Цього року повинне розпочатися будівництво православного храму в Панамі. Настоятель першого православного приходу в Центральній Америці священик Олександр Горбунов розповідає про віру панамців та про те, як зароджувався в цій латиноамериканській країні православний прихід.
Панама – невелика країна в Центральній Америці – історично тісно пов’язана з США. Довгі роки саме американці контролювали знаменитий Панамський канал. Після довгої політичної боротьби панамці досягли передачі каналу в державну власність і виведення американської військової бази, яка розташовувалася біля цієї вузької, але дуже важливої водної артерії між Тихим і Атлантичним океанами.
Останні десять років Панама переживає економічний бум. У столиці як гриби ростуть 50-поверхові хмарочоси. Країна з чотирьохмільйонним населенням, здається, вже освоїлася зі своєю роллю містка між двома Америками. Зручне географічне положення і швидке економічне зростання перетворили Панаму на фінансову столицю регіону.
Напевно, складно було вибрати вдаліше місце для першого православного приходу в Латинській Америці. І хоча община в Панамі налічує менше тисячі людей, сюди звертаються люди з сусідніх країн. Православна церква в Панамі розташована в колишній американській зоні, в звичайному житловому будинку. Одну половину одноповерхової будівлі займає храм, другу, – квартира священика. Вже понад десять років у Покровському храмі в Панамі служить отець Олександр Горбунов. Він же займається і православними общинами в сусідніх країнах. Священик їздить у відрядження від Нікарагуа до Перу, де, до речі, недавно зміг домовитися про відкриття першого православного приходу. Але його головна мета – побудувати нову будівлю храму у вже майже рідній Панамі. Земля для будівництва давно куплена, а ось грошей на втілення мрії поки немає. На засоби жертводавців священикові вдалося завершити проект храму, він вже пройшов узгодження панамських чиновників. Тепер залишається найголовніше. І, не дивлячись на складнощі, отець Олександр вірить: світ не без добрих людей, його зусилля підтримають православні зі всіх куточків світу.
– Отче Олександре, розкажіть як ставляться панамці до Православ’я, який у них світогляд?
– Панамці до нас ставляться з цікавістю, як до певної екзотики, із здивуванням дізнаються, що ми, як і багато з них, не тільки «православні», але і християни, і шануємо Христа, Божу Матір, святих та маємо таїнства. Дуже дивуються зазвичай, що у нас є одружені священики.
Є в панамському світогляді, особливо серед простих людей, певна суміш народного язичництва і християнського світогляду. По–перше, це пов’язано з прагненням простого народу до успіху, багато панамців, наприклад, постійно грають в лотерею, це цілий світ з щасливими цифрами, за якими ганяються, своїми продавцями квитків, амулетами. Багато хто носить разом з хрестиком іудейську шестикутну зірку, що приносить на місцеве переконання багатство. По-друге, звичайно, особисте щастя і порятунок від усіляких бід.
Є, наприклад, такий хрест, в оточенні ангелів, схожий трішки на наші стародавні хрести, називається Круз де Каравака, історія його належить до часів хрестових походів, ось саме такий хрест особливо шанобливий серед моряків, рибалок і чомусь лікарів як хрест, що приносить успіх. На пасажирських автобусах часто можна побачити барвисті величезні зображення Спасителя, Божої Матері, святих, цитати зі Священного Писання.
Але найцікавіший приклад змішення язичницьких вірувань і християнства мені доводилося бачити в індіанських провінціях Гватемали і Еквадору, коли після меси на сходах храму індійці здійснюють жертвоприношення, спалюючи рослини та спеціальні пахощі.
Любов до релігійних символів дуже розвинена в Латинській Америці, скрізь можна побачити ікони, хрестики, чотки – в машинах, офісах, магазинах, на базарі – скрізь. І, що вражає, дуже багато людей читають Священне Писання – таксисти, охоронці, банківські службовці, прибиральниці, поліцейські, вчителі, продавці у вільний час, сидить людина і читає Біблію.
Базові релігійні знання, хоч і не найглибші, властиві більшості панамців, оскільки релігійні предмети, як правило, в католицькому освітленні викладаються практично у всіх без винятку школах. У католицьких школах заняття починаються з молитви, діти постійно беруть участь в месах.
Відчуття патріотизму в Панамі дуже високе, і позв’язане воно значною мірою також з релігійним відчуттям: «Бог і Батьківщина» – один з основних девізів Панами, кожен понеділок всі заняття в учбових установах, і робота у державних службовців починається з виконання гімну країни і підняття прапора. Цікаво, що якщо в Європі наші приходи часто користуються порожніми католицькими храмами, які передаються нам в довгострокову оренду, то тут таке питання навіть не порушується – покинутих храмів немає.
– Як історично склалася поява православного приходу в Панамі?
