Місто, де народився Христос в іудейській древності було маленьким і незначним. Сьогодні Віфлеєм — одне з головних місць паломництва для християн.
Паломники і туристи тут — бажані гості. Але для місцевих Віфлеєм — один з «островів» Палестинського архіпелагу, на які розсічені палестинські території Ізраїлю.
Його жителі — християни і мусульмани — входять і виходять з міста за пропусками. Можливо, завдяки загальним проблемам у віфлеємців різної віри багато спільного, особливо перед Різдвом.
Віфлеєм за стіною
У Віфлеємі багато місцевих легенд про Божу Матір. Розповідають, саме тут Вона насадила оливковий сад, на землях сусіднього містечка Бейт-Джала. Масло з цього містечка коштує дорого: у два, а то і в три рази дорожче, ніж будь-яке інше масло Палестини. Народ його називає «румани», тобто «римське», із стародавньої оливи, посадженої за часів Римської імперії.
Здавалося б, живи і радій, але все таки в Бейт-Джалі до цього дня в розповіді про Різдво пролягає жаль. Чому, мовляв, Спаситель народився не в Бейт-Джалі, а у Віфлеємі? Місцеві жителі вважають, що саме через Бейт-Джалу йшла Марія, і навіть зупинялася там, де зараз знаходиться православна церква, і нічліг їй запропонували — але вона вирішила вирушити народжувати до Віфлеєму, для виконання пророцтв і «за наказом римського прокуратора».
Втім, церковна традиція вважає, що Богородиця прийшла по головній, короткій, дорозі, де рівно на півдорозі між єрусалимським храмом і Віфлеємською печерою Різдва була знайдена в 1992 році стародавня восьмигранна візантійська церква Кафісма, в центрі якої — скеля, де, за переказами, Богородиця відпочивала.
У XX столітті Віфлеєм став просто передмістям Єрусалиму, але і з древніх часів він був поряд. Від печери Різдва до Єрусалимського храму по прямій — приблизно десять кілометрів. Зазвичай туристи під’їжджають з Єрусалиму до головного КПП на в’їзді до міста.
Сходи, що ведуть в печеру з різдвяною зіркою — місце, де, за переказами, народився Христос. Раніше сюди не можна було спуститися, а тільки заглянути всередину через віконце «окулос».
Потрапити до Віфлеєму непросто. Місцеві сучасники зображають Іосифа та Марію на віслюку біля замкнутих воріт високої стіни. Дійсно, в наші дні Святому Сімейству було б важко потрапити в це місто, як і сьогодні простим палестинським християнам, — з тих пір, як кілька років тому генерал Шарон оточив Віфлеєм стіною.
Що дозволено туристові, не можна аборигенові
Долі міста і храму різко змінювалися останніми роками. Місто було брудним, запущеним, але відкритим для всіх у перший період ізраїльської окупації (1967-1987). З 1987-го по 1993 рік бушувала перша інтифада — громадянська непокора палестинців окупаційній владі.
Стабільність настала при Арафаті (1993-2001): палестинська влада заасфальтувала дороги, побудувала стоянки, відкрила нові готелі та ресторани. Площа міста преобразилася — автобусна стоянка стала гарною народною площею в італійському стилі. Будівля поліції, перед якою раніше чергували ізраїльські джипи з озброєними до зубів солдатами, була знесена, і на її місці побудований Музей палестинської культури і археології.
Потім, під час другої інтифади, в 2002 році, ізраїльські війська заново окуповували Віфлеєм. Їх танки давили машини, розстрілювали житлові будинки і школи. Десятки палестинців знайшли тоді притулок в соборі Різдва. Ізраїльтяни взяли церкву в облогу і стріляли по храму.
Тільки мужній прорив декількох європейських активістів, що принесли їжу та воду в церкву під вогнем ізраїльтян, врятував полонених. Міжнародне втручання змусило ізраїльтян зняти блокаду, і замкнуті в церкві палестинці були відправлені до заслання. Довго місто заліковувало рани, лагодило готелі і дороги, розгромлені танками.
