Дитяча агресія – одна з найчастіших проблем, з якою стурбовані батьки звертаються до психолога або приходять за порадою на інтернет-форуми. «Допоможіть! Моє малятко кусається, б’ється, плюється!», «Син в садочку лається поганими словами та ламає іграшки!»
У чому секрети управління дитячою агресивністю?
Агресія – це простий спосіб досягнути бажаного або показати свою незадоволеність, можливість «випустити пар» або привернути до себе увагу, невміння впоратися з собою або бажання підпорядкувати оточуючих своїй волі.
Виявляється агресія теж різноманітна. Вербальна агресія (обізвати, принизити, злісно пожартувати) б’є по інших так само сильно, як і фізична (укуси, удари, стусани). Пасивно-агресивна поведінка підлітка (порушення батьківських заборон, ігнорування прохань та вказівок) виводить дорослих з себе надійніше, ніж інструментальна агресія (наприклад, свідоме псування речей).
І одна з найважчих для батьків форм – коли агресія дитини направлена на саму себе: «Краще б я ніколи не народжувався!», «Я найтупіша, усі мене ненавидять!»
Навіть якщо вам здається, що вже у вашої-то дитині немає ні краплі агресивності, – запевняю вас, це не так. Але не можна і вважати, що при народженні всім видається її порівну. Сплав темпераменту та особливостей нервової системи індивідуальний у кожного малюка. Саме тому нерідко буває, що в одній сім’ї при однаковому підході до виховання діти можуть разюче відрізнятися за характером.
А ось навчити дитину впоратися зі своїм гнівом, управляти проявами агресії – тут ключову роль відіграє сім’я та оточення. Але про це ми поговоримо докладніше трішки пізніше.
Отже, давайте розглянемо, як проявляється агресія у дітей різного віку і що ми, батьки, можемо вчинити, щоб її прояви не нанесли непоправної шкоди оточуючим і, звичайно, самій дитині.
Від народження до року
Пише мама напіводнорічної дівчинки: «Під час годування дочка, тьопає мене ручками по обличчю. А вчора я тримала її на руках, а вона вкусила мене за ніс! Мені боляче! Це що, у мене забіяка росте?» І на молоду маму сиплються поради: «Тьопніть її у відповідь», «Стукніть пальцем по губах», «Вилайте її».
Малюк пізнає світ доступними йому способами – руками і «на зуб». Усвідомити, що таке «мамі боляче», він ще не може, та й зовсім не прагне заподіяти вам біль. Чи можна його за це карати? Звичайно, ні!
Що робити батькам? Не кричати і не тьопати малюка. Тримати під руками прохолодний прорізувач, іграшки з м’якої гуми або скибочку яблука в сіточці-ніблері – те, що можна гризти та кусати. А головне не злитися.
Від року до трьох років
Дитина зростає, починає ходити, розширює доступну територію. Розширюються і способи спілкування зі світом. І нерідко виявляється, що цей світ не поспішає виконати всі бажання малюка. Батьки вже не так швидко і охоче дають пограти у всілякі чудові дрібниці на зразок батькового мобільного телефону або маминого намиста. Інші діти (так! виявляється, в світі є і інші діти!) не бажають ділитися формочками та машинками.
Інтересів та бажань стає все більше, але мова ще недостатньо розвинена, щоб виразно попрохати або точно пояснити, що саме бажає. Все це дуже турбує та злить дитину, а впоратися з гнівом вона ще не уміє. І ангелятко перетворюється на чудовисько. Деякі діти кусають однолітків, забирають у них іграшки, штовхають, б’ють. Можуть замахнутися або вдарити маму, бабусю.
Що робити батькам? Навчайте малюка способам взаємодії з іншими дітьми. Як помінятися іграшками, як попрохати дати погратися – словами або зрозумілими жестами. Що робити, якщо відмовляють (на цей випадок у вас має бути з собою інша іграшка, краще всього нова, щоб перемкнути увагу на неї). Якщо ж ви не встежили, і в пісочниці трапилася колотнеча, варто зберігати спокій, але не відвертатися – мовляв, якось все владнається саме по собі.
Саме зараз дитина отримує перші, найважливіші уроки управління гнівом та правил поведінки в соціумі. Іграшка повертається власникові, приносяться вибачення малюкові (навіть якщо вам здається, що він ще нічого не розуміє) і його мамі. На сьогодні загальна гра закінчена. Спокійно (і коротко, зрозумілими дитині словами) поясніть, чому ви пішли додому.
