День Народження – сімейне свято. Ми радіємо народженню дорогої нам людини, цей день для нас – торжество та тріумфування: на світ з’явився той (або та), чиє життя для нас має значення, кого ми любимо, хто нам нескінченно дорогий.
І як би не була значуща народжена людина для інших людей, але це, насамперед, свято її рідних, як найближчих їй по образу приходу в цей світ, по образу початку життя для вічності.
Сім’я торжествує не тільки своє примноження, не тільки подолання смерті (так, кожному належить піти, але життя сім’ї продовжується, сім’я збільшується, нас все більше, всупереч смерті). Сім’я торжествує життя (а якщо сім’я релігійна, то більш того: спрямоване у вічність життя), і радістю свята ділиться зі всіма, для кого цей день має значення, хто любить та поважає «новонародженого».
Християни – сім’я в Христі. Сказане вище про сімейне свято – аналогія для свята Церкви Христової.
Зазвичай, коли говорять «Різдво», мають на увазі Різдво Христове. Проте є ще два церковні свята, присвячених народженню – це Різдво Богородиці та Різдво Іоанна Предтечі.
Обидва свята органічно пов’язані з втіленням Слова: народження Діви, в утробі якої Його «плоть виткалася», і народження Предтечі Слова, що передувало Йому і на землі, і в пеклі з проповіддю Царства Божого, що наблизилося.
Усі три, якщо можна так сказати, різдвяних свята Церкви Христової – єдине ціле, єдина радість про Домобудівництво нашого спасіння в Христі, єдина радість про Спасителя та найближчих причасників Його явлення світу – Богородицю та Предтечу.
Свято Різдва Богородиці – це, висловлюючись словами преподобного Андрія Критського, «радісний початок, що вводить до нас великий дар спасіння», початок «світлого і явного сходження Божого до людей».
Матір Божа народжується від природного, але все-таки чудесного зачаття безплідною і вже немолодою жінкою — праведною Анною від благоговійного і покірливого Іоакима.
Батьки Приснодіви пройшли довгий і скорботний шлях. І перш, ніж він увінчався торжеством, яке ми святкуємо, їх скорбота «ганьби безчадства» досягла вершини. Від праведного Іоакима священик не прийняв жертву (адже, якщо вони з дружиною бездітні, значить, є якийсь таємний гріх, за який Бог їх покарав?).
Але ніякого, анінайменшого ропоту у відповідь… Скорбота – так, образа – зрозуміло, адже несправедливо ж – але не на Бога. Та і на людей образа не розпалилася, бо серця праведних батьків були іншими, в них не могло утриматися ніщо гріховне не тільки по старозавітних, але по новозавітних уявленнях.
Очищені покірливим терпінням скорботи, святі Іоаким і Анна зачинають дитину, яку обіцяли на служіння Богові. Тут доречно буде звернути увагу, що саме до цього зачаття відноситься прикметник «непорочне», яке, через непорозуміння, навіть деякі православні плутають з зачаттям Христа.
Термін «непорочне зачаття» – католицького походження, як і вчення, пов’язане з ним, згідно якому Приснодіва була зачата нібито поза первородним гріхом, як би механістично вилучена з нього. Вчення це не має основ ні в Священному Писанні, ні в Переданні.
«При всій величі Божої Матері, Її зачаття та народження здійснилося за загальним законом людства; отже, загальне сповідання роду людського про зачаття в беззаконні і народженні в гріху належить і Богоматері», — пише у «Викладі вчення Православної Церкви про Божу Матір» святитель Ігнатій Брянчанінов.
Відповідаючи благовіствуючому архангелові Гавриїлу: «…радіє мій дух у Бозі, Спасі моїм» (Лк. 1; 47), Марія не виключає себе зі всього людства, що потребує спасіння. Тоді як так зване «непорочне» зачаття «відокремило б Її від людського роду, і Вона не могла б послужити прийняттю справжньої людяності Господом», – пише протоієрей Сергій Булгаков. Її Син – також і Її Спаситель.
«Богоматір, – роз’яснює святитель Ігнатій, – будучи зачата і народжена в гріху прабатька, приготувала Себе цнотливим і богоугодним життям у вмістилище Боже».
Святкуючи Різдво Пречистої Діви, ми святкуємо народження «нової Єви». Подібно до того, як Христос – це «новий Адам», в якому всі звільняються від гріха, прокляття та смерті, так і Його Пречиста Матір – «нова Єва»: через неї, на відміну від праматері, через яку прийшла смертоносна спокуса, до світу увійде Життя.
Народжується Діва, Якій Господь з Хреста благословить на усиновлення весь рід людський в особі Свого улюбленого учня – апостола Іоанна Богослова. Ось так: від болю до болю; від болю за Сина – до болю за всіх чад Божих. Від радості за Сина воскреслого – до радості за тих хто воскресає з Ним, за тих, хто дозволить Їй поклопотатися про них.
Ми народжуємося, щоб жити і, якщо на те буде Божа воля, щоб дарувати життя, точніше, щоб послужити Богові, що дарує через нас життя.
Богородиця народилася, щоб народити Сина, в Якому всі шукаючі спасіння усиновляються Отцеві Небесному і Їй, – Приснодіві, що дала плоть Богові, що вселився в Неї, Богові невмістимому, що став Людиною, щоб людина, – висловлюючись словами святителя Афанасія Великого, – стала Богом», щоб наше життя в плоті було б не «по плоті», а «по духу», щоб життя тимчасове стало як би утробою, що виношує людину для вічного життя, для Царства Божого.
Батьки гідні шанування своїми дітьми як посередники в повідомленні дару Божого – життя. Але народження «від плоті» – лише початок, причому початок з первородним гріхом.
Народжений в життя біологічне повинен визначитися з напрямком та якістю свого життя: по плоті або по духу, бо «народжене від плоті є плоть; а народжене від Духу є дух» (Ін. 3; 6).
І, на жаль, мало хто з батьків (в тому числі і релігійних) піклується про життя по духу як стосовно себе самих, так і своїх дітей. Була б плоть сита, захищена, та душа радісна – і гаразд, і Бог нам в допомогу! (Тобто Бог – така вища обслуговуюча інстанція по постачанню, профілактиці та лікуванню, та по всіляких надзвичайних ситуаціях. Але ніяк не мета і сенс нашого життя).
Тим часом, заповідь шанування батьків розповсюджується на всіх, у тому числі і на тих, хто недбає про своїх дітей, виховуючи їх в корисливому ставленні до Бога або зовсім в невірі.
Так, якщо батьки усі, у тому числі і недбайливі, в подяку за народження «від плоті» гідні, згідно заповіді, шанування з боку своїх дітей, то якої честі гідна Матір, що вже народилася для того, щоб на світло з’явилося Богонемовля? Адже через Нього тим, що народжуються «від плоті», відкриється можливість «народитися від Духу», перемогти гріх та жити вічним життям!
Якої честі гідна Приснодіва, Яку Господь вибрав Матір’ю Собі, а в Собі – і всім людям? На скільки велика Її материнська любов, що піклується про нас в найдріб’язковіших питаннях; яка Вона чутлива та дбайлива, покриваючи наші гріхи і неміч, відвертаючи скорботу і укріплюючи нас в терпінні; яка чиста Сама і поблажлива до нашої нечистоти – як часто ми цього не помічаємо.
Протоієрей Ігор Прекуп
Переклад українською – газета “Волинь Православна”, 2013, №9