Рай, Царство Небесне, Новий Єрусалим… Мета життя кожного православного християнина і в той же час найбільш малознайоме, незрозуміле і невимовне місце, стан душі…
Господь наш Іісус Христос згадує 55 разів Царство Небесне і 32 рази – Царство Боже. Про нього – 12 євангельських притч. Та все ж ми вкрай мало знаємо про нього, про це Царство. Знаємо, що там буде добре, що тих хто потрапили туди чекає вічне блаженство. Проте характер цього блаженства, його ступені нам невідомі.
Господь приховав від нас, в чому конкретно полягатиме блаженство вічного життя, яке у всій силі ми відчуємо (дай Бог!) після смерті. Проте Іісус Христос дав нам чудову підказку: «Царство Боже всередині вас є» (Лк. 17: 21). Це означає, що відчути наперед майбутнє посмертне блаженство ми можемо ще тут, на землі, за умови, якщо матимемо в серці Царство Боже. Ось про це блаженство, цілком доступне для кожної людини, і хочеться поміркувати.
Блаженство і щастя – чи одне це і те ж?
Слово «блаженство» кожен розуміє по-своєму. На розум приходять «ейфорія», «насолода», «кайф». Міра блаженства у всіх своя, проте, щоб якось узагальнити розрізнені поняття, підведемо їх до знаменника «щастя». Щастя – найзрозуміліше для нас, найбільш відчутне.
Так, у всіх воно різне. Для прикладу я приведу певну усереднену «лінійку»: щастя побачення з коханною людиною після довгої розлуки, зустріч батьків сина після армії, весілля, новосілля, спортивна перемога, «перший раз в перший клас». Ось воно, просте людське щастя.
Так, за щастя можна порахувати і виїзд з друзями на природу, веселе хмільне гуляння. А для когось щастя – переночувати взимку в теплому будинку, на ліжку, а не в підвалі, знайти на звалищі цілком пристойний одяг, і просто – ситно поїсти сьогодні.
Міра щастя, повторюся, у кожного своя. Об’єднує всі «види щастя» одне – одномоментність. Щастя – це, я б сказав, пік, вершина радості. Це щось плотське, те, що ми можемо відчувати органами чуття або переживати душею. Але все одно – щастя, як будь-який спалах, хвиля, сходить нанівець, згасає. І життя звично входить «в береги».
Чи означає це, що і блаженство (як синонім щастя) таке коротке? Але ж Господь нам обіцяє вічне блаженство, тобто безперервне, не згасаюче ні на хвилину! Як це? Напевно, все-таки щастя та блаженство – не одне і те ж. А що ж? На що рівнятися? Є інше поняття, яке, думаю, знаходиться ближче до блаженства, – «радість».
«Радощі життя» – істинні та уявні
Радість надихає людину, наповнює її позитивом. Радощів в житті набагато більше, ніж «чистого» щастя, тому що радість може бути «розтягнута» в часі. Наприклад, радість від цікавої роботи або навчання, радість спілкування з близькими по духу людьми, радість від можливості самореалізації.
Песимісти, правда, намагаються нас переконати, що в нашому житті радощів мало і більше сумних моментів. Але тут, знову ж таки, все залежить від людини, до чого вона більше прагне – до радості або до печалі? Зрозуміло, що радість – явище внутрішнього порядку, вона залежить від настрою, від ставлення: до світу, до людей, до себе.
Хоча джерела радості найчастіше знаходяться поза нами, уміти радіти – великий дар. Ми ще поговоримо про нього. А поки хочеться поміркувати про «уявну радість», «уявне щастя», які нам щосили просуває індустрія. Я впевнений, сучасний високотехнологічний світ нав’язує людині «пілюлі щастя», пропонуючи як «джерела радощі» розваги.
Люди так влаштовані: ми тягнемося до всього нового. Людина відчуває постійну потребу в нових враженнях, нових емоціях. І для мільйонів людей джерелом цих емоцій і пов’язаного з ним «кайфу» є розваги.
Фактично індустрія розваг, а з нею – махина засобів масової інформації, новинки споживчих товарів і інше – пропонують людині «щастя в целулоїдній упаковці». Господарі індустрії давно зметикували, що на прагненні людини до нових емоцій та радості, пов’язаної з ними, можна робити величезні гроші.
Ось звідки на кіноекранах кожного тижня з’являються блокбастери зі все більш запаморочливими спецефектами.