І вже вдома, коли дитина заспокоїться, відпочине, поїсть та поп’є, ще раз поверніться до події. Нагадайте, як потрібно прохати або пропонувати помінятися. Не очікуйте швидкого результату, але рано чи пізно навик сформується, якщо ви будете послідовні та впевнені в своїй правоті.
Будь-які спроби вдарити кого-небудь повинні присікатися швидко та рішуче. Утримайте руку дитини, твердо скажіть, дивлячись в очі: «Битися не можна». Влаштовувати виставу «Ох, мамі боляче, мама плаче» не варто – цим ви спровокуєте повторення ситуації.
Якщо у дитини є проблеми з неврологією, вона не зовсім здорова або хоче спати, уникайте великих дитячих компаній. Велика кількість нових людей або надлишок яскравих відчуттів можуть штовхнути малюка на нехарактерні для нього прояви агресії, і впоратися з собою він не зможе.
Від трьох до шести років
Мабуть, саме в цьому віці закладаються базові способи взаємодії дитини зі світом. Тому так важливо батькам бути особливо акуратними та послідовними, впливаючи на формування поведінки дитини.
Як правило, в три-чотири роки діти починають відвідувати садочок або починають ходити до груп розвитку, до гуртків та секцій. І якщо раніше на кожного малюка доводився як мінімум один зацікавлений дорослий, зараз стосунки вперше виходять з-під тотального контролю. В результаті нерідко виникають неприпустимі прояви агресії (б’ється, кусається, псує речі), що вимагають негайного втручання з боку дорослих.
Що робити батькам? У разі прояву дитиною агресії стосовно інших дітей потрібно припинити гру, закінчити прогулянку, піти зі свята, залишити дитячий майданчик – швидко та рішуче. Якщо дитина перезбуджена, кричить, плаче, не поспішайте з нотацією, допоможіть заспокоїтися, дайте попити – і ось тоді вже розберіть ситуацію. Правило просте: задоволення припиняється негайно, починається буденність.
Формуйте у дитини вміння стати на місце іншого. Простіше кажучи, плакати не тільки коли вдарився сам, а й коли вдарився хтось іще. Дитина, що уміє співчувати, ніколи не заподіє біль навмисне.
Приділіть увагу розвитку мові, розширенню словникового запасу малюка. Покажіть різницю між «образився» і «злюся», «сумно» і «тривожно», навчайте чути себе та розуміти, коли «я втомився», «я голодний», «набридло, хочу додому», допоможіть виражати відчуття словами. І, звичайно, прислухайтеся до цих слів, реагуйте на них, виконуйте прохання, хваліть, коли синові або дочці вдається зловити мить «зараз вибухну» і попередити про це.
Дайте дитині легальні способи виразу негативних емоцій. Битися не можна, кусатися не можна – а що можна? Можна – штовхати м’ячика, камінець, каштан, шматувати непотрібні газети (і ніколи – книги), м’яти та скомкувати папір, кидати паперові кульки в стіну, бити подушку, лаятися (так-так, навчить дитину «дозволеним лайкам» – нехай це будуть назви кактусів, або міст в Мексиці, або тільки ваші з нею придумані слова).
Якщо у вас вийшло задавити прояви агресії – будьте впевнені, вона неодмінно «вилізе» у іншому місці і в інший час. Тому ваше завдання – навчити, як можна проявляти свій гнів та свою незадоволеність.
Навчіть дитину щиро вибачатися. Не бурчати чергове «я більше не буду», а не соромитися визнати, що не мала рацію. Краще всього навчити цьому своїм власним прикладом.
Від семи до дванадцяти
Школа стає для дитини справжнім стресом, навіть якщо вона відмінно уміє читати, писати та рахувати. Сидіти чотири-п’ять уроків по 40-45 хвилин підряд жахливо втомливо. Та ще і до колишніх претензій до світу додається обов’язок чинити не те, що бажається, а те, що говорить вчителька, – до того ж неухильно, в точності виконуючи завдання.
Тут хотілося б обов’язково зупинитися та звернути вашу увагу на прояв агресії, який розцвітає пишно саме в цьому віці, – на агресію, направлену проти себе.
Восьмирічна Варя за кожне нове завдання по математиці приймається із сльозами: «Я нерозумна, я нічого не розумію, я гірша за всіх!» Великої праці мамі необхідно прикласи щоб її заспокоїти, змусити вчитатися – і раптом виявляється, що Варя відмінно знає, як вирішується завдання, та й приклади сьогодні не важкі. Так повторюється день за днем, але якщо мами дома немає, то плакати дівчинка буде, а вирішувати – ні.
