У 1551 р. братія Старицького Успенського монастиря вирішувала питання про те, кому бути новим настоятелем обителі. Дебати швидко припинилися, коли мова зайшла про відомого своїм благочестям ченця Іосифо-Волоколамського монастиря Германа. Він був родом із Стариці та походив з дворянської сім’ї Полєвих. Чернецтво прийняв у юному віці, а постригав його ігумен Гурій, майбутній архієпископ Казанський. У монастирі Герман займався книгописанням, був знайомий з преподобним Максимом Греком, який перебував у стінах обителі під арештом. Послух архімандрита Старицького Успенського монастиря праведник ніс недовго — два з половиною роки. Цей час він присвятив турботам як про зовнішній, так і про внутрішній благоустрій монастиря. Умовляв суворо дотримуватися чернечих обітниць, увів в обителі устав преподобного Іосифа Волоцького.
Проте любов до усамітнених подвигів змусила святого повернутися до Волоколамського монастиря і зайнятися звичайним чернечим діянням. Обов’язки настоятеля Герман передав іноку Іову, згодом першому Московському патріарху, подвижнику та страждальцю за Руську землю. Повернувшись до своєї обителі, праведник разом зі своїм батьком, ченцем Філофеєм, який подвизався у тому ж монастирі, брав участь у Московському Соборі 1553 р. Собор засудив єресь Матфея Башкіна, який заперечував віру у Святу Трійцю, а для напоумлення єретика послав його у Волоколамську обитель до святого Германа, відомого своїм святим життям.
У 1555 р. Казанське ханство було приєднано до зростаючої у міці Московської держави. Нову єпархію очолив колишній ігумен Волоколамського монастиря — архієпископ Гурій. Для розвитку місіонерства в м. Свіяжську була влаштована Свято-Успенська чоловіча обитель, настоятелем якої, з благословення святителя, було призначено монаха Германа. Невдовзі з каменю були побудовані собор, дзвіниця, чернечі келії. Займаючи високу посаду настоятеля, праведник жив у тісному приміщенні під соборною дзвіницею. Головною його справою стало збирання книг у монастирську бібліотеку. Дуже скоро Свіяжська обитель засяяла своїми першими успіхами у справі просвіти Казанського краю.
У 1564 р. помер архієпископ Гурій. Продовжувачем його справи на Казанській кафедрі став архієпископ Герман. Недовге служіння праведника запам’яталося його турботою про храми молодої єпархії та про освіту краю. Вже в 1566 р. владику викликали до Москви за наказом царя Івана Грозного. Святителю майже в ультимативній формі було запропоновано зайняти митрополичі покої та нести послух Московського митрополита ще до зведення у сан. Ставши свідком багатьох злочинів, Герман почав умовляти царя. «Ти ще не зведений на митрополію, а вже відбираєш у мене свободу», — передав Грозний архієпископу через своїх улюбленців й наказав тримати святителя в Москві під наглядом, вигнавши з митрополичого двору. Через два роки святитель Герман помер. Мощі праведника спочатку були поховані в московському храмі в ім’я святителя Миколая Гостунського, а в 1592 р., на прохання мешканців Свіяжська, перенесені до місцевої Успенської обителі. Святі останки Божого угодника особисто зустрічав святитель Гермоген, митрополит Казанський, майбутній Московський патріарх.Підготував
Андрій Гор
