На запитання читачів відповідає сімейний психолог та матір 10 дітей Єкатерина Бурмістрова.
Вчимося слухатися
– Як навчити дочку послуху? Вона поки маленька, 2 роки та 6 місяців, але вже досить свавільна і з сильним характером. Переживаю, як би невийшло в майбутньому так, що вона стане зовсім неслухняною. З іншого боку, перестаратися і втратити довіру теж не хочеться.
– Послух, як і будь-який інший навик, не є властивим дитині від народження. Його потрібно формувати. Вік вашої дитини трохи більший від двох років, дуже добрий час для формування послуху. Але ще краще почати його формування на рік раніше.
В цілому потрібно, щоб були постійні вимоги, постійні «можна» і не «можна», які дитина може усвідомити в своєму віці. І важливо, щоб ці вимоги були узгоджені зі всіма членами сім’ї, щоб між ними була домовленість, що дозволяти, а що – не дозволяти.
Якщо у тата і мами різні думки із цього приводу, то потрібно домовитися, чия думка на даний момент головніша. Щоб дитина не бачила батьківських суперечок навколо «можна» і не «можна».
Інший момент – дитині складно слухатися, як складно освоювати будь-який інший навик. Тому на час освоєння навику потрібно заохочувати бажану поведінку, а не карати не бажану. Потрібно хвалити, коли у дитини вийшло послухатися. Пояснювати їй, що слухатися – це почесно, оскільки великі слухаються.
Батькам важливо зберігати власний спокій, коли дитина з тієї або іншої причини слухатися не хоче. Якщо мама не озлоблюватиметься, зуміє зберігати спокій, почне жаліти дитину, яка не слухається (не відміняючи вимоги), тоді довіра дитини втрачена не буде. Вона може бути втрачена, якщо вимоги супроводяться якимсь внутрішнім озлобленням. Тобто справа не в самих вимогах, а в тому емоційному соусі, в якому ці вимоги подаються.
Якщо послух не буде сформований, дитині доведеться досить складно навчатися. Дитина, яка не навчилася слухатися, не може засвоювати інформацію, оскільки вона постійно знаходиться в полі своїх бажань.
Варто підкреслити, що виховання послуху – ціла наука, з якої написані цілі книги.
Авторитет для хлопчика
– Як зберегти батьківський авторитет? Моєму синові 1 рік і 4 місяці. Ми з ним часто граємося разом, в що він сам захоче. Я йому дозволяю все, що не небезпечно. Читала в книгах по вихованню, що хлопчикам потрібно давати свободу, і якомога менше всього забороняти. Чи правильно це? Чи буде він мене сприймати тільки як друга? Чи слухатиметься надалі?
– Для того віку, в якому зараз знаходиться ваша дитина, ваші вчинки – абсолютно правильні. Те, що ви граєтеся з дитиною – чудово. Тому що гра – розмова з дитиною на її мові. І якщо батьки знаходять час, щоб гратися з дитиною, вони краще розумітимуть один одного. Але це не означає, що завжди потрібно в усьому слухатися малечу.
Чи буде дитина слухатися надалі, цінувати ваш авторитет, залежить від того, як у неї піде процес формування послуху, усвідомлення меж дозволеного.
У рік дитина може усвідомити тільки дуже прості не «можна» і вони якраз мають бути пов’язані з авторитетом батьків. Перше не «можна» – заборона завдавати болю оточуючим.
Навіть, коли рік дитині, щоб надалі укріпити авторитет, мамі і татові не варто терпіти від хлопчика того, що їм суб’єктивно неприємно.
А ще потрібно давати дитині зрозуміти, що є час, коли батьки не готові гратися. Вони хочуть поговорити, займатися своїми справами.
Якщо і гратися з дитиною, і вводити подібні обмеження (перші не «можна», пояснення, що у батьків теж можуть бути свої бажання), то все буде добре.
Чи можна говорити «не можна»?
– Запитання від молодого тата дворічної дівчинки. Всім батькам доводиться говорити не «можна». Кажу це щодня багато разів. Я розумію, що з одного боку дитя можна стримати цими заборонами, а з іншого – навпаки, розпустити дитину. Як знайти золоту середину?
– В подібних питаннях важливий вік дитини. В даному випадку дитині два роки. Це якраз той вік, коли дитина освоює «пакетним» чином велику кількість соціальних норм, не тільки заборон, але і дозволів. Але норми все-таки часто пов’язані з не «можна».
Батькам потрібно тримати в голові, що до трьох років цих не «можна» повинно стати дуже мало, тому що всі основні речі дитина вже засвоїла.