Семирічний Костя б’є себе по щоках і кричить: «Я поганий, мене вбити мало!» Знову побився в школі, порушив обіцянку, дану татові, засмутив маму.
Що це? Щире розкаяння або бажання зняти з себе відповідальність: «Я ж сказав, що нічого не можу, так що якщо буде погана оцінка – я вас попереджав», «Я ж поганий, що ж з мене можна запитати?».
Що робити батькам? Навіть якщо вам здається, що дитина вже велика, повірте – управляти своїми емоціями та вчинками їй не набагато легше, ніж п’ятирічному малюкові. А школа віднімає багато ресурсів – сил, терпіння, впевненості в собі. Тому не дивуйтеся і не лякайтеся, якщо в першому класі вам здасться, що дитина забула всі «дозволені» способи виразу агресії, яким ви її навчали. Просто допоможіть відновити їх.
Гуляйте разом, спілкуйтеся, розмовляйте, обнімайтеся, грайтеся (і програвайте конфліктні ситуації, що виникають в школі). Не перенавантажуйте школяра, залиште йому можливість погуляти і побігати, зняти напругу.
Вибираючи позашкільні заняття, зупиніться на тих, які дадуть ще один легальний спосіб «випустити пар» і допоможуть контролювати себе краще. Особливо підходять для цього командні ігри – футбол, баскетбол, волейбол (де за непомірний прояв агресії покарають не тільки тебе, але і всю команду) – і види спорту, де потрібно зберігати холоднокровність, – фехтування, стрілянина з лука, кінний спорт.
Навіть якщо вам здається, що хвалити дитину нема за що, все одно намагайтеся її за що-небудь похвалити та їй подякувати, знайдіть, чим погордитися, щиро і шанобливо. Обіймайте, гладьте, цілуйте, показуйте, яка вона дорога вам, улюблена та необхідна.
Ці «жахливі» підлітки
Підліткова агресія – тема непроста. Гормональний сплеск, бажання підняти свій рейтинг в очах однолітків, стосунки з батьками, хистке положення: то тобі говорять, що ти вже дорослий, і тут же – що ще маленький. Та ще додається тиснуча необхідність робити вибір «ким бути», та ще дорослі стверджують, що якщо зараз не вирішиш, буде пізно.
Важко бути підлітком! Але і батьками підлітка бути теж нелегко, адже саме проти дорослих направлений бунт зростаючої дитини. Один з його найхарактерніших проявів – пасивно-агресивна поведінка. Ваше чадо ніби навмисне перестає чути звернені до нього слова, не виконує навіть найпростіших доручень, навмисне затягує час, коли ви просите його поквапитися, спізнюється на призначений час, на всі розпитування відповідає: «Нормально!» Здається, що йому знову три роки, і він на будь-яку вашу пропозицію готовий сказати «ні».
Що робити батькам? Спокій, тільки спокій! Перш за все, намагайтеся вислухати та зрозуміти, що турбує дитину. Позбавтеся від звички ставити риторичні питання: «Чому ти не помив посуд? Чому не прибрав ліжко?» Просто нагадайте, що потрібно зробити. Прагніть не вступати в безглузді суперечки з підлітком і не загрожувати тим, що самі виконати не готові.
Якщо з самого раннього віку ви навчили його контролювати прояви агресії, ці навики не пішли в пісок, не забулися, але зараз підліткові важко про них пригадати, особливо в запалі лайки. Найголовніше – залишитися другом своїй дитині, навіть якщо вона раптово здається вам чужою та незрозумілою.
Підводячи підсумки, хотілося б окремо сказати ось про що. Ми можемо навчити дитину абсолютно правильним речам, в які віримо. Але якщо ми говоримо одне, а в сім’ї діти бачать інше – можна не сумніватися, вони скопіюють не те, що чують, а те, що бачать. Якщо мама дає тобі стусана, коли їй щось не подобається, – значить, битися можна? Якщо тато кричить на маму – значить, лаятися можна? Як відповість собі дитина на ці питання?
Давайте будемо намагатися зробити так, щоб всі способи управління агресією, про які ми сьогодні говорили, дитина переймала у нас «з рук на руки».
Євгенія Пайсон
Журнал для батьків – ВИНОГРАД
Переклад українською – газета “Волинь Православна”, 2015, №4
