Всередині у кожної людини борються дві стихії, між якими вона сама повинна зробити вибір. Одна з них — це загальний для всіх нас потяг до Бога або до чогось вищого нас. Інша стихія — це бажання догодити самому собі. Якщо ми не йдемо до Бога з твердим переконанням, що собою потрібно в чомусь жертвувати, ми заглиблюємося в любов до себе і приносимо їй в жертву своє спасіння.
Свято усікновення глави Іоанна Хрестителя якраз про це. Цей день Ірод відзначив свій день народження вбивством Іоанна Предтечі.
Сам Христос називає Іоанна найбільшим зі всіх пророків. Він був посланий, щоб виправити будь-яку кривизну в душах людей, які вважали себе віруючими. У цьому сенсі Предтеча ніс те ж служіння, яке в кожному з нас несе наша совість. Він був посланий, щоб говорити правду при всіх обставинах, незважаючи на осіб.
Ми не знаємо, коли і як відбулася його зустріч з Іродом; знаємо тільки, про що йшла мова і чим вона закінчилася. Ірод одружувався на дружині свого брата Филипа при його житті, і цим вони творили великий гріх. Іоанн Хреститель не міг його не викрити, і Ірод по намові дружини узяв Іоанна під варту.
Небагатослівний євангельський текст передає внутрішнє роздвоєння Ірода. Він не гірше за інших розумів, що Іоанн Хреститель був праведником. У Євангелії сказано прямо, що Ірод боявся Іоанна, знаючи, що він чоловік праведний і святий, та беріг його, багато що робив, слухаючись його, та із задоволенням слухав його (Мк. 6, 20). Проте в іншому місці там мовиться, що Ірод хотів убити його (Мф. 14, 5) .
Чи був Ірод людиною невіруючою? Звичайно ж, ні. В ті часи таких просто не було. Проте його віра була дуже слабкою, зате сильною була любов до себе і бажання всіляко ублажити себе.
І ось настав день народження Ірода, і дочка Іродіади танцювала перед Іродом і всіма гостями. Неважко зрозуміти, якого роду був цей танець, якщо Ірод так збожеволів, що присягався дати все, що дівчина попросить, навіть півцарства. Вона питає у матері, чого просити, та говорить їй — і на блюді приносять главу Іоанна Хрестителя. Говорять, при цьому голова прошепотіла: “Не повинно тобі мати дружину Филипа, брата твого”. Тоді Іродіада з усмішкою проткнула язик пророка голкою.
Коли Ірод сам себе змусив стратити Іоанна Предтечу, він засмутився, і навіть почувши про те, які творить чудеса Христос, він злякався, думаючи, що це Іоанн Хреститель воскрес з мертвих. Але ця печаль була недовгою. Ірод не змінився, тобто не покаявся, і про це свідчить його зустріч з Христом.
Коли іудеї засудили Христа і привели Його на суд до Пилата, той, дізнавшись, що Христос прийшов до Єрусалиму з Галілеї, де намісником римського імператора був саме Ірод, послав Його до Ірода, який в ці дні був також в Єрусалимі. Тим самим Пилат запропонував Іродові самому звершити над Ним суд. У Євангелії від Луки сказано, що Ірод, побачивши Іісуса, дуже зрадів, бо давно бажав бачити Його, тому що багато чув про Нього і бажав бачити від Нього яке-небудь чудо. Ірод пропонував Йому багато запитань, але Він нічого не відповідав йому. Тоді Ірод зі своїми воїнами, ізневажив Його і насміявшись над Ним, одягнув Його в світлий одяг і відіслав назад до Пилата (Лк. 23, 7-11). Про що міг питати Ірод Спасителя? Ймовірно, про Царство Боже. Але оскільки за цим стояло бажання розважитися і подивитися на диво, Христос, знаючи і бачивши його лицемірство, не відповів йому. Відіславши Іісуса Христа до Пилата в світлому одязі, Ірод в знущальній формі засвідчив Його праведність. Таким чином, він засудив сам себе в тому, що не виправдав Христа, коли йому була дана така можливість.
Ірод сам прирік себе на вічні муки, але чи багато він придбав в цьому житті? Незабаром після Воскресіння Христового цар аравійський Арефа — батько першої дружини Ірода, яку той відкинув, вирішив помститися за честь дочки і пішов війною проти Ірода. Сам Ірод зумів врятуватися, але втратив чималу частину війська. Але царство разом з військом було римське, а не його, і римляни більше всього не терпіли, коли в їх провінціях порушувався порядок. Розібравшись, вони, нарешті, зрозуміли, що за скандальна особа управляє чвертю Іудеї, і що Ірод не може правити ні сам собою, ні тим, що йому ввірене. Після цього Ірод був позбавлений своєї влади і відправлений до заслання кудись в Європу разом з сім’єю.
