Коли наступає пора відправляти дитину у “вільне плавання”? Раніше в цьому питанні у батьків не було особливих розбіжностей. Вважалося, що старші дошкільнята цілком можуть самостійно попустувати у дворі, першокласників якийсь час супроводжували до школи і назад, але потім досить швидко відпускали самих. Добре, що більшість дітей навчалися недалеко від будинку. А вже до третього класу навіть найбоязкіші діти не дозволяли бабусям або мамам чекати їх в шкільному вестибюлі після уроків, тому що насмішки однокласників здавалися їм страшніші за будь-які небезпеки. Та і серйозних небезпек, звичайно, було дещо менше, ніж зараз!
Тепер же (особливо у великих містах) батьки опиняються в складному становищі. З одного боку, обстановка настільки змінилася, що деколи дійсно страшно відпускати дитину одну. Машини часто-густо шмигають на червоне світло, кримінальна хроніка пістрявить жахливими історіями, в яких жертвами є діти… А з іншого боку, в житті кожного хлопчика і кожної дівчинки наступає момент, коли вони починають жадати самостійності ледве не більше всього на світі. І як паровий казан зі щільно закритою кришкою рано чи пізно вибухає, так і діти можуть вибухнути. Хтось реагує прямим бунтом, демонстративно переступаючи заборонену межу. Хтось вважає, що краще діяти нишком, а хтось начебто упокорюється, але у нього починає “бунтувати” психіка: розвивається депресія, страхи.
Як же відшукати “золоту середину”?
Мабуть, найголовніше, це орієнтація на однолітків дитини. У багатьох дітей з’являються комплекси саме від того, що вони відчувають себе білими воронами. Причому найважливіше найближче оточення: однокласники, хлоп’ята з двору або з одного гуртка. При цьому важливо враховувати і індивідуальні особливості вашого сина або дочки. Якщо вони розсіяні, то самостійно переходити через дорогу їм ще зарано. Хоча досвід показує, що діти, яких занадто опікають, часто бувають розсіяними і безвідповідальними не через якісь природжені особливості, а через обставини. Навіщо напружуватися, коли дорослі все за них зроблять самі? Так, людина, яку везе досвідчений водій, зазвичай не утрудняє себе детальним запам’ятовуванням дороги. Йому це просто ні до чого.
Підготовка до “вільного плавання”
Зазвичай батьки детально обговорюють нову ситуацію, прагнучи підготувати до неї дитину. Але набагато ефективніше цю ситуацію випробувати. Ось дуже типовий випадок. Дев’ятирічній дівчинці належало вперше поїхати автобусом одній.
Зупинка була через дорогу від будинку. Мама обговорила з дочкою маршрут і навіть намалювала план на листочку паперу. Яке ж було її здивування, коли, виглянувши у вікно, вона побачила, що дівчинка розгублено завмерла перед світлофором і не наважується зробити крок на дорогу! Тільки потім мама зміркувала, що уміння дочки перетинати вулицю не викликало у неї сумнівів, адже вони стільки раз це робили разом! Матері просто не прийшло в голову, що, йдучи з нею за руку, дитина не фіксує послідовності дій, а здійснює їх автоматично. Якби мама не обговорила, а відрепетирувала цю ситуацію в ролевій грі, прихована перешкода неодмінно була б помічена.
І все-таки коли?
6-8 років
Раніше діти починали гуляти без дорослих років з п’яти. Зараз їм це почесне право починають надавати значно пізніше, в першому — другому класах. А право дійсно почесне, адже саме воно, а не допомога по будинку або старанне приготування уроків асоціюються в уявленні дитини з поняттям “дорослість”.
“Великі хлоп’ята” — це ті, які бігають по дворі, а не ті, що ходять з мамою за ручку.
Тому перш за все потрібно дочекатися, щоб дитина дозріла до бажання гуляти самій. Якщо вона не рветься, квапити події не варто.
Багато що, звичайно, залежить і від самого двору: чи часто там їздять машини, який контингент мешканців та інше. За час спільних прогулянок з малюком ви, ймовірно, встигли познайомитися з кимось з сусідок, що мають дітей того ж віку.
Активізуйте ці зв’язки і спочатку налагодьте чергування: спершу ви доглянете за дітьми, потім ваші подруги. Тоді не потрібно буде кожні дві хвилини припадати до вікна, нервово виглядаючи своє чадо.
