Чи можливо перемогти гріх заздрості, чи буває заздрість білою, що таке ревнощі і як радіти програшу, розповідає протоієрей Ігор Гагарін.
– Отче Ігорю, що таке заздрість, з чого вона розпочинається і які її наслідки?
– Всі люди умовно розділяються на тих, хто бажає, щоб йому було краще, і тих, хто бажає, щоб він сам був кращий. Людина, яка прагне, щоб їй було краще, – на помилковому шляху, тому що тільки шлях, на якому ми намагаємося самі стати кращими, може бути нескінченним і в цьому житті, і в майбутньому.
Побачити, що у твого друга, сусіда, знайомого щось краще, ніж у тебе самого – досить серйозна підстава для пошкодженої людської природи, щоб розпочати переживати недобрі почуття до цієї людини.
Є гріхи проти Бога, проти ближніх та проти самого себе. Заздрість на початковій стадії – гріх проти самого себе, це відчуття руйнує мене самого. Але якщо цьому відчуттю дати хід, якщо воно зростатиме, то переросте в гріх проти ближнього.
На перший погляд, в житті заздрість мало турбує людей. Ми знаємо, що не можна вбивати, грабувати, ображати, а ось заздрити – ну, недобре, не належить і все. Наскільки заздрість жахлива і огидна – не завжди усвідомлюється. Адже найстрашніші злочини в історії світу мали за основу саме заздрість.
Почнемо з того, як зло увійшло до цього світу – з падіння денниці. Ясно, що це класичний приклад заздрості: заздрість до Творця, бажання бути рівним, навіть вище за Нього. Далі первородний гріх: ініціатива належала змієві, ворогові роду людського, який із заздрості до людини вирішує її згубити.
Втративши близькість до Бога і бачивши, що є істота, яка створена за образом Його, має можливість з’єднатися з Ним, обожитися, змій відчуває заздрість.
Потім найперший злочин, який був здійснений між людьми: Каїн вбиває Авеля – причина знову ж таки заздрість. І так далі.
Якщо ми почнемо читати Священне Писання, то знайдемо ще багато прикладів того, як заздрість штовхає людей на найжахливіші злочини: брати продають Іосифа до рабства, або, нарешті, злочин всіх злочинів – розп’яття Христа. Заздрість була не єдиною причиною, що спонукала фарисеїв, книжників, первосвящеників убити Христа, але вона була однією з причин.
Про це чітко говориться в Євангелії від Матфія: «Отже, коли зібралися вони, сказав їм Пилат: кого бажаєте, щоб я відпустив вам: Вараву або Іісуса, званого Христом? Бо знав, що зрадили Його через заздрість». Тому, виявляючи в собі ознаки заздрості, потрібно дуже ясно усвідомлювати, що ти стаєш на шлях, який веде до страшної безодні.
– Багато гріхів здійснюються нами через прагнення до задоволення, але що приємного в заздрості, здається, цей гріх приносить тільки страждання?
– Дійсно, ніякого задоволення від заздрості немає. Десята заповідь така: «Не бажай дружини ближнього твого, ні раба його, ні рабині його, ні вола його, ні осла його, нічого, що у ближнього твого» – єдина заповідь, що стосується внутрішніх переживань людини.
Якщо в Новому Завіті Господь дуже багато говорить про те, що в серці людини, то в Старому, заповіді майже не стосуються серця людини, сфери її бажань, але тільки остання: «не бажай».
І тут потрібно розібратися, що таке заздрість. Є дві крайнощі: коли людина взагалі не помічає за собою заздрості, не визнає її, і коли людина гризе себе за такі відчуття, які заздрістю назвати важко.
Мені часто доводиться як священикові чути на сповіді, наприклад, від хворої людини: «Я грішна, я заздрю, мені гірко, що всі здорові, а я ні». Але це природно: якщо я хворий, а поряд здорові, то звичайно, мені гірко від того, що у мене цього немає. Це початок заздрості: коли людина відчуває смуток, що у неї немає того, що є у іншого – здоров’я, хорошої роботи, чоловіка або дружини.
І тут потрібно дуже чітко збудувати заслін і не допускати, щоб смуток про те, що у мене гірше, переріс в недобрі відчуття, а потім вже в недобрі дії до іншого. Тут така послідовність: спочатку смуток, що у мене не так добре, як у іншого; потім недобрі відчуття до цієї людини; а потім ці недобрі відчуття приводять до недобрих вчинків: починаючи із засудження іншого до страшних дій проти нього.