А дочка Іродіади йшла якось взимку по тонкому льоду, провалилася, і лід здавив її шию. Її голову принесли матері, як колись главу Іоанна Предтечі. Самі Ірод з Іродіадою провалилися під землю живими. Описано безліч випадків, коли під час землетрусу утворюються тріщини, куди падають люди. Ми не знаємо, чи був землетрус, але саме так і відбулося.
Ми бачимо, що Ірод при бажанні міг би у будь-який момент зупинитися на цьому шляху. Він мав змогу розлучитися з дружиною свого брата. Він міг не давати їй над собою влади і не брати під варту Іоанна Хрестителя. Він міг порушити свідомо гріховну клятву, що, поза сумнівом, було б краще. Він міг, нарешті, при зустрічі з Христом заступитися за Нього перед натовпом і Пилатом, і цим, мабуть, виправдав би той гріх вбивства Іоанна Предтечі.
Заслуговує нашої уваги і подальша доля самої глави Іоанна Хрестителя. Священний Переказ розповідає нам про те, що після усікновення глави Предтечі, нечестива Іродіада не дозволила її похованню разом з тілом святого, а поглумившись над нею, закопала біля свого палацу. Тіло ж таємно забрали і поховали учні Іоанна. Дружині приставника царя Ірода було відомо, де Іродіада закопала святу главу. І вона вирішила перезахоронити її на Елеонській горі в одному з маєтків Ірода.
Коли до царського палацу дійшли чутки про проповідь Іісуса і чудеса, що здійснювалися ним, Ірод разом з дружиною Іродіадою пішли перевірити, чи на місці глава Іоанна Хрестителя. Не знайшовши її, вони почали думати, що Іісус Христос – це воскреслий Іоанн Предтеча. Про цю їх помилку свідчить Святе Євангеліє (Мф. 14, 2).
Опісля багато років, в час царювання рівноапостольного царя Костянтина, його матір свята Єлена відновлювала Єрусалимські святині. На Святу Землю почали стікатися безліч паломників, в числі яких прийшли поклонитися Чесному Хресту і Гробу Господньому два ченці зі сходу. Їм і довірив святий Іоанн знайти свою главу. Нам відомо тільки, що він з’явився їм уві сні, і що після отримання святої глави у вказаному ним місці, вони вирішили повернутися назад. Проте воля Божа була іншою. По дорозі їм зустрівся бідний гончар з сірійського міста Емеси, вимушений із-за убогості відправитися на пошуки роботи в сусідню країну. Ченці, знайшовши собі попутника, по недбальству чи через лінощі, довірили йому нести мішок зі святинею. А той і ніс собі, до тих пір доки з’явився йому святий Іоанн Хреститель та повелів залишити недбайливих ченців і бігти від них разом з ввіреним йому мішком.
Господь заради глави Предтечі благословив будинок гончаря великим достатком. Гончар же все своє життя прожив, пам’ятаючи чим і Кому зобов’язаний, не гордився і рясно роздавав милостиню, а незадовго до відходу у вічність передав главу святого своїй сестрі та заповідав передавати її далі богобоязливим і добродійним християнам.
Глава святого, переходячи довгий час від однієї людини до іншої, потрапила до рук ієромонаха Євстафія, прихильника аріанської єресі. Хворі люди, що зверталися до нього, отримували зцілення, не знаючи, що причиною тому було не уявне благочестя Євстафія, а благодать, що виходила від захованої ним глави. Незабаром хитрість Євстафія була розкрита, і він був вигнаний з Емеси. А навколо печери, де жив ієромонах і в якій була закопана глава Іоанна Предтечі, утворився монастир.
Після багатьох років відбулося друге обретіння глави святого Іоанна. Про це відомо за описом архімандрита емеської обителі Маркелла, а також з житія преподобної Матрони (день її пам’яті – 9 листопада), написаного преподобним Симеоном Метафрастом. По опису першого, глава відкрилася йому 18 лютого 452 року. Через тиждень єпископ Емесський Ураній розпочав її вшанування, а 26 лютого того ж року вона була перенесена в новозбудовану церкву на честь святого пророка Іоанна. Ця подія святкується 24 лютого разом зі святкуванням першого обретіння чесної глави.
Через деякий час глава Предтечі Іоанна була перенесена до Константинополя, де знаходилася аж до іконоборчих часів. Благочестиві християни, покидаючи Константинополь, таємно вивезли з собою і главу Іоанна Хрестителя, а потім заховали її в Команах (поблизу Сухумі), в місті, в якому колись, знаходячись в засланні, помер святитель Іоанн Златоустий (407 рік). Після VII Вселенського Собору (787 рік), що відновив православне шанування ікон, главу святого Іоанна Хрестителя повернули у візантійську столицю близько 850 року. Церква святкує цю подія 25 травня як третє обретіння чесної глави.
В пам’ять усікновення глави святого Іоанна Хрестителя Церквою встановлено свято та строгий піст, як вираз скорботи християн про насильницьку смерть великого Пророка та Предтечі.
Священик Михайло Немнонов
Переклад українською – газета “Волинь Православна”, 2012, №9