Які небезпеки можуть підстерігати дитину під час самостійних прогулянок у дворі?
Незнайомі
Ця тема, мабуть, більше всього хвилює батьків. Власне кажучи, так було і за часів мого дитинства, але зараз, звичайно, ситуація посилилася. Як застерегти дитину і в той же час не посіяти в її душі зайвої підозри, недовіри до людей взагалі?
Думаю, тут має сенс дотримуватися наступної лінії міркувань. У нас багато дорослих, особливо немолодих жінок, доброзичливо ставляться до маленьких дітей. Навіть зараз, коли все так дорого, деколи можна побачити в метро, як бабуся-пенсіонерка, розчулившись, дістає з сумки цукерку і протягає незнайомій малечі.
Тому постарайтеся пояснити дитині, що майже ніхто з дорослих, які можуть заговорити з нею у дворі, не бажають їй зла. “Поганих” взагалі дуже мало. Але про всяк випадок ні з ким з незнайомців нікуди ходити не треба.
Не вдавайтеся до подробиць, розповідаючи, що саме можуть зробити з дитиною “погані дядьки і тітки”. Але що це дуже страшно, сказати треба. Особливо, якщо дитина за вдачею цікава чи надмірно довірлива.
Скажіть дитині, щоб вона не вступала в довгі перемови з такими людьми, а говорила: “Мені вже час”, і відразу ж йшла додому. Не лінуйтеся повторювати напуття: “Ні з ким нікуди не ходи”. Я, наприклад, говорила це навіть своїм 10-річним дітям, відправляючи їх на прогулянку. Ця формула повинна міцно застрягнути в голові, щоб у вас була хоч трішки надійна гарантія її засвоєння.
Відхід з двору
Тут (принаймні, в перші декілька років) повинно діяти залізне правило: з двору йти не можна. Так само як і не можна заходити додому до друзів, не сповістивши вам. Навіть на хвилинку!
За порушення цих заборон слід надовго (мінімум на тиждень, а то і на місяць, судячи по провині) позбавляти дитину права самостійних прогулянок. Якщо ви не хочете через декілька років, коли син або дочка стануть підлітками, божеволіти, чекаючи їх ночами, необхідно з дитинства привчити хлоп’ят до того, що ви повинні завжди знати, де вони і з ким. Пам’ятайте: будь-які послаблення в цьому питанні можуть мати дуже серйозні наслідки для всієї вашої сім’ї!
А якщо дитина не хоче гуляти сама?
Так – так, таке теж буває! Інші батьки буквально з боєм виганяють дітей на вулицю, стверджуючи, що потрібно дихати свіжим повітрям. А діти упираються і навіть влаштовують істерики.
Як бути в такій ситуації?
На мій погляд, ніяке свіже повітря не варте дитячих сліз. Бажаючи дитині здоров’я, батьки фактично розхитують її нервову систему, перетворюючи таку радісну подію, як прогулянка, в тяжку, ненависну повинність. Краще потримати домашню дитину вдома і спробувати зрозуміти, в чому справа. Можливо, її кривдять хлоп’ята? Або вона соромиться з ними познайомитися?
Крім того, багато дітей з культурних сімей зараз скаржаться на грубість однолітків. І тоді дійсно не треба гнати її в двір, інакше дитина може потрапити під поганий вплив. Мій молодший син, наприклад, відмовлявся від самостійних прогулянок, поки до нас в будинок не переїхав Михайлик — чарівний хлопчик, з яким у них відразу з’явилися багато спільних інтересів. Я не наполягала і тепер радію, що так вийшло, дивлячись на хлоп’ят.
А деколи за дитячою упертістю ховаються страхи. Найрізноманітніші, аж до боязні ліфта, або погано освітленого під’їзду.
Діти, особливо хлопчики, можуть довго в цьому не признаватися, соромлячись насмішок. Тоді тим більше не слід насильно виштовхувати їх на вулицю.
Постарайтеся позбутися цих страхів: спускайтеся в обумовлену годину в двір, щоб дитині не потрібно було одній входити в під’їзд, допоможіть знайти друзів — у такому разі їй легко буде подолати психологічний бар’єр і вийти на вулицю. Якщо ж зняти страхи самостійно не вдасться, зверніться до психолога. Можливо, тут знадобляться спеціальні психокоректувальні заняття.