Сьогодні палестинські території Ізраїлю розсічені на десятки «островів», оточених ізраїльськими КПП. Віфлеєм — один з таких «островів» Палестинського архіпелагу. Хоча місто і належить до Палестинської автономії, але вирішувати автономна влада може тільки питання прибирання сміття.
Ізраїльські війська заходять в місто, коли їм здумається. Більшість віфлеємців ніколи не виїжджають за його межі. Щоб потрапити в сусіднє село, тим більше до Єрусалиму, що починається прямо за околицею, потрібно мати спецпропуск, а його важко отримати. Втім, це стосується тільки місцевих жителів. Туристам потрапити до Віфлеєму — не проблема.
Але Різдво у Віфлеємі вже не таке урочисте і багатолюдне, як колись. На православне Різдво приїжджають паломники і туристи з Росії, України, Греції. А раніше там збиралася вся православна Палестина — з Назарета, Яффи, Єрусалиму. Мультикультурність Віфлеєму та Палестини має свої особливості — жодне свято не забуте, але жодне не стає загальним.
Особливості місцевого ісламу
Палестинські християни — араби, як мусульмани. До православних ті та інші ставляться однаково добре. Туристу та паломнику нічого не загрожує — потрібно тільки бути до місцевих людей ввічливим.
Мусульмани сьогодні стали більшістю у Віфлеємі, це — результат єврейської колонізації. У 1948 році ізраїльські євреї зруйнували сотні сіл в околицях Єрусалиму, і безліч мусульманських біженців опинилися у Віфлеємі. Після 2000 року Віфлеєм був відрізаний від Єрусалиму, роботи не стало, і багато християн емігрували. Ізраїльтяни зазвичай не дозволяють їм повернутися.
Антагонізму між християнами-палестинцями і мусульманами немає — все ж таки це один народ із спільною мовою і культурою, тільки в одних удома висить картинка храму Ель-Акса, а в інших у таких же інтер’єрах, над такими ж барочно-купецькими меблями з яскраво-червоною або зеленою оббивкою — ікона Богородиці.
Особливість Палестини в тому, що мусульмани беруть участь у всіх православних святах. Вони часто запалюють свічки Богородиці, або приносять Їй квіти, або просто стоять в храмі, одягнені в найсвятковіший одяг. Такий місцевий іслам — адже багато предків мусульман були християнами і багато їх нащадків зберегли християнський календар.
Мусульмани відвідують храм Різдва і моляться там насамперед біля чорного квадрата в мармуровій підлозі. Адже в Корані є довга розповідь про Різдво Христове. За його версією, Марія напередодні Різдва сиділа під пальмою і страждала від голоду, коли по Божій волі пальма схилилася і нагодувала Її своїми фініками.
Чорний квадрат знаменує місце, де росла пальма. За часів Візантійської імперії, тобто до Мухаммеда і до Корану, ця легенда вже існувала, але її пов’язували з Кафісмою, згаданою вище церквою на півдорозі з Єрусалиму, де були знайдені мозаїки, що ілюструють це диво.
Як перси врятували храм Різдва
На Різдво тут зазвичай холодно і йде дощ. Дме вогкий вітер. Віфлеєм високо в горах, як і Єрусалим, і зима там холодна. Буває і сніг, але це рідкість.
На площі перед собором Різдва — ялинка, влаштована трибуна для виступу артистів, ряди сталевих бар’єрів, щоб уникнути тисняви. Звичайно, всі хочуть увійти заздалегідь, хоча служба починається тільки опівночі. Тиснутися не потрібно — рано чи пізно всім вдається потрапити на православну службу.
Собор Різдва — найстародавніший християнський храм Святої землі. Сьогодні його фасад обважений могутніми опорами, що утримують стіни. Вхід — низький, але над ним можна розгледіти підкову входу часів хрестоносців, а ще вище — широку притолоку входу візантійської церкви.
