Це не філософія, не вигаданий культ. Це факт, яскравий, як спалах. Ім’я цього факту звучить незвично, дивно, дивовижно: Бог став людиною.
Якщо говорити словами Писання, то «Слово сталося тілом, і перебувало між нами, повне благодаті та правди» (Ін. 1: 14).
Бог! Чувши це велике слово, людина згадує усі чудові якості. Всесильний, премудрий, всюдисущий. Від Нього ніщо не приховане, Він знає і бачить усе. Він вміщає усе та керує усім. Одне з Його імен – Вседержитель. Що буде, якщо Він зійде на землю?
Древній праведник уявив це, і ось які слова вирвалися з його душі: «О, якби Ти розірвав небеса і зійшов! Гори розтанули б від лиця Твого, як від вогню, який розплавляє, як від того, хто кип’ятить воду» (Вих. 64: 1-2).
Але ось Він зійшов, і не розтанули гори. Зате Ангели заспівали: «Слава Богу на висоті, і на землі мир, у людях добра воля» (Лк. 2: 14).
Він зійшов дивно та тихо, як роса на висохлу землю. Він народився без сім’я чоловіка від Духу Святого та Діви Марії і став людиною. Три мудреці зі сходу подолали довгий шлях і принесли Йому дари. Особлива зірка вела їх до місця Різдва. Звати Бога у втіленні — Іісус Христос.
На Особі Іісуса Христа та на фактах, з Ним пов’язаних, стоїть та затверджується християнська віра. Христос – єдиний, єдинородний Син Небесного Отця. Він в усьому, окрім гріха, став таким, як ми – люди, щоб усиновити нас, як братів, Своєму Батьку.
Після Свого Воскресіння Він говорить учням: «Сходжу до Отця Мого і Отця вашого, і Бога Мого і Бога вашого». В Христі ми всиновляємося Творцеві неба та землі і тепер можемо звертатися до Нього: «Отче наш». З цих слів і починається молитва, якої навчив Христос апостолів.
У ранньому дитинстві Він встиг побувати біженцем, і на руках матері в Єгипті рятувався від меча іродових солдатів. Потім, повернувшись в землю Ізраїля, Він прожив скромно та непомітно до 30 років – до віку, що дозволяв проповідувати.
Перед Ним в силі та в дусі пророка Ілії вийшов на проповідь Іоанн Хреститель. Гучний голос Предтечі, як левовий рик, з царственою силою закликав людей до покаяння. Так було потрібно, тому що душа, що не кається, завмерла в гріхах, не здатна до віри.
Люди каялися і під руками Іоанна поринали в іорданську воду. Туди ж, на Іордан, прийшов і Іісус Христос. Не вимагаючи покаяння, Він увійшов до води, як один з грішників. В цей час зійшов на Нього у вигляді голуба Дух Святий і Отець Небесний сказав: «Ти Син Мій Улюблений, що Я вподобав Тебе!» (Лк. 3: 22).
Після цього Христос провів у пустелі 40 днів в пості і вийшов на проповідь. Цю проповідь можна порівняти з яскравим спалахом світла для людей, що звично сидять в темряві. Так і говорив пророк: «Народ, що в темноті сидів, світло велике побачив, а тим, хто сидів у країні смертельної тіні, засяяло світло» (Мф. 4: 16).
Христос говорив про те, що наблизилося Царство Небесне. Настав час каятися та вірувати в Євангеліє. Слово Своє Він підтверджував справами.
Що сказати про ці справи Іісуса Христа? З часом один з євангелістів помітить, що якби описувати їх детально, то і весь світ не вмістив би написаних книг (Ін. 21: 25). Христос виганяв демонів, зціляв різні хвороби, примножував хліба, ходив по воді, воскрешав мертвих. Він так і говорив: «Передав Мені все Мій Отець» (Мф. 11: 27). І те, що дійсно усе віддано Отцем в руки Сина, ми бачимо по тій владі, з якою Христос впливає і на світ духовний, і на світ матеріальний.