9-10 років
У цьому віці діти із задоволенням ходять в магазин: їм подобається, що вони “як великі”. Не упустіть слушний момент, інакше може вийти як з домашніми справами. У той період, коли малюки рвуться допомагати по дому, мами часто від них відмахуються, а потім нарікають, що у них ростуть ледарі.
Що стосується самостійного ходіння в школу, то, за моїми спостереженнями, зараз дітей починають відпускати одних, в основному років в 11-12. Причому не тільки з міркувань безпеки. У багатьох школах йдуть експериментальні програми, і без постійних консультацій з вчителями батькам буває нелегко розібратися, які вимоги ставляться до учнів.
Тому не переживайте через те, що ви у віці вашої дитини були самостійніші. Часи змінилися.
Проте потихеньку готуйте дітей до перетину жвавих вулиць і до поїздок на транспорті. Нехай спершу роблять це у вихідні, коли автомобілів на дорогах небагато.
11-12 років
Дитина вже приміряється до ролі підлітка. Дуже важливо, щоб перехід до нового стану здійснювався плавно, інакше дітей, як машину в ожеледицю, може занести. Не варто і забувати про те, що чим пізніше дитина виходить у “вільне плавання”, тим більш серйозні небезпеки її очікують.
Наведу характерний приклад. Віталика довго водили в школу мама і бабуся. Але в сьомому класі хлопчика остаточно задражнювали однокласники, і він збунтувався. Проте в перший же день, коли Віталик пішов до школи сам, його побили і пограбували шістнадцятилітні хулігани. Дорослі заявили, що більше не відпустять його від себе ні на крок, і хоча хлопчик вже переріс маму на півголови, ще півтора року водили його в школу за ручку.
Але ж Віталик повертався додому не сам, а в компанії трьох приятелів, які встигли втекти, коли хулігани почали задиратися. А Віталик розгубився і стояв стовпом. Чому так вийшло? Можливо, він страшний розтяпа? Або не в змозі пробігти і двадцяти метрів? — Ні в якому разі. У звичній обстановці хлопчик поводиться цілком адекватно. По фізкультурі у нього четвірки, з концентрацією уваги теж порядок. Але, вперше опинившись на вулиці без дорослих, Віталик відчув себе беззахисним і не зорієнтувався. Коли б він, як всі інші діти, гуляв сам у 7-8 років, то неодмінно зіткнувся б в своєму дворі із забіяками і хуліганами. Але ці зіткнення носили б спочатку набагато безневинніший характер, і до 13 років хлопчик вже набув би необхідного досвіду: в одних випадках давав би відсіч, а в інших “брав би ноги в руки”.
У 11-12 років вже цілком можна їздити кудись у трамваї, автобусі або метро. Краще без пересадок і, звичайно, в світлий час доби. Головний принцип все той же: обов’язкове сповіщення батьків про своє місцеперебування і чітке дотримання домовленостей. За брехню або забудькуватість — негайне “позбавлення прав”. У передпідлітковому віці свобода руху — це ще жаданий привілей, а не щось само собою зрозуміле. А раз так, то постарайтеся цим скористатися, щоб виховати в дітях відчуття відповідальності.
13-15 років
За логікою речей дитині слід було б надати ще більшу самостійність. Раніше так воно і було. Але зараз, з причини небезпеки підліткової наркоманії фахівці закликають батьків, навпаки, підвищити пильність і тугіше затягнути віжки.
Одинадцятилітня дитина ще багато чого побоюється, і її важче затягнути в підозрілу компанію. Чотирнадцятирічних же тягне на подвиги, отже, залишати їх без нагляду набагато ризикованіше.
Постарайтеся, зробити свій будинок привабливим для друзів сина або дочки, щоб вони трохи менше тинялися по вулицях. А щоб наситити цілком природну тягу підлітка до романтики, влаштуйте його в хороший дитячо-юнацький клуб, члени якого ходять в походи. Таким чином він зможе без вас їздити за місто (істотне збільшення самостійності), але буде під наглядом дорослого керівника клубу.
Тетяна Шишова
Переклад: “Волинь Православна”, 2012, №5
