Люті, безкомпромісні, а іноді і нецензурні обговорення злободенних тем на Інтернет-форумах стали вже невід’ємною частиною нашого життя. Здавалося б, на православних Інтернет-ресурсах, на їх форумах все повинно бути інакше. Але на жаль — саме там ми часто стикаємося з агресією, різкістю, грубістю, прагненням принижувати інших або повчати всіх і вся з істинно фарисейською зарозумілістю. Яким має бути православний Інтернет? Чому може і повинна навчити дискусія на православному форумі? Про це ми бесідуємо з настоятелем храму святих апостолів Петра і Павла ігуменом Нектарієм (Морозовим).
— Давайте почнемо з обговорення самого поняття. Що таке православний Інтернет, чи відбувся він як явище і наскільки він потрібний віруючим?
— Вираз «православний Інтернет» містить в собі якийсь ступінь умовності. Він настільки православний, наскільки православні ми самі… З одного боку, можливість спілкування в Мережі є величезним благом: сидячи удома, ми можемо обмінюватися думками з людьми, з якими інакше ніколи б і не зустрілися. І цей обмін деколи буває і дуже корисним, і плідним. Ми ділимося своїм досвідом, збагачуємося чужим, перекликаємося, «аукаємся» — що особливо важливо, щоб не заблукати, не збитися з шляху в такому складному, такому заплутаному сучасному світі. Крім того, дуже часто ми можемо бачити, скільки різних запитань задають в Інтернеті люди, які бояться підійти до священика, прийти на Сповідь, заговорити з кимось в церкві. І перші кроки до храму вони роблять деколи саме на форумах. Особливо — молодь…
— Але є ж і інша, негативна сторона цього явища?
— Звичайно. Та неміч, якою володіє людина в реальному житті, в Інтернеті виявляється в якійсь абсолютно гіпертрофованій формі! Люди, здавалося б, православні, віруючі, завсідники православних форумів, часто дозволяють собі такі слова і вирази, такий тон, що, коли б зустрілися ці опоненти на вулиці, словесна перестрілка швидко переросла б в рукопашну сутичку. Присутні і злість, і роздратування, і приниження один одного. Але найгірше те, що подібного роду речі часто не вичищаються з форумів. І через короткий час такий стиль спілкування стає наче законним і звичним для учасників православних ресурсів. Внаслідок чого знижується рівень уявлення про те, що допустимо, а що неприпустимо при спілкуванні між віруючими, та і просто культурними і вихованими людьми. І сама тема обговорення відступає на задній план, а на перший виходять пристрасті.
— У чому причина цього? Чому люди в Мережі з такою готовністю починають один одного принижувати і ображати?
— Тому що, якби, як я вже говорив, це відбувалося на вулиці, кривдник міг би і відповісти за хамство. А Інтернет — це можливість ображати один одного безперешкодно, і цією можливістю з радістю користуються люди зі збитковою свідомістю, з купою того, що називається сьогодні «комплексами», люди, яким для підвищення самооцінки просто необхідно когось принизити. Погано, що такі речі відбуваються на православних форумах, де якраз і потрібно позбавляти себе права ображати ближнього. Адже, як говорить старець Паїсій Святогорець, чим духовніша людина, тим менше у неї прав. У православного просто немає права кривдити іншу людину, тим більше, свою по вірі. Проте це відбувається.
Напевно, не можна говорити, що це якесь ізольоване від нашого церковного життя зло. Це просто показник того, які ми християни, які ми православні. І мені здається, що пора було б подумати про введення якоїсь внутрішньої цензури в православному Інтернеті. Пора б зібратися найбільшим фахівцям у цій сфері, обговорити і вирішити раз і назавжди, що можна в православному Інтернеті, а що не можна. Скласти якийсь кодекс поведінки на православних Інтернет-ресурсах. І далі можна було б піти простішим шляхом. Ті, хто підписав кодекс, вже входили б у власне православне співтовариство, а інші — ні. Хоча найбільш досконалим механізмом тут, поза всяким сумнівом, має бути християнська совість.
Бесідував Олександр Яхонтов
Газета “Православная вера”, № 3 (455), лютий, 2012 р.
Стаття повністю на: www.eparhia-saratov.ru
Переклад українською: “Волинь Православна” 2012, №5