Зловивши себе на тому, що мені гірко, потрібно виставити заслін, і навпаки налаштовувати себе на те, щоб порадіти за іншого.
Мені дуже подобається приклад з історії про стародавніх спартанців. Відомо, що найкращими воїнами, найпочеснішими, гвардією царя, були триста спартанців. І був один спартанець, який брав участь в змаганнях, але в число трьохсот не потрапив. І ось він повертався після змагань з радістю на обличчі, а всі дивувалися: «Чому ти радієш, ти ж програв?» Він же відповідав: «Я дуже радий, що в Спарті знайшлося триста чоловік, які кращі за мене». І це чудово, він знав собі ціну, але радів, що триста ще гідніші, кращі за нього.
Благородство людини якраз і полягає в тому, щоб бачивши, що у когось щось краще, ніж у мене, радіти за нього або хоч би шукати цієї радості, просити про неї у Бога, розуміти, що це дійсно благородне, прекрасне відчуття.
– А чи можливо перемогти заздрість?
– Звичайно, можливо, як і будь-який інший порок. Схема тут одна і та ж для всіх пороків: перше, що потрібно, – це відвертість перед самим собою. Покаяння – вже половина справи, коли людина, виявивши в собі заздрість, усвідомлює її саме як заздрість, а не якесь справедливе відчуття, і відверто признається собі і Богу, кається.
Потім, є дуже важливий момент, який на мові народних прислів’їв можна озвучити так: «серцю не накажеш». Всі ми дуже добре знаємо, що як тільки серцю починаєш щось наказувати, воно відразу починає проявляти неслухняність. Якщо говориш соб і: не думай про щось – неодмінно думатимеш, не бажай чогось – неодмінно побажаєш.
Тому потрібно відразу чітко усвідомлювати: змінити своє серце, свої відчуття людина не в змозі, це цілком в руках Божих, але в людській владі дати правильну оцінку тому, що відбувається в її серці, тобто погодитися з тим, що відбувається або не погодитися.
Якщо ми виправдовуємо себе в недоброму відчутті заздрості, вважаємо, що це законне відчуття, то це біда, і людина стала на шлях, який може привести до злочину: через це б’ють вікна, протикають колеса машин, йдуть до ворожок, пишуть анонімки, розповсюджують плітки.
Є велика кількість способів дати хід своїм відчуттям, якщо людина впевнена, що це відчуття правильне. Але якщо я усвідомлюю, що не згоден з цим відчуттям, – я вже не винен в тому, що воно у мене з’являється. Мені свого часу дуже допомогла думка, яку я прочитав в щоденнику отця Іоанна Кронштадтського. Він говорить про те, що якщо ми відчуваємо в своїй душі якесь відчуття засудження, гніву, але з цим відчуттям не згодні, і не визнаємо його своїм, то ми не несемо відповідальності за нього перед Богом до тих пір, поки ми не вчинимо або не скажемо щось під впливом цього відчуття.
Свого часу, коли я починав воцерковлятися, у мене часто виникало якесь відчуття, якого я дуже соромився, якась нав’язлива думка. Я починав себе всіляко корити, лаяти, і природно, чим більше я гнав цю думку, тим наполегливіше вона приходила.
Як тільки я прочитав отця Іоанна Кронштадтського, я зрозумів, що мені не потрібно звертати увагу на це відчуття, що найголовніше – твердо вирішити, що це не моє, я цього не бажаю – і заспокоїтися. Потрібно ставитися до цього так, як ніби хтось ззовні намагається мені щось нав’язати, щось не моє. І я перестав себе корити та лаяти, а як тільки це відчуття приходило, я в думках казав: «Господи, не моє, я цього не бажаю». І все пройшло.
Отже відчувати щось – це не в моїй владі, а ось сказати щось, зробити вчинок – означає випустити це назовні, піддатися цьому відчуттю, погодитися з ним. І звичайно, потрібно молитися – це завжди найперший засіб. Та людина, якій я заздрю має бути однією з перших у мене в списку молитовного поминання. Як ми читаємо у вечірніх молитвах: що спочатку «тих, хто нас ненавидить і кривдить, прости», а потім тільки – «доброчинцям нашим добро вчини».
Потрібно спочатку молитися за людей, до яких я маю недобре відчуття, якщо ж воно не проходить, то не завадить окрему записку написати і подати в церкві саме за тих людей, до яких я відчуваю нехристиянське почуття. Тим самим ми свідчимо перед Богом, що не бажаємо цих відчуттів, бажаємо мати любов, але розуміємо, що цю любов може дати тільки Бог.
