До чого понад усе ласа сучасна людина, що користується сьогодні найбільшим, можна сказати – гарантованим, попитом?
Мені здається, відповідь на це запитання з граничною ясністю дає всюдисуща, що стала невід’ємним атрибутом нашого життя реклама, від якої нікуди не сховатися.
Що рекламується понад усе іншого? – Якщо говорити узагальнено, то це – «чарівні способи». Що це таке? Важко повірити, що є хоч би хтось, хто цього не знає і не потрапляв жодного разу в житті до подібної пастки.
Десятки способів схуднення без щонайменших зусиль – тільки приймай той або інший чудодійний засіб. Безліч варіантів отримання сильного, мускулистого тіла – від «унікальних» харчових добавок до якихось загадкових браслетиків, які потрібно купувати і носити на руці (два за ціною одного – це теж дуже притягає: купуєш відразу собі і комусь ще).
Незліченна кількість способів миттєво та без праці розбагатіти – потрібно тільки придбати і прочитати брошуру, проглянути відеокурс, відвідати декілька занять з фахівцем. Не робити нічого самому, ні про що не турбуватися, просто заплатити та отримати те, чого пристрасно, нестримно бажаєш.
Абсурдно? Поза всяким сумнівом. Усе життя неспростовно свідчить про це. Де ці люди – що досягли успіху завдяки цим «чарівним способам», де докази реальності «чарівності»? Ні, звичайно ж, кожна брошура, відеокурс, публічна лекція наповнені «свідченнями».
Ось тільки в житті ми чомусь нікого з цих свідків не зустрічаємо. І тому і самий досвід, і елементарний здоровий глузд переконують нас: просто так, дарма, без зусиль нічого доброго здобути неможливо. Так, є люди, яким успіх, положення, багатство дісталися у спадок або завдяки збігу обставин.
Є ті, хто народився абсолютно здоровим, струнким, гарним, хто від природи має прекрасну фізичну форму, сильний та витривалий. Але частіше – практично завжди – те, до чого прагне людина, чого вона потребує, отримується напротязі певного часу, а інколи і кров’ю в прямому значенні цього слова.
Так… Але і досвід, і здоровий глузд раз у раз відходять на задній план, коли сходяться ці два, здавалося б, взаємовиключні, але на справді майже нерозлучні складові: бажання мати і небажання працювати. І спроба йде за спробою – одна безуспішніша, смішніша або, навпаки, трагічніша за іншу.
Скільки бідолаг підірвали здоров’я, спокусившись на рекламу всіляких біодобавок, склад яких не завжди напевно відомий навіть їх виробникам! Скільки простаків віддали останні гроші тим, хто навчав їх, як розбагатіти!
І добре, якби усе це можна було сказати про питання виключно життєві. Ні, все те ж, хоча і в трішки в іншому вигляді, можна спостерігати і в сфері життя церковного. Все та ж хвороба – пошук «чарівного засобу». І проявів у неї більше ніж достатньо. Шукання старців, які повинні вказати шлях до спасіння і, – більш того – впевненою, твердою рукою вести по ньому аж до самих райських врат. Довідування якихось таємних, «особливо сильних» молитов, за допомогою яких можна допомогти будь-якій біді, зцілитися від будь-якої хвороби, отримати те, що тобі потрібне.
Чому так? Та тому ж: життя християнське, життя духовне припускає працю самовіддану та безперестанну – не лише анітрохи не менше, ніж будь-яка інша сфера людської діяльності, але насправді набагато більше.
Припускає вона і відповідальність – серйозну, граничну, можна сказати: тому як відповідальність ця не стільки перед людьми, скільки перед Богом. І віткає від праці та відповідальності людина і знову шукає: як би так усе влаштувати, щоб усе «саме» прийшло – і святість, і спасіння, і, більш приземлено, позбавлення від усього неприємного.
Так і з’являються та передаються з рук в руки під великим секретом якісь незрозумілі, заплутані молитви, що нагадують швидше заговори. Так і виникають – «старці», про «святість» яких без втоми розповідають особливо близькі до них і наділені спеціальними повноваженнями люди, і виникають навколо них громади, що до болю нагадують тоталітарну секту, члени яких, можливо, і Писання Священного ніколи не читали детально, але твердо знають: зробиш усе, як старець говорить, – обов’язково спасешся. Не послухаєшся – усе, кінець тобі.
Буває, звичайно, усе і не так явно, без таких сильних крайнощів та перегинів. Ну, наприклад, просто бажається увесь свій тягар – прийняття рішень, перенесення труднощів, боротьби з пристрастями – перекласти на когось, хто міцніший, адже повинні ж, за словом апостола, сильні носити неміч немічних.
Тому нехай хоч і не старець, нехай простий, «звичайний» батюшка на приході сам усе за мене вирішує, сам за мене молиться, а я повисну на ньому, і так він мене, дивись, дотягне, куди потрібно. Пишуть же: духівник бере на себе тягар свого чада. Ось нехай і бере.
Але марні усі подібні розрахунки, плани та міркування. Спасіння потопаючих в хвилях життєвого моря і власних пристрастей є справа Божа і – самих потопаючих. Вона виковується під ударами знегод, загартовується в боротьбі зі своїми гріховними звичками, здійснюється в мужньому, відповідальному подоланні усього того, що між нами і Богом в цьому житті знаходиться.
Немає ні чарівного засобу, ні чарівної пігулки, ні чарівного способу, які могли б тут людині допомогти. Є тільки вона і Господь, Який усе вже для її спасіння зробив, і справа тепер лише за нею самою… Така проста істина, і так важко, хворобливо сприймана!
Особливо коли навколо повно рекламних агентів, що навперебій пропонують нам свою (саме свою!) «чарівність». Яких агентів? Та тих самих, про які той же апостол говорить, проти яких і уся боротьба наша, які не з плоті і крові. Це вони усе чарівне, чудодійне та легке придумали і придумують. У духовному плані – в першу чергу, в життєвій сфері – так, для розваги…
Ігумен Нектарій (Морозов)
Переклад українською – газета “Волинь Православна”, 2015, №2