Ось звідки змагання телеканалів у все більш немислимих проектах: захопити телеглядача, якому вже приївся стандартний телеефір і який очікує від телеекрану нових, невідомих йому розваг.
Ось звідки стільки онлайн – та звичайних комп’ютерних ігор.
Ось звідки стільки розрекламованих товарів-новинок, які мільйони людей прагнуть скоріше придбати, щоб отримати черговий «укол щастя». Так, ці «ліки» діють недовго, емоції швидко стихають, «нове» стає «старим» і… рух по колу продовжується.
Невже райське блаженство буде схоже на описаний процес поглинання нових вражень, емоцій, «радощів»? Звичайно, ні! Завдання тіньових господарів сучасного світу – якраз відвернути якомога більше людей від думок про Той світ, про рай, Царство Небесне.
Нам пропонують грубі сурогати радощі та щастя, мішень яких – тіло, тілесні відчуття. Безсмертна душа і дух людини не цікавлять заповзятливих ділків. Все націлено на одну ідею: людина, ти живеш тут і зараз, на цьому матеріальному світі, іншого світу немає і не буде, так що бери від життя усе! Блаженствуй, поки живий! «А коли я помру?» Давайте не говоритимемо про погане. Ні, блаженство Тамтешнього світу матиме зовсім інший характер. Спробуємо уявити, який.
Завжди радійте!
Ми віруємо в Бога і Богу серцем, душею. Але якщо міркувати навіть логічно, то виходить, що ми, живі люди, не зможемо увійти до радості вічного Царства Божого, якщо не навчимося радіти тут, на землі.
Як було сказано вище, радість може бути різною. Та радість, яка нам життєво необхідна для спасіння, має бути пов’язана з Богом, з Небом, з раєм. Ось тут-то ми і підходимо до заданої теми: чи можливо уявити майбутнє вічне блаженство? Повною мірою, у всій своїй силі – ні, не можемо, оскільки нам це не дозволяє тіло. Але відчути наперед її – спробуємо.
Чому ж потрібно радіти? Апостол Павел сказав дивовижні слова, які вважаються за пряму вказівку до правильного християнського життя: «Завжди радійте. Невпинно моліться. За все дякуйте: бо така про вас воля Божа в Христі Іісусові» (1 Фес. 5: 16-18).
Про яку радість говорить Апостол? Я розумію так: радощі за кожне творіння Боже. Як прекрасний створений Богом світ, наша Земля, Місяць, Сонце, зірки, Всесвіт! Озирнися, людина, навколо, придивися до того, що тебе оточує: дерев, бджілок, ластівок, кішок, щенят, метеликів, листочків, запашних квітів. А як химерні та казково гарні хмари, що неквапливо пливуть над головою! Як тут не зрадіти красі земного світу!
Звідки ж узятися радості в серці людини, якщо формально «мене це дерево не стосується», «хмари взагалі недосяжні», «мені справ немає до цієї синиці або бджоли»? Дійсно, так думає багато хто, тому не уміють радіти буденним, як їм здається, речам.
А якщо подивитися по-іншому? І дерево, і хмара, і синиця, і бджола – це творіння Божі. У них, як в дзеркалі, віддзеркалюється невидимий премудрий Творець. І якщо навчитися щиро радіти цим творінням, то в душі народжуватиметься славослів’я Господу за цю земну красу. І Господь тут же відгукнеться, наповнивши душу неземною радістю – радістю в Ньому. У відповідь забажається подякувати Йому – за дар життя, за здоров’я, за можливість споглядати створену Ним красу, радіти їй.
У повсякденній метушні ми розучилися от так, щиро радіти. Вранці прокинувся: «Слава Богу, живий, можу побачити це сонце, можу встати на свої ноги, можу піти, куди забажаю». Здавалося б, дрібниця. Але ж полотно нашого життя виткане з цих дрібниць.
Ми ганяємося за якимсь немислимими, екстремальними задоволеннями, шукаємо нових гострих відчуттів, які чомусь називаємо «щастям», а просте, буденне щастя – воно поряд. Потрібно тільки забажати побачити його, знайти його, відчути його.
Поцілував дружину перед відходом на роботу, погладив чубату шевелюру сина – скажи серцем: «Слава Тобі, Господи, за цю тиху сімейну радість». Побачив жебрака на вулиці, поклав йому в протягнуту руку 5-10 гривень, або пиріжок, або печиво: «Слава Тобі, Господи, за радість служіння ближнім».
