За своєю природою людина володіє великим благородством. Вона любить доброту, жертовність та кожну чесноту, бажаючи вдаватися до них, навіть якщо її любов до Бога та віра охолонули.
Будь-яка недобродійна дія викликає у людини обурення, чи здійснює вона її сама або – набагато частіше – якщо невірно діє хтось інший. Гостре око розуму помічає всі подібні дії, а пильна совість прагне оцінити їх. Звичайно, вона намагається зробити це правильно. Проте, нічого не досягає. Чому?
Це відбувається тому, що совість стикається з несподіваним посередником – власною персоною, яка всіляко реабілітує свої дії і в той же час категоричо осуджує погані вчинки оточуючих. Свої ж пороки людина не тільки не засуджує, а «пестить і леліє». Вони – немов її улюблені діти…
Людина не перебуває завжди в однаковому духовному стані. Інколи вона злітає високо, прагне лише до чесноти, абсолютно забуваючи про пристрасті та насолоду. А іноді відчайдушно до них вдається, через що сама не може розібратися в собі. А це – трагедія людської особистості.
Всередині людини любов дорівнює ненависті, жертовність – егоїзму, користь – милосердю, чистота – розпусті. Перемагає те, з чим людина себе співвідносить. Поєднує себе з Христом? Перемагає Христос. З сатаною? Перемагає сатана.
Людина вільна. Її свобода ні на мить не зникає. Бажаємо ми того чи ні, ми мінливі. Кожну хвилину ми здатні змінити думку або рішення. Тому кожну мить ми покликані відповідати на запитання: «Чи поєднуємося ми з Христом?»
І кожен раз ми можемо відповісти на це запитання «так чи ні». Така причина, за якою людина несе безмежну відповідальність за кожну прожиту мить свого життя. В одну мить людина може із занепалої людини перетворитися на дійсного ангела. І, навпаки, з ангела – в чудовисько. Ця мить називається розкаянням – зміною думки. Покаяння – це зміна від злого до доброго. Протилежна зміна іменується падінням.
Таким чином, потрібне пильнування: невсипущий погляд в боротьбі за збереження наших досягнень. Саме слово «падіння» жахає. А коли мова йде про духовні питання, падіння – це трагедія. Адже у цю мить людина переживає жахливе потрясіння, результати якого сумні.
Як пише преподобний Ісаак Сирін, пелена плотської насолоди не дозволяє розуму пізнати дійсного Бога. Як пара, що піднімається від сирої землі, робить повітря непрозорим, так і ця пелена заважає нам побачити Бога. Той, хто не помічає цього, не усвідомлює, що перебуває в пітьмі, а значить, не тільки не має чеснот, але і не знає, що означають їх назви. Проте, така людина вважає себе за найбільшу та найдосвідченішу на цьому світі, хоча насправді вона нікчемна.
Основа усіх чеснот – упокорювання. Саме воно веде нас до чеснот, а через них – до богопізнання. І навпаки: думка про те, що ми знаємо усе, про усе міркуємо вірно та чинимо правильно, розлучає нас з Богом.
Митрополит Мелетій (Каламарас)
Повний зміст статті – “Православие.RU”
Переклад українською – газета “Волинь Православна”, 2015, №1