А для цього слід створювати необхідну установку. Вдома повинно бути в основному все «можна». Заборонене слід прибрати, закріпити, зробити недосяжним. Якщо небезпечні речі, такі, як, наприклад, ліки, ножі, крихкі предмети знаходяться на рівні досяжності малюка, тоді не «можна» доведеться говорити безперервно.
Але якщо все це прибрати далеко і високо, залишаться тільки не «можна», пов’язані зі стосунками між людьми: не можна нікого бити, не можна кидати їжу на підлогу і так далі. Навчена нормальна дитина досить швидко це все розуміє.
Якщо ви бачите, що малюк все «не можна» вже засвоїв, але робить щось наперекір, щоб перевірити межі, тут було б непогано використовувати слова – замінники. Наприклад, «копчена ковбаса не для Маші, а для дорослих».
Багато «не можна» слід замінювати на «обережно». «Обережно, не звішуйся з поручнів», «Будь уважний, не підходь до краю гірки». Коли потрібно зупинити те, що робить дитина, підійде слово «стоп».
Допомогти дитині грамотно освоїти допустимі межі – завдання непросте. Зате потім легше буде і дитині, і її батькам.
Перебороти «Ні, не хочу!»
– Моїй дитині майже три роки, вона останнім часом практично на всі пропозиції постійно говорить – «ні, не хочу». Підкажіть, як діяти?
– Те, що ви описуєте, дуже схоже на поведінку дитини під час кризи «трьох років» – класичний прояв «дитячого негативізму». Коли, наприклад, на батьківське: «Дивися, червона машина їде!», дитина реагує: «Ні, їде не червона машина». Їй важливий протест. Вона відчуває, що знаходить якусь самостійність, починає усвідомлювати саму себе.
Тут важливо зрозуміти, що чим більше ми намагаємося дитину безпосередньо перебороти, тим більше буде цих «ні» з її боку.
Дитині важливо висловити свою думку, сказати це «ні», а мамі важливо сказати: «так, ти не хочеш, але…» Тобто визнати право дитини на свій голос, але не зупинятися на цьому.
Дитині нічого не цікаво!
– Моїй дитині 9 років, вона нічим не захоплюється. Пробували віддавати її до гуртків, секцій, але вона туди ходить без інтересу. Зрозуміло, що результату від занять немає. Підкажіть, будь ласка, як бути. Хочу додати, що вона рідко сидить за комп’ютером.
– У мене відразу ж виникає декілька запитань. Чи не переобтяжена дитина? Чи читає вона? Якщо читає, то турбуватися не має про що. Вона просто занурилася в світ книг, і добирає інформацію звідти.
А ось якщо переобтяжена, то відсутність інтересу може бути наслідком перевантаження. Сил на інтерес просто не залишається. Причому переобтяжена вона може бути уроками в школі, дорогою, додатковими заняттями. Можливо, дитина – астенік, і їй звичайного навантаження забагато.
Третє запитання – чи грається дитина? Маються на увазі не пристрої, а в солдатиків, в рухомі ігри і так далі. Тобто гра теж – вид діяльності, і якщо з цим все гаразд, турбуватися не потрібно.
Якщо ж не переобтяжена, не читає і не грається, то потрібно пробувати, шукати все-таки те, що може зацікавити. 9 років – не привід, щоб лякатися.
Ваше завдання, щоб у дитини не було екранної залежності, щоб вона фізично була міцною (заняття спортом необхідні міській дитині у будь-якому випадку). Окрім спорту, не орієнтованого на результат, нічого не потрібно нав’язувати дитині з того, до чого у неї немає інтересу.
Така маленька старша дитина
– Синові Іллі 4 з половиною років. Після нього народилося ще двоє дітей. Взаємини з старшим сином у нас важкі. Він не слухає дорослих взагалі, повторювати доводиться по 10 разів, поки не вибухнеш. Боїться тільки крику і паска. В такій поведінці можуть проявлятися приховані ревнощі старшого хлопчика? Чи потрібно йому приділяти більше любові та уваги?
– Крик та пасок – не кращий спосіб виховання. У цій грі подібних покарань весь час доводиться підвищувати ставки. У результаті виходить, що чим більше караєш, тим гірша поведінка.
Що ж до протестної поведінки, про яку мовиться, в ній можуть проявлятися приховані ревнощі, але, швидше за все, це не ревнощі, а недолік уваги.
