Батьківство – це мистецтво. Як правильна, хороша справа, воно схоже на писання віршів. Наприклад, батьківство – це новий, принципово незрівняний та неконвертований в колишні поняття досвід. Це схоже на навернення до Бога, в Якого раніше не вірив: колишні категорії «добре» і «погано» втрачають сенс, як застарілі.
Поява власних дітей не зробила моє життя веселішим або цікавішим. Більше того, життя стало куди дорожчим, клопітливим та несвобідним.
Подвиг батьківства
Цього року я перший раз за 15 років не пішов влітку в гори, тому що знову ж таки діти, особливо молодший малюк, якому без мене ніяк. Цим був зруйнований один з найважливіших пунктів моєї ідентичності, між іншим – саме через ці щорічні поїздки я визначав своє ставлення до будь-яких життєвих явищ: якщо робота заважала поїхати влітку в гори – я звільнявся.
А тут не звільнишся: дитина, яка навіть ще не народилася, головніше за мене. Це серйозна незручність, яку батьківство приносить з собою. Втім, і вірш, який ти пишеш і тому просто не в змозі лягти спати або засісти за конспекти, теж важливіше за тебе самого.
Батьківство накладає масу не особливо приємних обов’язків – або відчуття провини, що ти ці обов’язки не виконуєш. Це така хитра пастка: бути ідеальним батьком все одно неможливо, тобто неминуче житимеш або в постійному занепокоєнні, або з вічним відчуттям, що ти у будь-якому випадку трішки невдаха.
Була така приказка, що навіть якщо у вас в 30 років великий чорний джип, але в 10 років не було велосипеда, то навіть якщо у вас в 40 років буде три великі чорні джипи, то в 10 років у вас все одно не було велосипеда, і це вже нічим не виправити.
Ось і з батьківством так само: зірвавшись на дитину, полінувавшись зробити щось для неї, забувши про свою обіцянку або скоївши деякий подібний «злочин», завжди боязливо замружуєшся десь глибоко усередині себе: а не чи зараз я заклав ту бомбу, яка неодмінно одного дня взірветься і зіпсує життя чи то ось цій самій крихітці, чи то взагалі усьому на світі?
І як би не старався, як би потім не напружувався – помилка вже здійснена.
Батьківство – це нестача часу. Завжди. Перші три роки мені здавалося, що «усе це можна оптимізувати», і ситуація виправиться. Потім надії на це проходять.
Дитина, тим більше діти – це бездонна бочка по частині витрат батьківського часу, і ніякі комп’ютерні ігри або фейсбук не зрівняються з ними.
Дитина – таємниця нашого життя
При цьому дитина не лише невичерпна, але і загадкова. Ніколи до кінця не знаєш, чи правильно ти з нею поводишся, чи варто було в цій конкретній ситуації проявити м’якість або жорсткість, продемонструвати близькість або дистанціюватися, дати волю емоціям або проявити спокійну сторону характеру.
У дитині відбивається таємниця нашого життя – навіть уміючи передбачити найближчі наслідки своїх вчинків, ми ніколи не можемо навіть припустити, куди заведе крива у віддаленій перспективі.
Загалом, батьківство – це вічне занепокоєння, невпевненість в кожному кроці і регулярне переживання фіаско. А ще моторошний страх. Якого не відчував до того моменту, коли перший раз зрозумів, що не знаєш, де твоя дитина.
Що ось вона була тільки що поруч – і немає. Нічого гіршого за таке відкриття я взагалі не знаю. Аналогів цьому у бездітному світі немає.
Я ще довго можу писати про всілякі складнощі та жахи. Згадаю ще особливу чоловічу печаль: з немовлям не працює головний чоловічий аргумен – сила. Його неможливо змусити замовкнути. Так само, як неможливо написати хороший вірш зусиллям волі.
Проте є і інша сторона. Дитина, як і взагалі сім’я, як творчість, – це, власне, єдиний гідний життєвий виклик для чоловіка. Гроші, успіх, слава, громадське визнання – усі ці речі досить зрозумілі та досяжні.
Досить міцної волі і не зовсім дірявої голови – і при везінні і хороших стартових умовах усе буде, і навіть раніше, ніж настане старість.
А діти – це завдання, яке абсолютно неможливо вирішити, але яке в той же самий час може бути успішно вирішене багато в чому незалежно від зовнішніх умов. Ця справа, в якій усі рівні, тому що усі зовсім різні.
Чоловіки за природою своєю не можуть постійно не змагатися, але у випадку дітей – це така «тільки моя» справа, яка дозволяє припинити гонку.
Найкращі діти на світі
Моя дочка – завжди найкрасивіша. Мій син завжди може бути моїм прекрасним сином, навіть якщо він погано грає у футбол. І якщо вірш дійсно народжений з мого серця – мені неважливо, що він комусь не подобається.
І я маю залізобетонне право вважати своїх дітей самими кращими дітьми на світі і служити їм не оглядаючись на думку оточення – тоді як в усіх інших сферах мені доводиться порівнювати свої оцінки з об’єктивною реальністю і чужими умовами, виставленими в ній.
Ну, наприклад, на роботі мені платять за те, за що згодні платити, а не за те, що мені подобається робити. А з дітьми навпаки: з моїми дітьми саме я – Батько, і визначаю правила, і оцінюю результат.
Це складно описати, але зворотною стороною вічної невпевненості є і повна свобода дій : непередбачуваність наслідків дає свободу рішень. Саме тому у нас в країні усі розбираються у вихованні дітей – бо ніхто в цій загадковій справі нічого не розуміє, і знання у усіх приблизно однакові.
З дітьми вимагаються приблизно ті ж якості, що і при написанні вірша – багато праці, багато чесності, багато безстрашності – і вперед, не оглядаючись на авторитети.
Зрозуміло, спроби виглядатимуть безглуздо, зате може вийти шедевр.
Володимир Берхін