Відчувати неприязнь – природно, але є надприродне – благодать Святого Духу, яка може змінити наші відчуття. Також потрібно говорити про це на сповіді. Часто я питаю: «Ви згодні з цим відчуттям?» «Ні». «Бажаєте, щоб його не було?» «Бажаю». Значить, не гризіть себе, ви не винні, але потрібно підтвердити своє «бажаю» справами.
– Ми усі рівні перед Богом, але рівність в світі неможливе. Як навчитися миритися з життям, що ось комусь дане, а мені ні?
– Для невіруючої людини – це дійсно проблема: коли життя вимірюється як відрізок між пологовим будинком та кладовищем – образливо, що комусь дане, а мені ні. Але для віруючої людини тут все просто: якщо ми бачимо своє життя в перспективі вічності, то ми розуміємо, що дуже рано тут і зараз вирішувати, кому що дане.
У житті я особисто знаю немало прикладів, коли люди були благополучні, успішні, їм дійсно було за що позаздрити, і раптом відбувалися якісь зміни, і вони позбавлялися всього, опинялися в безпорадному стані.
Якщо я вірю в Бога, у вічне життя, то я знаю, що ніякі позбавлення, важкі обставини не заважають мені досягти найбільшого дару, який потрібно шукати: «Шукайте ж раніше Царства Божого та правди Його, і все інше прикладеться вам». Входженню в Царство швидше перешкоджатиме те, що викликає у людей заздрість.
– А чи погано бажати подобатися іншим? Коли я одягаю гарне плаття і викликаю загальне захоплення, виходить, що я бажаю, щоб мені заздрили?
– Ми все-таки люди, і ніщо людське нам не чуже. Напевно, правильно було б сказати: так, не потрібно подобатися нікому, потрібно одягатися так, щоб тебе ніхто не помітив. Але це звучатиме лицемірно. Коли до мене приходять жінки і говорять про свої сумніви, бажаю сказати: «Ви ж жінка, чому ж вам потрібно бути страшною», навпаки, я не можу зажадати від людини, щоб вона погано виглядала.
Звичайно, все повинно бути в рамках, але ми ж любимо, щоб навколо нас все було гарно і люди гарні, хіба це погано? І зовсім не обов’язково це повинно викликати заздрість, мені просто приємно, що навколо мене гарні, нарядні люди. Людина, схильна до заздрості, завжди знайде чому позаздрити.
Уявімо протилежний випадок: навколо всі будуть неохайні, брудні, погано одягнені, хіба це буде приємно оточуючим? Наш зовнішній вигляд у жодному випадку не повинен нас сильно займати, ми повинні розуміти, що головне – це внутрішня краса, але повністю нехтувати своїм зовнішнім виглядом – інша крайність. Все повинно бути в міру.
– Справи милосердя – засіб від заздрості? Але мимовільне полегшення, що я не такий нещасний, як цей страждаючий хворий, це що, зворотна сторона заздрості?
– Доглядаючи хворого – а мені як священикові часто доводиться відвідувати хворих, – ми часто відчуваємо не радість, а сприймаємо чужу хворобу як нагадування, що сьогодні він, а завтра ти, що все це може бути з тобою, і потрібно цінувати кожен день.
Більшість хвороб приходять раптово, несподівано, до людей, які менше всього цього очікували, і розуміння, що всі ми можемо мати такі випробовування, повинне бути.
– Чи не може заздрість стати стимулом для розвитку: ось, я не вмію плавати, а бачу, як інші навчилися, і теж бажаю; або у друга такий гарний, чистий будинок, я теж буду акуратніший? Чи існує «біла заздрість»?
– Я б навіть не називав це відчуття заздрістю. Заздрість – тільки чорна і більше ніяка. Але образний вираз «заздрити білою заздрістю» – означає просто радіти за іншого.
І тут, мені здається, більше підходить слово ревнощі. Так, мене зачепило, що він зміг, а я – ні. І, як правило, це хороше відчуття. Здорові, хороші ревнощі часто підштовхували людей до прекрасних, благородних вчинків.
– А якщо я знаю, що мій колега по роботі мені заздрить, що мені робити?
– Потрібно прагнути поводитися по-християнськи. «Не будь переможений злом, але перемагай зло добром», – говорить апостол Павел. До цієї людини потрібно ставитися якомога більш поблажливіше, молитися за неї і сподіватися, що з часом все виправиться.
Марія Строганова
Повний зміст статті – “Православие и мир”
Переклад українською – газета “Волинь Православна”, 2015, №5
