У якому віці дитину «знайомити» з грошима? Чи давати кишенькові гроші? Чи можна платити за якусь домашню працю?
На ці запитання відповідає протоієрей Максим Первозванський, батько дев’ятьох дітей.
Головна проблема, коли дитина не знає ціну грошам, не розуміє, що це таке. Але при цьому споживчу ціну грошей вона розуміє дуже швидко ще змалечку. Тут є декілька різних, паралельно існуючих моментів.
З одного боку, хотілося б, щоб дитина як можна довше взагалі не думала про гроші, щоб цей світ не існував для неї. Добре б, щоб дитина була не дуже прагматичною.
З іншого боку, ми розуміємо, що дитину потрібно вводити в доросле життя. І потрібно навчати її, у тому числі, і витрачати гроші. На якомусь етапі ми не можемо навчати її заробляти.
З третього боку, дитина знаходиться в колективі, наприклад, в шкільному. І якщо усі однокласники пішли в буфет, а дитина не може собі цього дозволити, оскільки в кишені немає 20 гривень, це може поставити її в особливе становище в колективі. Цього не хотілося б допускати.
Тому зі шкільного віку дитина може мати якісь кишенькові гроші. Вона повинна розуміти, скільки їй буде дано грошей, за яких ситуацій: на буфет, на поїздки вона цілком може гроші отримати.
Є ще одна ситуація: зараз більшість дітей настільки напхана іграшками, різними корисними речами, що складно, збираючись на день народження до дитини, отримати від батьків чітку відповідь, а щоб їй подарувати. Часто родичі дарують гроші.
І у дитини з’являються гроші, якими вона так чи інакше вільно розпоряджається. Я вважаю, що якщо дитина ще не підліток, їй не 14-15 років, то ці гроші повинні зберігатися у батьків. Вона не повинна над ними чахнути, накопичувати їх, перераховувати. Разом з батьками цілком можна вирішити, на що можна ці гроші витратити.
Дитина поступово повинна входити у світ грошових стосунків. У мене син навчається в четвертому класі і у них один з параграфів в підручнику по Навколишньому світу так і називався – «Бюджет сім’ї». Діти вивчали, з чого складається дохід, з чого складаються витрати.
І це не повинно бути абстрактно-теоретичним знанням. Ось є батькова зарплата, бабусина пенсія, є стипендія брата або сестри. А які є витрати? Є квартплата, ще щось. І дитині можна пояснювати якісь речі: «Дивися, у нас стільки-то грошей йде на квартплату. Ось стільки-то мама та тато витрачають на магазин. Ось стільки у нас залишається».
Якщо дитина говорить: «А я хочу купити те-то, чому у нас немає якоїсь дорогої речі?» Батьки можуть запропонувати: «Давай спробуємо, якось нам викроїти ці гроші. Давай ми деякий час не будемо їсти цю смачну їжу, а будемо їсти простішу». Якщо дитина згодна, у неї є прекрасний шанс зрозуміти ціну грошам. Якщо ти хочеш щось купити, ти повинен від чогось відмовитися.
Дитина ні в якому разі не повинна даремно витрачати гроші. А входити у світ грошей вона зобов’язана. Але бажано це робити м’яко.
Коли можна давати заробляти
Мені здається, давати заробляти дитині можна. І це можна робити в досить ранньому віці. Буває, що дитина категорично не хоче навчатися і її можна якось стимулювати. В принципі, можна стимулювати грошима. Не якимись там серйозними грошима, звичайно.
Як говорить дитяча психологія, відкладені гроші в цій ситуації не працюють. Марно говорити: «Якщо ти добре навчатимешся і закінчиш рік без трійок, то ми тобі подаруємо новий комп’ютер. Чи, наприклад, ролики. Чи велосипед».
Дитина це не відчує, не зможе зрозуміти. А ось сказати: якщо ти зараз зробиш уроки, ти зможеш пограти в щось, піти на прогулянку. У тому числі, в систему заохочень можна включати гроші. Наприклад: «Завтра ти отримаєш додаткові двадцять гривень на буфет». Якщо це є стимулом, безумовно, можна його використовувати.
