Чому люди нещасливі в шлюбі? Чому у наш час на 10 весіль припадає 7-8 розлучень? Як побудувати своє сімейне життя, що б і мені, і моїм близьким було добре?
На ці та інші запитання відповідає протоієрей Максим Первозванський.
— Отче Максиме, а в чому взагалі полягає сенс шлюбу?
— Шлюб – це те, що сприяє любові. Шлюб робить можливим для закоханих, які хочуть бути разом, щоб їх любов розвивалася, росла, переходила з одного стану в інший, з однієї стадії в іншу. Це простір для любові, умова для любові.
З іншого боку, шлюб – це те, що дозволяє суспільству не розвалюватися, продовжувати людський рід, ростити дітей, створювати первинні матеріальні цінності – будувати будинок, город, мати загальне господарство і так далі.
Є в шлюбі і ще одна функція, напевно для християнина найголовніша – шлюб, як мала Церква. Апостол Павел говорить, що з’єднання життя чоловіка і жінки в шлюбі відбувається за образом Христа і Церкви. Це придає шлюбу окрім господарської функції ще і функцію божественну, і «таємниця ця велика є», — говорить апостол Павел (Єф 5:32).
За загальнолюдськими уявленнями шлюб виникає тоді, коли люди публічно оголошують себе чоловіком і дружиною і влаштовують із цього приводу шлюбний бенкет. За візантійським, наприклад, законодавством, на такий бенкет треба було запросити не менше дев’яти сусідів.
Уявіть собі двох закоханих атеїстів на безлюдному острові, на якому окрім них нікого немає. Якщо вони обіцяють один одному любити і зберігати вірність, то це шлюб. Якщо на острові є хтось третій, то тоді і він повідомляється. Якщо ж на цьому острові існує якесь суспільство, то чоловік і жінка, які дали один одному обітницю вірності повинні поінформувати це суспільство про те, що — ось це моя дружина, а ось це мій чоловік.
У сучасному високоструктурованому суспільстві – повідомлення про досконалий шлюб проявляється у вигляді штампу в паспорті. Якщо ж ми є ще і в якійсь мірі віруючими людьми, то над нами здійснюється релігійний обряд (таїнство вінчання), тому що ми хочемо, щоб наш шлюб був і з духовним світом узгоджений.
Все це називається шлюбом. Коли якоїсь з цих складових немає, то такі стосунки не можуть називатися шлюбом. Це може називатися «напівшлюбом». У нас «цивільним» шлюбом називаються стосунки, які шлюбними не являються.
Під нормальним цивільним шлюбом розуміється шлюб, зареєстрований в цивільній (тобто не церковній) установі — РАГСІ. У нас же «цивільним» шлюбом називаються вільні стосунки, без будь-яких зобов’язань. Люди живуть разом, поки живеться, поки їм добре, і про майбутнє просто не говорять.
Мені доводилося розмовляти з багатьма людьми, котрі дуже по різному будують свої стосунки з протилежною статтю. Але, незалежно від цих відмінностей, кожна людина хоче, щоб той, кого я люблю, любив мене, щоб ця любов не припинилася, щоб були діти, і щоб вони були добре виховані і щасливі. Щоб у нас була затишна оселя, садок. Щоб ми разом постаріли.
Ще ми хочемо бути з Богом, якщо ми християни. А якщо ми не християни, то хочемо бути в мирі і згоді з вищими силами, як ми їх розуміємо. Тому що, якщо люди не є повними атеїстами і допускають, що вони не вмирають назовсім, то вони хочуть і «там» бути разом.
Як священик, я часто стикаюся з такими ситуаціями. Люди полюбили один одного, потім, оскільки суспільство допускає вільні стосунки, почали жити разом. Надалі, можливо, навіть народилася дитина, і може бути навіть друга.
Треба сказати, що на цьому етапі люди поводяться досить відповідально, піклуються один про одного, але вони ніяк не фіксують своїх стосунків. Навіть не тому, що вони не люблять один одного, а тому, що вважають, що це не потрібно. Нам добре разом, що нам ще потрібно? Ми хочемо бути щирими один з одним, а не зв’язаними формально. Нас зв’язує любов, і ми разом.
Але, на жаль — це не шлюб. І якщо ми повернемося до того, що шлюб повинен сприяти любові, то, треба також сказати, що вільні стосунки сприяють любові тільки на перший погляд. Насправді в них закладено дуже багато передумов для того, щоб ці стосунки розпалися.
— Які, наприклад?
— Любов – це таке цікаве явище, яке носить не статичний, а динамічний характер. Не можна, одного разу отримавши любов, покласти її в кишеню або на банківський рахунок і спокійно думати: «Все. У мене є любов. Я тепер з неї буду мати відсотки». Це те, що можна набувати або можна втрачати.
Апостол Павел говорить: «Досягайте любові» (1 Кор 14:1). Тобто любов це те, до чого завжди необхідно прагнути. Любов це те, що потрібно підтверджувати, за що потрібно боротися. Це те, що розвивається, те, що росте. І вона може рости неправильно. Для того, щоб любов правильно розвивалася, необхідна така найважливіша річ, як відчуття обов’язку. Багато хто вважає, що обов’язок або відсутність свободи, любові протирічать. Насправді ні. Обов’язок створює для любові необхідні умови.
— Церковній людині зрозуміло, чому потрібно боротися за шлюб і бути в шлюбі до кінця. А не церковним людям чим керуватися, якщо цінність шлюбу в нашу епоху вже не очевидна?
— Людям не церковним потрібно керуватися досвідом тисячолітньої історії людства. Адже зі світської точки зору — заповіді Божі є не тим, що дано людині зверху, а є сконцентрованим досвідом людства, який був вироблений як необхідні умови існування суспільства.