– Тут жив емігрант першої хвилі Павел Ульянцев. Історія цієї людини гідна окремої розповіді. Його матір, в сімейному роду якої був святитель Інокентій Іркутський, познайомилася з майбутнім батьком Павла – учасником добровольчої армії на пароплаві, що відпливав назавжди з Новоросійська. Сама вона була сестрою милосердя.
Молода сім’я оселилася в Сербії, Володимир Ульянцев прийняв священний сан і почав служити духівником кадетського корпусу, де виховувався його син Павел. У кінці війни Павел був покликаний в молодіжний підрозділ німецької армії, а після закінчення війни потрапив до союзників, і завершив військову службу вже як солдат армії США. Користуючись своїм військовим союзницьким статусом, Ульянцев вивіз батьків до Франції, а звідти сім’я переїхала до Латинської Америки і пізніше в США. Отець Володимир почав служити священиком Зарубіжної Церкви в Каліфорнії. Павел опинився в Панамі.
Одного разу вже престарілий отець Володимир приїхав до свого сина до Панами, де захворів і помер. Син поховав батька на своїй землі в горах, побудував над його могилою каплицю і звернувся до Святішого Патріарха Олексія з проханням її освятити. До Панами в 1991 році приїхала делегація на чолі з протопресвітером Матфеєм, настоятелем Богоявленського кафедрального собору Москви. Це було перше насіння Православ’я, кинуте в землю Панами.
У 1998 році на запрошення уряду і президента Панаму відвідав тоді ще митрополит, а зараз Святіший Патріарх Кирил. Так співпало, що в цей же момент тут виникла община віруючих, яка хотіла створити перший в Центральній Америці православний прихід. Утворилася юридична структура, був прийнятий статут, і ця група людей звернулася до церкви з проханням про відкриття тут приходу.
Святіший приїхав у цю країну, вона йому дуже сподобалася, він побачив її перспективи, тому що якраз це був час, коли панамський канал передавався Панамі і перед країною відкривалися нові горизонти. Ініціативною групою була досягнута угода з панамським урядом про виділення нам земельної ділянки, на якій ми зараз знаходимося. Правда, спочатку його збиралися подарувати нам, але ніхто у результаті так і не подарував. Ми якийсь час орендували цю ділянку у держави, а потім нам допомогли благодійники. Одна відома людина, яка багато допомагає Церкві, виділила нам кошти, на них і був куплений будинок і ця сусідня ділянка, на якій ми плануємо побудувати церкву.
Після цього стало легше жити в якомусь сенсі, адже вже можна було створювати проект. Ми розпочали працювати над проектом храму. Був створений ескізний проект, який був схвалений патріархом.
Зараз ми знаходимося на завершальному етапі отримання проектної документації. Всі основні документи вже схвалені, залишилося лише пройти декілька формальних процедур. Сподіваюся, найближчим часом ми розпочнемо будівництво. Наша ідея полягає в тому, щоб побудувати не тільки храм, але і церковно-приходський центр поряд з храмом, де був би зал для зустрічей з віруючими і квартира священика.
– Окрім роботи в Панамі, Ви багато їздите по інших країнах регіону. Чи відбувається зміцнення позицій православної Церкви в Латинській Америці?
– Звичайно, приділяється багато уваги розвитку нашої діяльності в цьому регіоні. Я тільки що повернувся з Перу, там ініціативна група прихожан виникла всього півтора роки тому, і ми за цей час провели вже 6 або 7 богослужінь. З урахуванням цін на квитки і відстані, це не так погано. Цей прихід вже прийнятий до складу православної церкви, і він вже є офіційним приходом.
Остання моя поїздка була досить успішна з ділової точки зору: окрім проведення богослужінь, ми зуміли домовитися про виділення нам приміщення католицького храму для постійного використання. У перспективі буде розглянуто питання про направлення в Перу постійного священика і, відповідно, створення постійного приходу.
Це як зразок того, що постійно щось відбувається в цьому регіоні. Ми зараз досить щільно працюємо з Венесуелою, там теж багато православних. З Домініканською республікою постійно тримаємо контакт, найближчим часом я повинен туди поїхати. Розглядатиметься можливість створення і там постійного приходу.
– У чому Ви бачите головну місію Вашого служіння в Латинській Америці?
– Звичайно, основна мета – це будівництво храму. Її ми поки не виконали, але ми до неї впритул підійшли: ми придбали цю церковну нерухомість, а постійне місце для приходу – це дуже важливо. Якщо такого місця немає, то все набагато складніше вибудовувати.
Ми підготували проект будівництва храму – до того ж за цей час люди просто звикли, що тут є православний прихід. Не тільки з Панами до нас звертаються з запитаннями та проханнями, але і з сусідніх країн, де поки що немає постійних приходів. У свідомості нашого віруючого народу Панама вже асоціюється з місцем, де є наша церква, і я вважаю, що це вже важливо.
Звичайно, одне з основних призначень панамського приходу полягає в тому, щоб звідси здійснювати нашу місіонерську і представницьку діяльність, а без такої бази це було б складно зробити.