Ми розуміємо, що вкрай бажано, щоб дитина навчалася не заради оцінки, а заради знань. Але деякі діти не готові навчатися заради знань, їм потрібні якісь стимулюючі речі. Як менше зло, проти того, щоб вона взагалі не навчалася.
Підліткові цілком можна давати можливість заробляти, я вважаю, нічого страшного в цьому немає. З 12-13 років дитина може брати участь в якихось сезонних роботах. Я пам’ятаю, ми їздили в школі ще за радянських часів на виноградники, в колгоспі підробляли. Це нормально, якщо у дитини є можливість залучитися до якоїсь трудової діяльності і отримати за це гроші.
Наші сусіди по дачі, у яких двоє дітей, хлопчик і дівчинка 13 і 14 років, домовилися з ними, що вони поставлять паркан. Тато вкопав стовпи, а вони «пришивали» вертикальні дошки. За певну грошову винагороду.
Замість того, щоб гуляти, засмагати на річці, вони працювали на своїй власній ділянці. Інакше він їх змусити не міг, але вважав, що дуже корисно та важливо, щоб вони попрацювали, та ще і грошей заробили. Здається, цілком допустима ситуація.
Дитина не зобов’язана ставити огорожу. Чотирнадцятирічний підліток цілком це розуміє. Звичайно, краще без грошей. Якщо можна за інтерес, за спілкування з батьком… Прекрасно, коли у дитини є жадання знань, прекрасно, коли у дитини в руках «горить» молоток. Але так не завжди буває. Іноді альтернатива така: або я дам дитині можливість щось заробити або вона буде незрозуміло де гуляти і не відомо, чим займатися.
Крім того, влаштувати стосунки чистого комунізму в сім’ї вдається дуже небагатьом сім’ям, коли від кожного – за здібностями, кожному – по потребах. Так формулювався принцип комуністичного буття, в житті ніколи не реалізований.
Ми в сім’ях намагаємося реалізовувати такий же принцип, щоб вони за здібностями щось робили, а б їм по потребах щось забезпечували. Але це не завжди можливо. Я дійсно не можу до кожного нового сезону кожній своїй дитині купити новий велосипед. Та це і не завжди потрібно.
Хоче дитина чогось додаткового? Нехай заробить! Додатковий виховний стимул, коли дитина розуміє, що щось можна заробити. А не просто воно з неба валиться. Особливо це стосується підлітків. Для них це важливо розуміти, що щось можна заробити. Нехай навіть у власних батьків.
Розподіл фінансів
Діти – усі дуже різні. Є – жаднюги, куркулі від природи, а є абсолютні безсрібники. Дуже різна може бути виховна політика: того, хто «безсрібник», можна навчати рахувати гроші, «куркуля» важливо навчати ділитися. У цій різниці закладені різні можливості, різні таланти. Кожен з них може бути обернений як на благо, так і на зло.
Згадаємо роман Достоєвського «Підліток», де головний герой поставив перед собою мету, відмовляючись від обідів, стати мільйонером, накопичивши за певний час якусь суму грошей. Погано це або добре? (Я вже не про Достоєвського, а про сам факт). З одного боку – добре: дитина, підліток, молода людина готова поставити перед собою певну мету, до неї йти. Це чудово.
З іншого боку – якась особлива скупуватість, готовність рахувати кожну копійку: наскільки це вважається по-справжньому християнською рисою вдачі?
Це завжди вимагає ситуативної оцінки. Що для однієї дитини добре та корисно, для іншої може виявитися шкідливим.
Гроші самі по собі не зло. Навчитися розпоряджатися грошима дитина зобов’язана, і батьки зобов’язані її навчати, привчати до цього світу, в якому гроші є кров’ю економіки. Якщо дитина не розумітиме, що це таке, вона не зможе нормально вписатися в навколишню дійсність.
До того, з чим ти стикатимешся в реальному дорослому житті, ти повинен звикати з дитинства. Ми живемо в реальності, де гроші важливі. І навчити правильно до них ставитися – дуже важливо. Це можливо зробити тільки на практиці.
Записала Оксана Головко
Відео і стаття – “Православие и мир”
Переклад українською – газета “Волинь Православна”