Наприклад, заповідь «не убий» зрозуміла так, що якщо вбивати, то суспільство розвалиться, тому цей постулат нібито згодом вдягнувся священним авторитетом. Чоловік невіруючий повинен зрозуміти хоч би в такому формулюванні, що заповідь «не перелюбствуй» це, як мінімум, сконцентрований досвід людства.
Тому перший крок, який повинна зробити така людина, це просто повірити, що якщо ти хочеш бути щасливий в любові — не перелюбствуй. Далі можна спробувати знайти цьому пояснення: психологічні, економічні, соціологічні.
Якщо ти зберігатимеш вірність, сприйматимеш любов як глибинний внутрішній обов’язок перед даною тобі раз і назавжди людиною, також як перед батьками або дітьми, тоді це буде найважливішою умовою для того, щоб твоя любов, і взагалі твоя особистість, розвивалися правильно.
Якщо ти порушуватимеш вірність, то з дуже високою вірогідністю ти зруйнуєш і існуючі стосунки, і більше того, взагалі зруйнуєш свою здатність любити. Будь-яка людина, яка випробувала нещасливу любов: що не відбулася або зруйновану, залишається з порожнечею в душі.
— Чи можна зміряти рівень щастя – у минулому, коли люди були в основному вірні один одному, і зараз? Раніше люди були щасливіші чи ні?
— Взагалі щастя — це не зовсім об’єктивна характеристика. Людина може бути нещаслива, маючи значно більше, ніж та, яка щаслива. Щастя це самовідчуття. Але, безумовно, що раніше люди були щасливіші в шлюбі.
На жаль, кожне нове покоління людей вважає, що вони є першовідкривачами. «Все, що було до нас – це неправда», – думають вони, – «Були інші люди, інші стосунки, інші закони. Ось ми ті, сучасні люди, знаємо, як правильно все побудувати. Ми самі будуватимемо так, як ми вважаємо за потрібне».
Я не стара людина, але я вже був свідком, як пари нових поколінь вступали в життя. І кожного разу одне і те ж. Кожного разу заперечення попереднього досвіду і спроба будувати щось своє, і знову, на жаль, без урахування того, що було. Я вже не кажу, без урахування того, що Господь говорить, але навіть без урахування просто негативного досвіду попередніх поколінь. І школа, і сім’я повинні підштовхувати молодь до роздумів на цю тему. Адже молоді люди замислюються над своєю професією, освітою, кар’єрою, будують плани на майбутнє, намагаються думати, як вони житимуть далі, щоб відбутися в цьому житті. Потрібно подумати і про те, як я будуватиму стосунки з протилежною статтю? Як я заміж виходитиму або як я одружуватимуся?
— Що ще може нам порадити Церква, щоб повноцінний законний шлюб був щасливим?
— Сучасне суспільство є суспільством споживання. Його гасла: «живи, щоб було, що пригадати», «ти цього гідний» та інші є формулюваннями споживання. В результаті подібного масованого впливу на суспільну свідомість людина починає сприймати свого співмешканця, нерідко навіть в християнському шлюбі, як щось, що стоїть в одному ряду з квартирою, дачею, машиною. «Я всім цим користуюся, – міркує сучасна людина — І все це повинно радувати мене, повинно приносити щастя мені». Таке сприйняття — дуже руйнівне.
Уявіть собі, у мене є машина «Лада», і раптом мені пропонують «Фольксваген» — природно, я із задоволенням поміняю «Ладу» на «Фольксваген». А якщо у мене є «Фольксваген», і раптом мені пропонують «Лексус», так я поміняю і цей автомобіль. Такі понятійні рамки суспільства споживання, але в результаті і стосунки будуються подібним же чином.
Я постійно вимагаю, щоб мені було добре. Я прийшов додому і вимагаю, щоб дружина готувала мені смачну їжу, щоб в квартирі було прибрано. Дружина, відповідно, вибудовує такий же перелік вимог по відношенню до мене.
Церква пропонує абсолютно іншу систему стосунків. Православна традиція радить кожній людині жити не для того, щоб самій бути щасливою, а для того, щоб зробити щасливим того, кого ти любиш. Тобто, по-християнськи любов – це не споживання, а віддача.
Порушення тут дуже добре видно на прикладі виховання дітей. Дуже багато сучасних батьків намагаються досягти в дітях того, чого вони не досягли самі, реалізувати в них свою життєву програму. Тобто, не я живу заради дітей, а діти заради мене.
Такі помилки, коли батько намагається зліпити з дитини те, що йому подобається, дуже видно будь-якому педагогу та психологу. Дорослий не намагається допомогти дитині стати тим, ким Господь її замислив, заклавши в неї якісь задатки, а намагається сам щось з неї зліпити.
У шлюбі це не так видно, але все одно постійно присутнє. Я дійсно хочу, щоб у мене була смачна вечеря, щоб у мене в будинку було все прибрано, щоб уроки у дітей були зроблені, а дружина була радісна, гарна, і так далі і тому подібне.
Жінка, зі свого боку хоче, щоб чоловік приносив хорошу зарплату, щоб він був завжди нею задоволений, дарував квіти, подарунки, щоб все у неї складалося щасливо. Але це не християнська установка.
Церква пропонує, навпаки, думати про іншу людину і намагатися зробити щасливою її. Такий підхід стосується всіх сторін стосунків. І Церква навчає, що таке ставлення повернеться тобі справжнім щастям, повернеться тобі справжньою любов’ю.
Оригінал статті: Православие и мир
