Православне духовенство волинського Ковеля звинуватили у «перерахуванні колосальної суми на озброєння російської армії» та використанні символіки ворожої держави. Про це повідомило інтернет – видання “Волинські новини”
Оскільки сенсаційні заяви прозвучали під час сесії міської ради Ковеля з уст депутатів та міського голови О.Кіндера, старший благочинний Ковельської округи УПЦ протоієрей Володимир Ровінський та група священиків зустрілися з мером Ковеля та озвучили наступну заяву, адресовану депутатському корпусу та начальнику міського відділення СБУ:
«На засіданні сесії Ковельської міської ради від 24 квітня, депутат від ВО «Батьківщина» С.П. Степанюк озвучив заклик до працівників СБУ зайнятися питанням про «перерахування колосальної суми на озброєння російської армії» з боку «московської церкви».
У відповідь ковельський міський голова пообіцяв депутату: «я зустрінуся по Вашому питанню з начальником Ковельського відділення СБУ і в найкоротші терміни це буде десь надано, я думаю, через засоби масової інформації». Далі міським головою було заявлено наступне: «Обов’язково перевіримо дані факти, тому що до мене теж зверталися відносно церкви Російського патріархату в селі Волошки. Там були повішені біло-червоні стрічки на хресті… і це є емблема, прапор Росії… По даному питанню також буде проведена перевірка».
Шановні депутати, зі всією повагою до вас, народних обранців, вважаємо за необхідне прокоментувати ці звинувачення.
1. Заява про «перерахування колосальної суми на озброєння російської армії» прозвучала саме в той день, коли священики Української Православної Церкви звернулися до своїх парафіян – жителів міста і району, підтримати не тільки духовно, але й матеріально збройні сили Української незалежної держави. Саме у той момент, коли було прийнято рішення на кошти від пожертв закупити матраси, подушки та медикаменти для однієї з військових частин Рівненщини, де проходять мобілізаційні збори військовозобов’язані ковельчани. Саме тоді, коли навколо доброчинної справи об’єдналися представники різних конфесій.
Вказана заява розцінюється духовенством та вірними Української Православної Церкви, як намагання перешкодити наданню благодійної допомоги українській армії у важкий час, спроба посіяти серед ковельчан недовіру до патріотичних закликів духовенства. А тому заява є такою, що має бути особливо старанно розглянутою Службою Безпеки України, а результати розслідування мають бути правдиво висвітленні у засобах масової інформації.
2. Серед зареєстрованих, згідно закону України, релігійних об’єднань на території нашої держави немає «московської церкви» та «російського патріархату». Ще до проголошення України суверенною державою, восени 1990 року парафії Руської Православної Церкви на території України були об’єднанні в Українську Православну Церкву – УПЦ. Зареєстрований державою Статут про управління Української Православної Церкви в своєму першому пункті говорить, що вона є «самостійною та незалежною в своєму управлінні та устрої».
У 1992 році за певних обставин від УПЦ відділилася частина, котра з часом отримала юридичну назву УПЦ Київський Патріархат.
В зв’язку з цим, вживані державними службовцями та народними депутатами терміни «московська церква» та «російський патріархат» є неприпустимими, оскільки розпалюють міжнаціональну та міжконфесійну ворожнечу, порушують закон.
3. З давніх давен хрести на в’їздах в населенні пункти прикрашалися на Волині стрічечками: на Трійцю зеленими, у Великий Піст фіолетовими та чорними, а на Пасху – червоними та білими. Червоний колір є символом пролитої крові, символом жертви, а білий колір символізує воскресіння з мертвих.
Потрібно мати досить спотворену радянським минулим та нинішньою російською пропагандою уяву, щоби побачити в цих кольорах не символ Христового Воскресіння, і навіть не кольори прапора Волині, а російський триколор.
Звинувачення звичайних сільських жіночок-пенсіонерок, котрі сумлінно доглядають за придорожними хрестами, у сепаратизмі, є, щонайменше, образою почуттів віруючих з відповідними юридичними наслідками.
4. Шановні депутати, кому як не вам, знати, що православне духовенство Ковеля і району є плоть від плоті свого волинського народу. Чи є сьогодні реальні підстви звинувачувати у зраді народу тих, хто протягом століть був поруч з народом у радості і скорботі, у праці і дозвіллі? Згадайте 90-ті минулого століття – тоді, коли більшість з вас, здобувши освіту, назавжди покинули село і батьківську оселю – саме тоді, молоді священики з дипломом в руках їхали з міста у вимираючі села, аби там будувати храми та разом з вашими матерями молитися за Україну і її синів. Хіба вже тільки цей факт не є доказом справжнього патріотизму і вірності своєму народу з боку духовенства?
Ковельські священики Українскої Православної Церкви і надалі залишатимуться вірними своїй землі, своєму народу. Церковний амвон незмінно буде місцем проповіді євангельських цінностей, серед котрих жертовна любов до ближнього завжди буде на першому місці.
Усі безпідставні звинувачення на нашу адресу у сепаратизмі та їм подібні будемо розцінювати, як свідоме намагання розділити ковельську громаду, посіяти непримиренність та ворожнечу, спровокувати міжконфесійні протистояння у суспільстві. Змушені будемо привселюдно викривати такі факти та давати їм належну оцінку.
5. Священики та вірні Української Православної Церкви складають сьогодні найбільшу конфесію на Ковельщині. Усі разом і кожен зокрема, у своїй галузі, на своєму місці, ми працюємо на майбутнє нашого народу, на процвітання незалежної держави – чи не слід народним обранцям – справжнім патріотам України, скористатися цим потенціалом, чи допустимі сьогодні чвари і провокації «висмоктані з пальця»? Чи не слід шукати того, що нас єднає для спільного блага, а не навпаки? Будьмо ж мудрими та єдними, адже відповідь маємо дати і перед нащадками, і перед Богом!
З повагою,
старший благочинний Ковельської округи
Української Православної Церкви
протоієрей Володимир Ровінський»
