Гроші — це тільки гроші чи щось більше? Де їх брати і що з ним робити, щоб життя пройшло не даремно?
Роздумує протоієрей Андрій Ткачев.
Гроші — це просто гроші, коли вдовиця, при всебачачому оці непоміченого нею Христа, кидає в корванку дві лепти. В них — весь її денний прожиток.
Гроші це вже зовсім не гроші, а образ двох Заповітів — Нового та Старого — коли милосердний самарянин дає дві (!) монети господареві готелю і просить за ці кошти доглянути за побитим чоловіком. Милосердний самарянин, в якому ми з часів Орігена навчені бачити Христа, обіцяє повернутися і винагородити власника готелю, якщо той витратить понад дві монети.
Гроші залишаються грошима, але перетворюються на привід для дива. Це коли Петро закидає вудку в море та ловить рибу, в роті якої знаходить дидрахму. Цих грошей вистачає рівно на податок за себе і за Господа для храмових сбірників.
Але рівна достатність, витягнута з рота навмання спійманої риби, народжує здивування при спогляданні «звичайного дива».
Гроші — зовсім не гроші, коли Христос говорить спокусникам: «Дайте Мені златницю». А потім запитує: «Чий це образ і написання?» Виявляється, що як монета приймає образ правлячого царя, так і душа приймає образ Божий, тому потрібно віддавати Боже — Богові, а кесареве — кесареві. Душу — Богу, бо вона — по образу. А гроші у вигляді податку — царю, бо його профіль на монетах.
Гроші — зовсім не гроші, коли Цар з притчі роздає рабам грошові суми, відповідно до сил кожного, і потім, прийшовши, шукає, як отримати прибуток.
Це вже образ дарів і здібностей, отриманих від Царя царствуючих. Здібностей, які потрібно пустити в «духовний обіг» і послужити ними Богові заради духовного «прибутку».
Не про гроші йде мова і в притчі про мудрих і немудрих дів, коли одні говорять іншим про масло для лампад: «Підіть і купите собі». Мова йде про щось інше, що веде до збереження і примноження віри та її плодів.
Таким чином, на сторінках Писання іноді гроші — це «просто гроші», іноді це «не просто гроші» і «не зовсім гроші», а іноді це «зовсім навіть і не гроші».
Історична ситуація, в якій виникло Євангельське диво, це не світ бартеру і натурального обміну, а високорозвинутий світ товарно-грошових стосунків. Цей світ вимагає правильного ставлення до грошових знаків. У крайньому разі, навики рахування так само необхідні, як і навики читання.
Ми часто соромимося говорити про гроші, як про щось свідомо погане і низьке. І це не заважає багатьом з нас бути таємними сріблолюбцями. Ставлення до грошей неправильне і тоді, коли тільки про гроші говорять і думають, тільки до них прагнуть, так і тоді, коли про них промовчують.
Правильна поведінка криється посередині, на маршруті, що іменується «царський шлях». Не смітити і не збирати бездумно, а заробляти і розумно витрачати — ось мета.
Гроші потрібні при купівлі — продажу. Це елементарна думка. Даєш гроші — отримуєш щось взамін рівне за вартістю. Нечесна людина прагне задешево купити щось дорогоцінне, або продати дорого щось маловажне.
Варто тепер пригадати, що одна з сторін наших стосунків з Богом є якась подібність купівлі — продажу. Сам Христос називається Іскупителем, словом, однокорінним зі словом «купувати». «Ви куплені дорогою ціною!», — говорить Павел.
Людина віруюча постійно має бути зайнята якимсь обміном: вона обмінює земне і тимчасове на небесне і вічне. У цьому, до речі, сенс добровільних позбавлень і обмежень.
Час, сили, сон, їжу можна приносити в жертву і отримувати замість Самого Бога і Його благодать. У цьому сенсі в притчах Господь роздає таланти (златниці) і велить рабам ефективно торгувати і досягти прибутку.
«Торгуйте, аж поки вернуся», — говорить Господь про роздані таланти (Лук. 19:13). Це і є та духовна купівля — продаж, яку ми повинні вести. Можна думати, що слово Одкровення про неможливість «купувати і продавати» при антихристові, означає повна відсутність в людях бажання що-небудь робити для Бога і чим-небудь жертвувати.
Вже і зараз є велика кількість людей, які нічого для Бога не роблять, нічого земного не обмінюють на небесне, не «торгують» по-євангельськи.
Ці люди знаходяться в безперечному стані загибелі і без будь-яких додаткових печатей, оскільки чоло їх вже духовно «запечатане» поганим і безплідним способом мислення, а руки — таким же поганим і безплідним способом діяльності.
Гроші потрібно освятити жертвою. Гроші шелестять та хрустять по-різному. Над одним шелестінням банкнотів перебуває благословення Боже. Це гроші, вкладені в Христову любов. Над шелестом же інших купюр ніякий голуб не літає, а навпаки — навколо них в’ється змій. Це вкрадене, відібране, а головне — нечестиво або безглуздо витрачене.
Церква зобов’язана освячувати гроші, що потрапляють до її рук шляхом священного та мудрого використання. Істотно допомагати вдовицям, сиротам та калікам, підтримувати пустіючі приходи, фінансувати місіонерську та друкарську справу ми повинні самі. Цьому потрібно навчатися.
У кожного з нас, навіть самої небагатої людини, є в кишені «зім’ятий рубель», віддавши який, ми не відчуємо себе збіднілими. З цього і потрібно починати. Адже Нас — християн — все ще мільйони! Немов краплі, ці зім’яті папірці, здатні збиратися в струмочки, а далі — в річки. Важливо тільки, щоб ці річки в кінці куди потрібно впадали.
Витрати потрібно продумувати ретельно, і руки заздалегідь мити, щоб до них нічого не прилипало. Це — найтяжче завдання. Якщо ж ми його вирішимо, то з’явиться і якісна православна преса, що самоокуповується, і принизлива убогість відступить від багатьох, і вдовиці наші, як в давнину, будуть опікуватися Церквою.
Тільки і всього лише потрібно, що чистота намірів і знання не тільки таблиці множення, але і таблиці ділення. Ділитися потрібно — хто не зрозумів. А інакше будемо всіх лякати антихристом, потихеньку будуючи будинок в чотири поверхи, та переказувати на службі житіє Павла Фівейського будемо, без сорому роз’їжджаючи на дорогій машині.
«Бог в храмі святому Своєму». Але не тільки. Не можна обмежити Неосяжного, і Соломон при освяченні Єрусалимського храму говорив, що «Небо небес не вміщає Тебе, тим більше цей малий храм».
Богові потрібно дати місце усюди. Його потрібно пустити в школу і в лікарню. Йому потрібно відкрити двері сімейного життя свого. Бога, нарешті, потрібно пустити і в свій гаманець. Інакше ми не спасемося.
Інакше ми, довільно намагаючись обмежити дію Всемогутнього тільки територією храму, перетворимо свої кишені і гаманці на якесь диявольське «святе святих», і будемо подібні до фарисеїв, про яких Євангеліє говорить, що вони , — сріблолюбці.
Щоб не тільки зовнішня частина, але і внутрішня у них була, як у чаші, чиста, Христос Господь велів їм давати милостиню.
Переклад українською – газета “Волинь Православна”, 2013, №4
