іншими словами, людина може боятися чи гніватися, як маленька дівчинка або хлопчик.
В такому стані нам важко налагодити комунікацію, тому що діти такого віку не вміють говорити та логічно мислити. Нас просто не почують. Людина в такому стані може забувати слова, у неї може порушуватися зв’язок з її попереднім досвідом, тому навіть дуже розумна та досвідчена людина може відчувати себе безпорадною.
Завдання першої психологічної допомоги в умовах сильного стресу полягає в тому, щоб допомогти людині відновити зв’язок зі своїм дорослим Его-станом. Щоб вона почала думати й відчувати одночасно. По суті, це означає, що людині потрібно допомогти знову “вирости” до її справжнього віку. Відновити зв’язок зі своїм досвідом. Повернутися в “тут і тепер”.
1 КРОК – допомогти людині відновити зв’язок зі своїм ТІЛОМ.
Якщо маленькій дитині, щоб вирости – потрібні роки, то дорослій людині на це потрібно не так багато часу. Щоб немовля почало діяти, необхідно щоб воно могло задовольнити свої життєво необхідні потреби в їжі, теплі і, що особливо важливо, в любові та обіймах. Ці ж потреби для дорослої людини в стані стресової регресії набувають особливого значення. Тут важливо не щось робити з людиною, а просто бути поруч. Можна тримати її за руку, загорнути у плед, зробити теплий чай. Спеціалісти рекомендують запропонувати з’їсти щось із сильним смаком, наприклад, шоколад.
Можна використати техніки заземлення (відчути стопами землю, руками опору, подивитися навколо, відчути запахи). Це дає можливість відновити зв’язок з тілом. Тіло має великий потенціал до виживання – це особливо знають жінки, які народжували дітей. Тіло саме знає, що робити в стресовій ситуації.
2 КРОК – відновити зв’язок зі своїми ПОЧУТТЯМИ.
Другий важливий крок, відновити зв’язок зі своїми почуттями. Допомогти людині визначити, що вона відчуває, назвати ці почуття. Це може бути тривога, страх, гнів. Важливо, що в умовах сильного стресу людина не може вдавати – на це в неї просто немає енергії. Тому всі її почуття автентичні.
Важливо виразити ці почуття. Можна плакати, боятися, гніватися!
3 КРОК – допомогти людині ПОЧАТИ ДУМАТИ.
Наступний важливий крок – допомогти людині почати думати. Тут можуть допомогти прості запитання стосовно того, що людина думає. Важливо, що поки зв’язок з тілом не відновлений, а сильні почуття не виражені, людині важко мислити ефективно, адекватно та відповідно до ситуації.
Далі можна перейти до запитання “що потрібно робити”. Ефективна діяльність безпосередньо залежить від здатності людини в певній ситуації думати і відчувати одночасно.
Особливо важливо, щоб ми самі були у дорослому Его-стані, коли надаємо психологічну підтримку іншій людині. Важливо для нас самих мати зв’язок зі своїм тілом та почуттями. Зберігати здатність думати і відчувати одночасно. Ми просто не зможемо дати іншому те, чого не маємо в цей час самі. Тому все написане вище важливо застосовувати насамперед стосовно себе самого. Інакше невротичний стан нас самих і людини, якій ми вирішили допомогти, буде тільки зростати.
Для людини, яка вирішила надавати психологічну підтримку та допомогу іншим, важливо насамперед подбати про себе саму, свій ресурс. Вибудувати та використовувати свою особисту систему підтримки. Звертатися до людей, які можуть підтримати її саму.
Важливо пам’ятати, що ми всі живі люди. Якщо ми будемо уявляти себе та поводитися як супермени, це буде робити нас відірваними від реальності та може викликати більшу тривогу у людей, яким ми будемо намагатися допомогти. Також важливо розрізняти поняття: рятувати людину чи бути поряд!
