Різдво Пресвятої Богородиці – радісне свято. Є церковні свята, які поєднують в собі радість та печаль. Наприклад, в день Вербної неділі нам і радісно – від торжества Спасителя в Єрусалимі – і сумно, тому що ми знаємо, що відбулося після цього. В день Воздвиження Хреста Господнього нам радісно, тому що була знайдена велика християнська святиня, але і сумно від спогаду страшної хресної смерті Христа.
У свято ж Різдва Діви Марії нам тільки радісно. Якщо коли народжується проста дитина на світ, ми переживаємо радість, хоча не знаємо, чи буде це дитя добрим або злим, то в народженні Пресвятої Діви ми переживаємо подвійну радість: адже в Її Різдві поміщено і народження Христа Господа. Напевно, ці ж відчуття відчували і святі отці древності, тому і склали тропар свята Різдва Богородиці таким схожим на тропар Різдва Христового. І співається він на один і той же урочистий та бадьорий богослужбовий глас (тобто має однакову музичну мелодію).
Господь благоволив, щоб Його пришестя в світ супроводжувалося не одним яким-небудь дивом, а було оточене безліччю див. Дивовижне Його непорочне зачаття та народження від Діви, дивовижна зірка вела волхвів до Віфлеємської печери, диво привело пастухів поклонитися Богомладенцю, дивом Христос уникнув смерті від руки Ірода, диво змусило Симеона Богоприїмця прожити більше 300 років, очікуючи пришестя в світ Спасителя, очікуючи виконання пророцтва, коли можна буде узяти на руки Святе Немовля і вимовити: «Нині відпускаєши раба Свого…» (Лк. 2: 29). Дивом з’явилася на світ і Та, заради Якої Бог відокремив єврейський народ від розбещуючого середовища ідолопоклонників. Різдво Божої Матері – це той апогей праведності, якого змогло досягти людство. У цій справі поєдналися дві дії: Божа та людська. Від себе люди принесли ту праведність, на яку були здатні, – праведність Авраама, Мойсея, Давида та інших праотців. Від Бога була дана благодать утримати її та поєднати в Пречистій Матері Господа. Результатом цього дивовижного співробітництва стала Преблагословенна дочка Іоакима та Анни.
Батьки Пресвятої Богородиці були праведними, але бездітними людьми. З цією скорботою вони дожили до похилого віку (Передання говорить, що їм було за 60, коли народилася Діва Марія). Мабуть, хотів Господь і в цьому звершити диво, щоб ніхто не посмів принизити гідність Пресвятої Діви і сказати, що вона – звичайна дочка звичайних батьків. Ні, Її народження – надприродне. Вона – плід молитов. Все життя Її праведні батьки молилися про дарування їм дитини. Навіть тоді, коли за нашими, людськими мірками вже потрібно просто змиритися (у 60-то років!), вони все одно продовжували молитися. І, нарешті, завершилося випробування їх праведності! У цьому місці можна було б сказати, що «Господь почув їх». Але Він завжди чув їх, як завжди чує і наші молитви. Тільки не поспішав з виконанням, загартовуючи віру Іоакима та Анни в горнилі скорботи, розпалюючи їх молитву, приводячи їх до істинного праведного життя. І ось тоді-то у істинно праведних батьків народилася істинно праведна Дочка.
Православна Церква вірує, що Пресвята Діва не мала особистих гріхів. Не внаслідок якоїсь незвичайної «очищаючої» благодаті Божої, не внаслідок Її нібито непорочного зачаття, ні. Божа Матір була з такої ж плоті та крові, як і ми. З див Божих, направлених на Її народження, – лише довга низка святих бабусь та дідусів, праведників в роду. Але цей «святий» генофонд анітрохи не зменшує особистих зусиль Божої Матері в боротьбі з особистим гріхом. Те, що Діва Марія не мала особистих гріхів – це Її особиста праведність, Її особистий подвиг. Вона стала «Чеснійшою від Херувимів» і «Славнійшою без порівняння від Серафимів» завдяки Народженню Христа. Але здійснитися це Народження могло лише завдяки Її чистому та аскетичному життю. І це для нас величезний урок.
Священик Сергій Бегиян
