Якщо ви побачите на мармурі вівтарів або на вітражах храмів сокиру, пилку або циркуль, не поспішайте шукати масонський слід. Це може бути нагадування про Йосипа і про працю, яким Син Божий заробляв хліб перш виходу на проповідь.
У духовному світі той високий, хто глибокий. Як же має бути глибокий цей смиренний древороб, щоб Христові вуста удостоїли його імені «тато»! Серце в мені завмирає, коли я думаю про це.
Він не домагався надприродного батьківства, оскільки знав від Ангела, що «зачате в Марії від Духа Святого» (Мф. 1:20). Вибраний в служителі Таємниці, він відмовився до дна пояснювати собі бездонне, і підкорився служінню.
По законах правильного життя на його плечі ліг обов’язок навчати Сина Божого всьому необхідному – читати, вчитися та трудитися. Мабуть, він водив пальцем по буквах і рисках Писання, яке «не минеться, аж поки не збудеться все» (Мф. 5:18), а Син Божий стежив за ним і уважно слухав його. А ще він навчив Христа трудитися.
Нам багато чого не вистачає. Хороших законів, чесності в торгівлі, вірності в сім’ях, щирості, тепла та доброти. Нам не вистачає жалості до скалічених і пошани до людей похилого віку. А ще не вистачає нам пошани до людини, яка працює.
Скальпель в руці хірурга все ще викликає пошану, хоч і змішану із страхом. Смичок в руці диригента викликає пошану вже далеко не у всіх. Але лопата або лом, рубанок або гаєчний ключ зовсім можуть не викликати пошани. А тим часом вони – інструменти і руки, що їх тримають, – пошани гідні. Ще як гідні!
У руках у Іосифа – свердло, сокира та циркуль. Ті ж знаряддя ремесла і в руках у Христа-юнака. На його руках мозолям передують рани від цвяхів, та піт з чола Він витирає звичним жестом. Чи пам’ятаємо ми це?
Якщо ви побачите на мармурі вівтарів або на вітражах храмів сокиру, пилу або циркуль, не поспішаєте шукати масонський слід. Це може бути нагадування про Іосифа і про працю, якою Син Божий заробляв хліб раніше виходу на проповідь.
Праця може бути служінням. Праця і є служіння. Якщо наша релігійність кланяється відлюдникам та постникам, але не бачить нічого святого в людях простої та важкої праці, то гнила наша релігійність.
Тоді і ченці наші бігтимуть від лопати до позолочених риз не з любові до самих риз, а із страху перед працею. Але спочатку так не було. У Серафима Саровського топірець за поясом, і тримав він його в руках уміло.
Любителеві праці легко полюбити і молитву, тому що молитва – велика праця. А ось презирливець праці не любить молитися. Він любить зватися «Вчителю, вчителю».
Тому напередодні Різдва та в саме Свято, Іосифе, вийди з тіні і покажися нам.
Вийди так, як ти є – в простому одязі з чолом, зборожденним непростими думками. Вийди з шматком дерева в одній руці і інструментом в іншій. Поклич на допомогу Того, Кого ти називав Сином. Нехай ми почуємо, як Він відгукнеться: «Йду, батьку».
Адже він шанував тебе, виконуючи Свій же закон, де сказано: «Шануй батька і матір». Він допомагав тобі і виконував твої прохання. Так попроси у Нього для нас розуму, щоб ми зрозуміли, як смачний зароблений хліб і як солодкий сон простого трудівника.
Масова пристрасть до «чистеньких професій» з великими заробітками та високим соціальним статусом у нас не тому, що ми цінуємо розумну працю, безсонні ночі та жадання знань. Ні, зовсім ні. Це від ліні та гордості, від завищеної самооцінки.
А тим часом Ангели співають «Слава в вишніх Богу!» над чергуючими вночі пастухами. Над тими, хто вночі трудиться, а не над тими, хто вночі шукає забороненої веселості та сумнівних задоволень, хоча ці останні теж не сплять.
І на апостольство Господь кличе головним чином рибаків, а не, скажімо, юристів. І народився Господь в будинку тесляра, а не в будинку, припустимо, власника мережі магазинів. Все це повинно хоч щось нам говорити.
Так нехай перед уявний наш погляд вийде ще до настання Свята мовчазний Іосиф, і нехай не йде він з наших очей, коли Свято закінчиться. Ми дивитимемося на його руки, на його одяг, на його чоло і в його очі. Нам дуже потрібно це сьогодні.
Протоієрей Андрій Ткачев
Джерело – pravmir.ru
Переклад “Волинь Православна”