Він знає людське серце. І це знання жахливе, тому що брудні серця людські. Проте Він нікого не осуджує, нікого не зневажає і нікого не проганяє, окрім диявола. Тільки занепалому духу говорить в пустелі Син Божий: «Відійди від Мене, сатано» (Мф. 4: 10).
Людям ж говорить: «Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені». Грішники тягнулися до Нього, тому що Він не лише не принижував і не глузував із занепалих, але прощав їм гріхи та приносив ту радість та легкість, яку ніхто окрім Бога дати не може.
Лагідність Христа в поводженні з грішними людьми, що каються, краще всього виражається словом пророка: «Очеретини надломленої не доломить, і гнота догасаючого не погасить» (Мф. 12: 20).
Однаково неважко було Синові Божому, покірливому, але всесильному, звертаючись до грішника, сказати: «Відпускаються тобі гріхи», – і, звертаючись до паралізованої людини, сказати: «Встань і ходи» (Мф. 9: 1-6). І у тому, і в іншому випадку слова Христа були справою – і гріхи дійсно прощалися людині і хвороба відходила.
У цих працях Христос провів близько трьох років. Як свічка, засвічена та поставлена на свічнику, Він не міг втаїтися. Про Нього почули усюди. Але не любов’ю і не радістю відгукнулися серця багатьох у відповідь на Його прихід і Його діяльність.
Наближався час Йому стати Жертвою. Він знав про це. Більше того – для цього Він і прийшов. Він знав не лише про Свою смерть, але і про те, як саме Він помре – на Хресті. Про цю хресну смерть Христос говорив заздалегідь: «І, як буду піднесений з землі, то до Себе Я всіх притягну». (Ін. 12: 32).
Його зрадив один з учнів. Христос був схоплений, але не просто убитий, а судимий та неправедно засуджений до смерті. Перед розп’яттям Його жорстоко били римські солдати в преторії. Разом з Христом були розіпнуті два розбійники. В цей час сонце не забажало світити на землю, і камені, немов гніваючись, з шумом тріскалися. Люди ж біля підніжжя Хреста говорили: «Зійди з хреста, і ми увіруємо в Тебе. Інших рятував, а Себе не можеш врятувати?» Нарешті, сказавши: «Звершилося!», Христос прихилив голову і віддав дух.
Він був оплаканий Матір’ю і малим числом учнів і поспішно похоронений неподалік від місця страждання. Двері до гробу Його були закриті великим каменем. Для тих, хто любив Христа, життя втратило сенс. Для тих, хто Його ненавидів, настала похмура тотожність.
Вона тривала недовго. Ні гроб, ні смерть Христа не втримали. Він воскрес! Він живий, і смерть над Ним не має більше ніякої влади. Яскравим спалахом в ночі гріха було Христове Різдво. Спалахом світла для тих, що сиділи в пітьмі був Його вихід на проповідь. Але найяскравішим спалахом стало його Воскресіння. Донині і навіки сяє і сяятиме світ Божий з порожнього гробу, в якому на короткий час заснув Безгрішний Господь.
Ось воно, християнство!
Тепер проповідь про Воскреслого належало рознести по всьому світу. Потрібно було сповістити людям усіх племен та народів перемогу над смертю і нове життя, що розпочалося в Христі. Хто увірує, прийме хрещення та відпущення усіх гріхів, той обручиться з Іісусом як з Царем прийдешнього Царства.
І здійснилося усе це, коли Дух Святий зійшов на апостолів, коли була ним подана непереможна сила та сміливість свідчити про Христа померлого та воскреслого.
Духовна свобода, братська любов, передчуття майбутнього життя – ось що таке християнство. Ненависть до гріха, любов до праведності та прагнення до святості – ось що таке християнство. І це не приватна власність одного або декількох народів. Це дар Божий для усього людства. Наш народ до цієї радості залучився з часів Володимира.
Протоієрей Андрій Ткачов
Джерело – “Православие.RU”
Переклад українською – газета “Волинь Православна”, 2015, №5
