Якщо не молитися по-справжньому, не мати справжньої пам’яті про Бога, то нестерпно важко жити — життям істиним, а не його тінню. Дуже багато такого, що вбиває наше серце, фактично знищує нас самих, робить цілком земними, не знаючими неба.
Так легко «стати плоттю», в якій «не має перебувати Дух Божий» (Бут. 6, 3), так легко забути про високе покликання своє! Все до того вабить — і піклування про цю плоть, не завжди прості, часто багатоскладові і утруднені обставинами, і життя, ще більш багатоскладове, і гріхом просочене, і підле бо таке воно особливо зараз.
І наші власні пристрасті, від цього життя що ще більш примножуються, і наші звички, і наші слабкості, і багато що іншого… І лише молитва і живий спогад про Бога дають сили бути хоч би якоюсь мірою тим, ким хоче бачити нас Господь, дихати повітрям вічності, що наповнює і зціляє наші серця.
Варто перестати молитися або почати молитися формально, «з обов’язку», як виникає відчуття, немов ти в ополонці, а лід стягується над твоєю головою. Відчуття повсякденності, сірості, безнадійності і навіть безглуздя всього. Тому той, хто не молиться, часто сумує.
А потім цей стан стає хронічним, і вже ні на що духовне немає в принципі сил. І коли радять людині молитися, щоб видертися з тієї ями, з тієї ополонки, в якій вона опинилася, вона відповідає: «Та я молюся…», не розуміючи вже, що таке молитва і що — лише подібність її, муляж. А муляж — те, в чому взагалі не бере участь серце, навіть на мить коротке, це правило, яке тільки тому і здійснюється, «вичитується», тому що «потрібно».
Молитва має бути віконцем, через яке в нашу темницю жалю і скорботи ллється чисте і радісне світло. Має бути вітром, який будить і витвережує нас, коли сп’янілі ми успіхами, швидко скороминущими, і благами, що скоро стлівають. Вона має бути рукою, протягнутою Богові, щоб узяв Він нас за неї і вивів на простір, на «широту» (Пс. 17, 20) з тісноти спокуси. Має бути ниточкою, що пов’язує нас з Ним, тонкою, але міцною до нерозривності…
…Вона обов’язково має бути, тому що без неї дуже важко.
Ігумен Нектарій (Морозов)
Переклад українською – газета “Волинь Православна”, 2012, №12