Зі старшою дитиною обов’язково потрібно ходити кудись на сумісні заняття, залишаючи інших дітей вдома. Наприклад, на заняття в творчі студії, які є в батьківських клубах. Тоді ви побачите, як дійсно поводиться дитина, які у неї складнощі, а вона зможе отримати від вас необхідну їй увага.
Діти різного віку – це непросто, і вам потрібна допомога. Інакше ви зриватиметеся на старшому, тому що він здається вам великим порівняно з цими малюками, які народилися після нього. А насправді він ще зовсім маленький.
Крик і пасок тут точно не вихід. До речі, цілком можливо, що у дитини не сформоване уміння слухатися, оскільки останні три роки ви були дуже завантажені, і просто могло не вистачити уваги і послідовності в формуванні послуху.
Але сама по собі дитина слухатися не почне. Для цього потрібно добре збудувати систему логічних наслідків і заохочень. Система покарань і окриків працює погано, вона робить дитину менш сприйнятливою, а у батьків зазвичай пробуджує велике відчуття провини.
Якщо чоловік не хоче дорослішати…
– Як допомогти чоловікові навчитися бути відповідальним і жити щасливо, при цьому не дати сім’ї розпастися, а йому – стати нудним «типовим дорослим» (як він сам боїться)? Чоловікові 22 роки, ми одружені рік і зараз чекаємо дитинку, і я бачу, яка криза назріває в душі у чоловіка. Він хоче відгородитися від справ, від спілкування, він скаржиться, що нічого не відчуває, а прояви уваги для нього перетворилися на обтяжливий обов’язок. Як допомогти вирости разом? І як підготувати молодого тата до нового вияву відповідальності – появи малюка?
– Реакція чоловіків на вагітність дружини, схожа на ту, що є у вашого чоловіка зовсім нерідкісна. Особливо серед чоловіків, які росли єдиними дітьми в сім’ї. Важливо зрозуміти, що в чоловіка свої неврози на вагітність дружини. Можливо, йому потрібний час.
Важливо, щоб не було засудження чоловіка. Можливо, його поведінка пов’язана зі сценарієм сім’ї його батьків, в якій він виріс. Можливо, він ріс без батька або з батьком що не займався вихованням дітей.
Непогано було б розібратися, які страхи в чоловіка, що саме його лякає у зв’язку з народженням дитини. Чому батьківство для нього сприймається кроком назад, чому йому здається нудним «стати дорослим»? Звідки взявся цей страх?
Якщо ви усе зараз візьмете на себе, почнете засуджувати чоловіка, дозволите допомагати родичам – це буде крок в невірну сторону. Потрібно всередині своєї сім’ї постаратися налагодити ситуацію.
Тільки з мамою!
– Моїй дочці 5 років. Наступного року їй треба йти в школу. Дочка категорично не хоче в школу, дуже прив’язана до мене, говорить: «Я, мама, ні заміж не піду, ні в школу, ні, ну якщо треба, то доведеться…» Ходимо до дитячого садочка з 2 років, також з небажанням. «З тобою краще», – вважає дівчинка. Порадьте, як бути.
– Не бажаючи викликати в мами відчуття провини, відзначу, що, мабуть, за якихось обставин дівчинку віддали в дитячий садочок раніше, ніж потрібно, ніж дитина була готова.
Якщо дитину віддають в садочок до трьох років, до того, як в неї дозріла соціальна потреба бути з іншими дітьми, вона може перенести це легко, але надалі цілком вірогідна тема «мама, я хочу бути тільки з тобою».
Зараз ще можливо змінити ситуацію. Поки не пізно, варто піти назустріч дитині і більше проводити часу з дочкою. Тоді, можливо, вона насититься потребою довго бути з мамою і легше піде в школу.
Поки дитина маленька, їй дуже важливо якийсь час проводити з мамою. Діти, у яких ця потреба ненасичена, або відстороняються від мами дуже рано, раніше, ніж для них це корисно йдуть в доросле життя, або навпаки – поводяться так само, як ваша дочка.
Якщо можливості проводити більше часу з дочкою немає, потрібно з нею багато розмовляти про те, що обставини примушують вас багато працювати і ви не можете з нею більше бути, але вам дуже цього хочеться.
А в ті моменти, коли ви вдома, потрібно прагнути вимикати телевізор, телефон і бути саме з дочкою, не розпилюючись на телефонні розмови, комп’ютер і навіть господарські турботи.
Сумісні справи, максимум уваги, тілесний контакт – в цьому і полягає спілкування. Просто посидіти поряд, почитати разом книжку.
Переклад українською – газета “Волинь Православна”, 2013, №4