Одні говорять, що вхід був частково закладений, щоб всім довелося поклонитися, інші пояснюють — щоб грабіжники не могли вкрасти церковне начиння; але, швидше за все, це було зроблено, щоб уникнути обвалу.
Собор Різдва був побудований святим імператором Костянтином і його матір’ю, святою Єленою, на початку IV століття. Він стоїть на плоскому виступі гори над крутим спуском до Іудейської пустелі; колись тут ріс гай, присвячений Дионісу.
Перший храм Різдва був маленьким — відповідно до розмірів містечка, але вже через сто років, коли розпочалося паломництво, його стали розширювати і прикрашати. Сьогодні це храм-базилика з густим лісом масивних рожевих колон, а на них ледве вгадуються напівстерті часом зображення святих.
Серце храму — грот Різдва, або печера, де, за переказами, і відбулося народження Христа. Перед входом в печеру — вівтар обрізання, де на восьмий день після народження Богомладенець був обрізаний за законом Ізраїлю. Там знаходиться ікона усміхненої Богоматері Віфлеємської — подарунок руських царів.
У печеру ведуть сходи, вхід обрамлений двома мармуровими колонами роботи хрестоносців. У печері зазвичай багато людей і мало повітря, але все це є ніщо, порівняно з можливістю припасти до зірки, на якій написано: «Тут народився Спаситель».
Через цю зірку, за народним переказом, і спалахнула Кримська війна: турки спробували передати зірку католикам, Росія заступилася за православних, англійці висадили десант в Криму. Після війни турки відновили довоєнний порядок. Цей порядок зберігається до цього дня: у православних, католиків, вірмен і сірійців є певні години, коли вони можуть пройти процесією, кадити, поклонятися і молитися в храмі Різдва.
У печері зліва від входу — кам’яні ясла, куди був покладений немовля Христос. Хрестоносці свого часу поставили було дерев’яні ясла, але з часом ті зникли — та, правду кажучи, в Палестині ясла зазвичай кам’яні. В глибині — двері, що відокремлюють грот Різдва від підземного лабіринту.
Туди можна потрапити через латинську церкву святої Єкатерини, яка стоїть поряд і де зберігається керамічна скульптура Младенця Христа. Її приносять і кладуть в ясла перед латинським Різдвом і відносять назад після православного. Біля дверей гроту — отвір колодязя. Туди, за традицією, впала зірка, за якою йшли волхви, і чисті серцем можуть побачити її.
Храм Різдва не раз намагалися зруйнувати. У VII столітті, під час персидського нашестя, іудеї допомогли персам завоювати Святу землю, сподіваючись на остаточну перемогу іудаїзму над християнством. Але коли іудеї попросили персів зруйнувати храм Різдва, перси вперлися. Вони побачили персидський одяг на трьох волхвах, зображених над дверима храму, і не дали її зачепити. Пізніше, при святій цариці Ірині (VIII століття), цей приклад рятівного впливу зображень навіть став аргументом в перемозі над єрессю іконоборців.
Хто були волхви: персидська версія
Стародавнє мозаїчне зображення волхвів в «персидському одязі» не збереглося до наших днів. У канонічному розумінні волхви були царями східних країн, але у мандрівника Марко Поло є про них своя історія, гідна апокрифа. Як розповіли йому в Персії, волхви були зороастрійськими магами-священиками, які за зірками дізналися про майбутнє Різдво Спасителя.
Вони прийшли до Віфлеєму, несучи з собою дари, призначені перевірити, хто Він. Якщо Немовля, що народилося, візьме смирну — значить, він лікар; візьме ладан — значить, Бог; золото — бути йому царем. Але Младенець прийняв всі три дари, тому що Він зціляв страждаючих, був Богом, і Царем не від світу цього.
Переклад українською- газета “Волинь Православна”, 2013, №1