Вдалося сьогодні комусь надати милість, допомогти, підтримати: «Дякую Тобі, Господи, за братів Твоїх менших, якими Ти відвідав мене сьогодні». Здоровий? «Слава Тобі, Боже, за дар здоров’я, за дар вільного дихання, за дар нормального травлення». Зустрів обдаровану добром та світлом людину? «Слава Тобі, Іісусе Христе, за зустріч зі світлом Твоїм…»
Велика біда наша в тому, що в стрімкій гонитві за земними задоволеннями ми не помічаємо цих речей. Заглиблені в себе, в свій «чарівний внутрішній світ», ми не бачимо красу хмар, не чуємо аромату троянди, що розпустилася, не відчуваємо теплого дихання літнього вітерця, не розуміємо, а навіщо ми взагалі тут, на землі. Адже розуміння сенсу життя, свого вищого призначення – велике щастя, що відкриває людині двері в невидимий величезний світ, в якому наш, земний світ – порошинка.
Вічне блаженство
Якщо ми навчимося бачити віддзеркалення Творця на створеному Ним світі, якщо ми всією душею полюбимо ці віддзеркалення, і через них – Бога, нам забажається побачити Самого Творця – і в цьому полягатиме вічне блаженство в світі, де ми бачитимемо Його «лицем до лиця» (1 Кор. 13: 12).
Якщо ми навчимося жертовно любити ближніх, віддавати всього себе заради блага ближніх, то увійдемо до вічного блаженства спілкування з Тим, Хто через любов до нас пожертвував Собою, віддав всього Себе заради нашого блага.
Якщо ми навчимося радіти в Господі, звертати до Нього свій вдячний уявний погляд кожний раз при зіткненні з добром, любов’ю, досконалістю, якими сповнений наш світ, то увійдемо до вічної радості добра, любові, досконалості на Тому світі, бо саме нею «дихає» Той світ, маючи джерелом любові та добра Самого Бога.
Якщо ми присвятили життя пошуку правди та істини, жадали цієї правди та істини, якщо навчилися знаходити цю правду та істину єдино в Бозі – то в житті майбутнього віку увійдемо до повного володіння цією правдою та істиною, що принесе, само собою, блаженство, за словами Спасителя: «Блаженні голодні і жадаючі правди, бо вони наситяться» (Мф. 5: 6).
Якщо ми шукали світло на цьому зануреному в морок гріха світі та раділи, знаходячи світло в серцях добрих людей, що присвятили життя іншим заради Христа, світло в своїх добрих справах – то в Царстві Небесному увійдемо до вічного світла життя.
Якщо ми знаходили втіху та радість в молитві до Господа, Божої Матері, святих, ангелів, то в Найвищому світі ця радість залишиться з нами, посилена в незліченне число разів, бо ми споглядатимемо тих, до кого ми на землі виливали свою душу. І сама молитва надаватиме велику насолоду.
Логічний підсумок праведного життя
Таким чином, як мені здається, райське блаженство не стане для віруючої душі, що любить Бога, якимсь абсолютно несподіваним щастям. Швидше за все, це блаженство буде посиленим в мільйони разів станом душі людини, станом, якого вона досягла добродійним та благочестивим життям на землі. Не дарма ж всі святі в один голос говорять, що земне життя – це підготовка до вічного небесного життя.
Так, потрібне покаяння, бо ми щогодини впадаємо в гріхи, потрібне очищення, бо ніщо нечисте не увійде до Царства Небесного (Одкр. 21: 27). Потрібна боротьба зі своєю «тлінною» людиною заради людини нової, оновленої благодаттю Христовою. І вкрай потрібна нам радість в Господі – передвісниця вічної радості, вічного блаженства життя з Тим, до Кого були спрямовані всі сподівання та надії, Кому було присвячене земне життя, Ким живилися душа та тіло.
Важко придбати цю щиру радість, бо багато зла в світі, та й ворог роду людського сильно заважає. Але якщо її здобувати, якщо припасти усім єством своїм до Творця, усюди шукати Його волю та виконувати її, – то райське блаженство почне розливатися в серці ще за земного життя.
А як покличе нас до себе Господь наш Іісус Христос, як залишемо ми цей тимчасовий світ та цю тлінну тілесну оболонку, то ввійдемо в блаженство володіння скарбом, який ми збирали на землі, – день за днем, милістю за милістю, молитвою за молитвою. Дай, Господи, нам вічне блаженство Твоє, Джерело якого – Ти, Господи!
Артемій Слезкін
Газета – “Волинь Православна”
